ГО «Аномалія» впроваджує «клубний» досвід соціально-психологічної реабілітації фронтовиків

 Квітень 14, 2018

5547_p_20_img_0003Це українська версія проекту американських ветеранів війни. Його мета — завчасно об’єднати фронтовиків і тих, хто може звільнитись у запас найближчими роками, щоби полегшити їхню адаптацію до мирного життя

Прямуючи на запрошення американця Девіда Пластера до заснованої ветеранами АТО київської Veterano Pizza, відчував деяке занепокоєння. Інформації про іноземця мав обмаль, тож побоювався, що тільки змарную свій час. Таке вже бувало… Налаштовуєшся на серйозних людей, які діляться із фронтовиками новим досвідом, а натомість перед нашим битим-перебитим воїнством з`являється розкутий іноземний повчальник, який сам пороху не нюхав, але знає, як українським ветеранам слід поводитися! Чогось небуденного від того вечора не очікував. І… помилився

5547_p_20_img_0002За давньою звичкою приходжу на захід трохи заздалегідь. Бо, як правило, попередні приватні контакти із людьми дають інформації більше за офіційні. Беру собі поки що піцу, спостерігаю за відвідувачами. За сусіднім столиком вечеряють двоє чоловіків із жінкою, за розмовами — вочевидь, атовці. Говорять не голосно, але чути їх чудово:

— Сашко, братику, я так і не запитала, як ти спиш після другої контузії? — запитує жінка.

— Чотири години поспіль на добу вже виходить. Але засинаю тільки після жмені снодійного, заспокійливого та знеболювального.

— Я тобі зараз назву нового снодійного запишу, класна штука, — долучився до розмови другий чоловік…

Позаду якась жінка повторює із чоловіком в однострої англійські слова. Офіціант мені пояснює: ветеран був поранений у голову, і через вивчення іноземної мови йому допомагають відновити пам`ять.

Поволі дві зали закладу вщерть наповнюють люди. З`являються організатори заходу.

Вісімнадцятирічна офіціантка Катерина на моє прохання подає рахунок. Від цифри в ньому мої брови здіймаються вгору:

— Катерино, ви, мабуть, помилились? Я маю заплатити вдвічі більше…

— Ніякої помилки. У нас атовці мають 50 відсотків знижки. Ні-ні, не треба діставати посвідчення. Весь наш чоловічий персонал воював, своїх визначають миттєво.

За годину тут починається щось неймовірне. Столи, крім одного із червоною трояндою у вазі, — розставлені рядами, заставлені піцою, салатами та кавою. Із півсотні чоловіків та жінок тільки четверо взяли по бокалу пива, більше алкоголь ніхто не замовив.

Люди знайомляться, обмінюються телефонами, розмовляють… Мало того, що чимось офіційним тут і не пахне, ще й перед кожним із присутніх офіціанти розкладають друковані наліпки з логотипом Drinkin’ Bros Ukraine (у перекладі — «Українські брати по келиху») та девізом «На самоті ти не питимеш!». Здивуванню нема меж: мене запросили до якогось клубу анонімних алкоголіків?

Ясність у це вносить один із кураторів програми Drinkin’ Bros Ukraine Василь, ветеран АТО. Виявляється, це українська версія проекту американських ветеранів війни. Його мета — завчасно об’єднати фронтовиків і тих, хто може звільнитись у запас найближчими роками, щоби полегшити їхню адаптацію до мирного життя. Часто-густо такий перехід для них пов’язаний із серйозними проблемами на роботі, у родині тощо. Чи не найважча із них — зловживання алкоголем.

— Нехай вас не вводить в оману назва «Українські брати по келиху», — посміхається Василь. — Самі ж бачите, ніхто із присутніх не пиячить. Девіз «На самоті ти не питимеш!» — це інтригуюча метафора, яка має на меті допомогти ветеранам у їхньому скрутному становищі звільнитися з алкогольної «трясовини». Багато хто з фронтовиків залишається на самоті зі своїми психологічними проблемами. А в нас завжди можна розраховувати на підтримку, пораду, жарт та плече побратима, який добре розуміє твоє становище і здатен допомогти…

Нарешті добираюсь до самого Девіда Пластера. Він — колишній військовий медик, воював в Іраку, а зараз — пенсіонер, має українське коріння, з юності звик спілкуватися з нашою заокеанською діаспорою, тому вільно володіє українською.

В Україну Пластер приїхав 2012 року й настільки прикипів до неї душею, що про повернення у США поки що не думає. Із початком війни на Донбасі він разом із нашими громадянами заснував у Києві громадську організацію «Аномалія». До цього як професійний військовий медик першим проектом запустив програму підготовки українських фахівців із тактичної медицини, яка працює досі. Другим проектом стали безкоштовні курси англійської для демобілізованих і діючих учасників бойових дій. Загальне охоплення — біля п’яти тисяч ветеранів.

— Drinkin’ Bros Ukraine — наш третій і дуже важливий проект, — пояснює Девід. — Американці, починаючи з війни у В’єтнамі, вже напрацювали ефективні шляхи подолання і соціальних, і психологічних проблем, які неминуче виникають нині в українських ветеранів. Не секрет, що у США вкоротили собі віку щось із 50 тисяч учасників війни у В’єтнамі, а кількість ветеранів, які набули алкогольну залежність, взагалі годі було порахувати. В Україні це не повинно повторитися!

— Девіде, — запитую із сумнівом, — але ж у нас із американцями дещо різний менталітет. Невже таке спрацює і тут?

— Впевнений! Не з чуток знаю: ветерани будь-яких воєн і будь-яких країн розуміють один одного з півслова. Нас загартувало і зробило схожими те, що ми дивилися в очі смерті. Тому ніхто нам не допоможе краще за нас самих. Тож гуртуймося в мирному житті, подаючи побратимам дружню руку. До речі, в США найбільший осередок Drinkin’ Bros налічує більш ніж 100 тисяч учасників…

Віктор ШЕВЧЕНКО, «Народна армія»

Схожi записи: