Литовські волонтери передали українським бійцям допомогу на 500 000 євро

 Лютий 10, 2018

5538_p_17_img_01Активісти з громадського руху Blue/Yellow підтримують наших воїнів з літа 2014 року. У такий спосіб Європейці переконують, що вони небайдужі до долі України

Свого часу в газеті «Красная звезда» з’явилася стаття про «жахливих» людей із Прибалтики, які допомагають українцям «убивать мирных жителей» на Донбасі. Ким же насправді виявилися ті «нелюди»? З’ясувалося, що то литовські волонтери громадського руху Blue/Yellow, які надають допомогу постраждалим унаслідок російської агресії на території Донецької та Луганської областей, українським військовим, їхнім родинам, дітям, які втратили батьків

Започаткував міжнародну волонтерську організацію влітку 2014 року в Литві Йонас Охман. Він та ще кілька небайдужих громадян вирішили об’єднатися, аби допомагати українським бійцям, які захищають цілісність своєї країни від підступної агресії сусідньої держави.

— Те, що відбувається на Донбасі, — це не тільки питання України. Ця війна — справа Європи. Своєю діяльністю ми намагаємося показати, що європейці небайдужі до долі України. Ваш ворог, зовнішній або внутрішній, — це одночасно й наш ворог. Перемога, без сумнівів, буде за українським народом. Ми ж, своєю чергою, робимо все, щоб її наблизити. Так би мовити, теж воюємо, але по-своєму. Крім того, для нас, як і для решти балтійських країн, стабільна, багата й сильна Україна — геополітичний пріоритет, — каже Йонас Охман.

За короткий час навколо спільної мети об’єдналися люди з Литви, Швеції, Німеччини, Канади, Польщі та інших країн. Також волонтери тісно співпрацюють з іншими подібними організаціями в Європі, зокрема, з французьким «ФУСА».

— За час свого існування ми передали допомогу майже на 500 000 євро. Найбільше — безпосередньо бійцям на передову. Намагалися допомогти тим, чого насправді бракувало. Це балістичні шоломи, захисні жилети, взуття, форма, термобілизна, спальні мішки, намети, засоби гігієни. Також було передано багато «оптики» (приціли для різних видів зброї, нічники, тепловізори, далекоміри тощо), рації й запчастини для них, авто (мікроавтобуси, джипи), дрони, безпілотники, — розповідає волонтер з Литви.

Також Blue/Yellow разом із Литовським національним радіо й телебаченням виступили організаторами Другого благодійного телевізійного марафону на підтримку України «Разом до перемоги», на якому зібрали понад 80 тис. євро. Ці кошти було спрямовано на потреби наших військових на передовій.

Особливо активно працювали волонтери під час боїв за донецький аеропорт. Наприклад, коли українські бійці попросили передати їм тепловізор, то буквально за лічені години їхнє прохання було виконано. Сьогодні Blue/ Yellow окремо співпрацюють зі снайперами та операторами дронів і безпілотників.

— Окрім роботи з військовими, ми працюємо з мирними жителями Донбасу. Намагаємося знаходити надійних місцевих партнерів, які інформують нас, куди й кому потрібна допомога, — каже Йонас Охман.

Наші литовські друзі впевнені, що час усе розставить на свої місця та що нам удасться вистояти проти російської агресії. Проте, як запевняє Охман, справжня перемога полягає в тому, щоб уміло її використати, аби відбудувати свою країну. А це робота не менш складна, аніж сама війна.

Наталія ЗАДВЕРНЯК

 

Після загибелі сина її материнське серце відкрилось для багатьох бійців

5538_p_17_img_02Старший син Тетяни Перетятько більше ніколи не ступить на поріг батьківського дому…

— Мій син Роман Сокуренко, позивний «Сокіл», служив добровольцем у батальйоні «Азов».

10 серпня 2014 року під Іловайськом він був тяжко поранений, коли витягував з поля бою двох своїх побратимів — журналіста «Березу» і «Світляка». Куля снайпера прошила йому живіт, — зі сльозами на очах пригадує жінка. — Спочатку Рому відвезли до Старобешівської лікарні, де й прооперували. Лікарі говорили, що характер поранення несумісний з життям, але він так хотів жити, що смерть, здавалося, відступала, залишаючи матері неабияку надію.

Згодом бійців, які надійшли до Старобешівської лікарні, відправили до Дніпра. Там на поранених чекали машини швидкої допомоги. Хлопців відвезли до лікарні ім. Мечникова. Романа відразу забрали в операційну, а Тетяна залишилася у волонтерській — без найнеобхідніших речей, у чужому місті, де не було ні родичів, ні знайомих. Сиділа на дивані, обхопивши голову руками, безпомічна і спустошена. Два тижні в лікарні… Майже 16 операцій… Кожна перев’язка закінчувалася операцією. Потім «Сокола» відправили до Києва, в інститут Шалімова. Наступним був шпиталь Бундесверу в місті Ульм в Німеччині. Крім Романа, в чужу країну відправили ще п’ятьох бійців. У них на всіх тоді була одна мати — Тетяна. Вона розривалася між палатами сина і його побратимів, намагалася кожного бодай якось підтримати. Хлопці своєю чергою підбадьорювали жінку, хто усмішкою, хто теплим словом. Проте сталося непоправне — Роман помер. Лікарі не змогли його врятувати…

«Як жити далі? Де знайти сили?» — питала себе Тетяна. Здавалося, що всередині щось обірвалося. Проте материнська трагедія відкрила серце жінки для тепла і доброти, яких не змогла до кінця подарувати сину. Тоді вона вирішила для себе, що стане мамою для кожного бійця. Із того часу, відклавши свої справи, сімейні клопоти, весь вільний час жінка присвячує волонтерству.

Пані Тетяна та ще декілька матерів об’єдналися та заснували громадське об’єднання «Солдатські матері Корсунщини». Багато разів жінки і самі їздили на передову.

— Ми постійно телефонуємо нашим хлопчикам, запитуємо, що потрібно, які нагальні потреби. За весь цей час встигли налагодили співпрацю майже з усіма селами району, де також збирали для військових найнеобхідніше, — розповідає голова ГО «Солдатські матері Корсунщини» Тетяна Перетятько. — Також ми отримуємо гуманітарку з Німеччини. Українці, які там допомагали моєму синові, стали нашими хорошими друзями і волонтерами. Висилають різну допомогу і опікуються нашими бійцями, які там лікуються.

Окрім цього, вдома у волонтерки Валентини Пліщук розгорнули швейну майстерню. Тут шиють речі для потреб поранених військових, що лежать у шпиталі. Корсунці виготовляють подушки підшийні, наповнюють їх гречаною лузгою, збирають кошти, на які закуповують ліки і зондове харчування. Все це Тетяна особисто відвозить у Дніпро. І зараз жінки виконують замовлення, отримані безпосередньо від військовослужбовців. Зібрали на передову продукти, бензопили, буржуйки, маскувальні сітки. Біль за хлопців і прагнення допомогти їм у біді стали спільною турботою цих жінок і багатьох інших земляків.

Наталія ЗАДВЕРНЯК

Схожi записи: