Мінометні «феєрверки» між териконами

 Січень 25, 2018

5536_p_08_img_0001Російсько-окупаційні війська на Донбасі активно й інтенсивно застосовують міномети як один з основних вогневих засобів ураження під час щоденних обстрілів позицій наших військ

За повідомленнями прес-центру штабу АТО, окупаційні формування на Донбасі щодоби обстрілюють позиції наших захисників. Зокрема із застосуванням мінометів. Головним чином калібром 82 мм типу 2Б14 «Поднос», а також у кількох випадках більш важких — 120-міліметрових типу 2Б11

А взагалі борці з «українським фашизмом» (а заодно й зі здоровим глуздом) зазвичай під час своїх провокацій майже щодоби, крім вищеперелічених, застосовують іще кілька зразків мінометної зброї, а саме: автоматичні 82-мм міномети типу 2Б9 «Василёк», або універсальні 120-мм артилерійсько-мінометні установки (як самохідні, так і ті, що буксирують) сімейства «НОНА» — відповідно 2С9 «НОНА-С» або 2Б16 «НОНА-К», здатні стріляти досить широким спектром боєприпасів: від звичайних «гладких» мін до керованих артилерійських боєприпасів.

«Мирні шахтарі й металурги Донбасу» вже давно краще вправляються з мінометною станиною, аніж із відбійним молотком. До того ж за інтенсивністю використання мінометів серед інших вогневих засобів ураження вони не просто «популярні» в адептів «народних бантустанів» Донбасу, а на сьогодні по суті стали основним вогневим засобом в умовах відведення на визначені відстані основної маси артилерійських та реактивних стволів калібром понад 100 мм.

Частенько бойовики плюють на всі ці різноманітні перемир’я й домовленості та підтягують уперед і щось «важче» за 82-мм міномети з розряду ствольної або реактивної артилерії.

Пропоную увазі читача аналіз основних методів застосування прихильниками «мирного Донбасу» саме мінометів як їхньої «улюбленої іграшки» для провокаційних обстрілів.

Як відомо, міномет — проста й надійна та водночас потужна зброя позиційної війни й війни малої інтенсивності. Зазвичай міномети ще називають малою артилерією. Цей засіб є мобільним і достатньо потужним та ефективним. Найкраще він підходить для застосування саме в піхотному бою. Через те що міномети мають навісну траєкторію польоту міни й суцільну конусоподібну зону розльоту уламків, вони здатні уражати навіть приховані та захищені цілі. До того ж вони здатні це робити, ведучи вогонь із закритих вогневих позицій.

Зазвичай бойовики застосовують міномети за чотирма основними, як кажуть, сценаріями. За трьома — коли міномети грають першу скрипку, і ще за одним — коли вони виконують скоріше допоміжну функцію. Звісно, бувають, окрім того, різні варіації, коли комбінуються частини цих сценаріїв.

Отже, варіант перший, який умовно можна назвати так: від «блукального» міномета до «блукальної» батареї. У початковий період російської збройної агресії, коли в розпорядженні бойовиків була обмежена кількість мінометів, вони застосовували їх обережно й переважно в режимі «бий і біжи». Тобто міномет, рідше два, вантажили на якусь цивільну транспортну платформу — автофургон, самоскид або сміттєвоз. Бойовики заздалегідь вибирали малопомітне місце, бажано в умовах суцільної житлової забудови або поблизу якогось об’єкта цивільної інфраструктури (головне  — щоб вірогідність відповідної стрільби було зведено до нуля) і облаштовували там вогневу позицію для одного-двох мінометів. Окрім того, вони заздалегідь здійснювали розвідку цілі. У визначений час на позиції з’являвся міномет, рідше — два, випускали по три-чотири міни, іноді по п’ять-шість, але рідко більше як 10–12 на двох, і дуже швидко залишали після стрільби свою позицію.

Такий спосіб і нині популярний у передових формуваннях як 1-го, так і 2-го АК окупаційних військ. Лише, мабуть, за винятком того, що тепер ці «блукальні» міномети ведуть набагато довше вогонь, не обмежуючись трьома-чотирма мінами, активно корегують його й пересуваються з позиції на позицію за допомогою військової техніки, а не якогось віджатого в Горлівці цивільного самоскида. А головне — поступово зросла кількість цих «блукальних» мінометів. Тепер справа не обмежується одним-двома стволами, нині бойовики для ведення «турбувального» вогню по українських військах та виконання інших вогневих завдань використовують цілі «блукальні» мінометні взводи й батареї.

Другий спосіб використання ворожих мінометів було зумовлено суттєвими змінами в тактиці та їхніх військово-технічних можливостях. І називається він «комбінований». Із часом, коли путінський «військторг» уключився з достатньою потужністю і кількість мінометів у захисників «руского міра» на Донбасі почала зростати разом із кількістю інших засобів ураження, озброєння та військової техніки, а бойові дії перейшли з маневреної швидкої форми в сталу, позиційну боротьбу, — у бойовиків з’явилася можливість перейти від напівпартизанської форми використання мінометів до «комплексного підходу». З’явилися так звані мобільні вогневі групи, у яких якраз першу скрипку стали грати міномети (зазвичай 120 мм). Кілька одиниць автотранспорту й легкої бронетехніки, на які вантажили два-три міномети, дві зенітні установки (ЗУ-23-2), кілька одиниць інших засобів ураження (найчастіше станкових гранатометів типу СПГ-9), висувалися на вибрану ділянку місцевості, відрізок фронту. Ця група займала замасковані вогневі позиції й після розвідки цілей відкривала впродовж невеликого відрізку часу інтенсивний вогонь, здійснюючи таким чином короткий, але потужний вогневий наліт по позиціях наших військ. Опісля вся ця ватага швидко залишала вибрані вогневі позиції. Можна сказати, що цей спосіб також належав до класу «бий і біжи», але мав варіативніший характер.

Третій спосіб застосування ворожих мінометів також дістав широке розповсюдження на різних ділянках району АТО. Мова йде про так званий замаскований спосіб застосування важких мінометів. Нагадаємо: згідно з протоколами та меморандумом як додатками до Мінських домовленостей усю важку зброю калібром понад 100 мм має бути відведено протиборчими сторонами на визначену відстань. Для 120-мм мінометів, які підпадають під дію цих протоколів, вона становить мінімум 25 км. Але ці міномети, незважаючи на це, продовжують РЕГУЛЯРНО звучати у зведеннях із фронту. Час від часу ми чуємо «противник знову застосував міномети калібром 120 мм». Однак наявність і тим більше застосування цієї зброї «хитрі» офіційні представники «дуже гордих народних республік» геть відкидають. І навіть якщо спостерігачам місії ОБСЄ «десь щось почулося», у них завжди готова відповідь: «Ви переплутали, то цілком дозволені міномети калібром 82 мм». Насправді ці «представники» знову брешуть… Під час обстрілу позицій українських військ із різних засобів ураження бойовики часто намагаються «вставляти» в загальну канонаду 120-мм міномети, відкриваючи з них вогонь під прикриттям гуркоту інших вибухових прибамбасів. Звісно, цього можуть не помітити дилетанти у військовій справі, але не українські військовослужбовці. Тому що наочні наслідки розривів 120-мм мін, навіть під акомпанемент інших вогневих засобів, вони не сплутають ні із чим іншим.

Ну й четвертий спосіб — це так зване мінометне прикриття «танкового бандитизму». Як відомо, усі ці окупаційні формування час від часу досить активно, попри всі Мінські домовленості й додаткові протоколи до них, застосовують на передньому краї бронетехніку. Зокрема танки. А ця справа достатньо небезпечна для танкістів тих формувань, адже протитанкових засобів у бойових порядках українських підрозділів, які обороняються на першій лінії, цілком вистачає. Тому бойовики придумали так звану комбінацію «танк+міномети». Одночасно з танком розпочинають вести вогонь, і досить інтенсивно, міномети, аби не допустити до стрільби бойові обслуги протитанкових засобів (ПТРК, СПГ та інших засобів). Вогонь ведуть дуже інтенсивно й динамічно, щоб створити суцільну зону розльоту уламків на наших позиціях. За принципом «чим більше, тим краще»…

Звісно, це далеко не повний перелік методів і способів застосування мінометів адептами Кремля. Тож нам треба знати їх і вміти застосовувати ефективні способи протидії цій «винахідливості» представників «руского міра».

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: