Син загиблого героя мріяв про хаскі, проте у Миколая попросив, щоб мама не плакала…

 Грудень 29, 2017

5532_p_16_img_0001Про мрії малечі, в якої на війні загинули татусі, а також про дива,  які трапляються в новорічні свята завдяки небайдужим українцям

«…Привіт, Миколаю!

Пишу тобі цей лист з надією на те, що ти здійсниш мої найзаповітніші мрії. Подарунків мені не потрібно. Найбільше я хочу, щоб моя мама усміхалася і ніколи-ніколи не плакала… А ще я так хочу, щоб в Україні закінчилась війна, і всі солдати повернулися живими і здоровими додому, бо там на них чекають їхні родини.

Бажаю, щоб усі мрії дітей здійснилися і щоб усі були щасливі. А мені, святий Миколаю, допоможи стати достойним сином свого татка — Героя, якого нам з мамою так не вистачає…»

…Навколо всі радіють новорічним святам, проте десь у маленькому містечку Сквира, що на Київщині, страшенно страждає дванадцятирічний Іван Крижанський, який рік тому втратив на війні батька. Хлопчика вже давно ніхто не бачив усміхненим. Без татка життя для родини втратило сенс. «Матусю, я з тобою, не плач», — щодень повторює дитина, аби заспокоїти вбиту горем жінку.

У хлопця лише одне бажання: аби тато повернувся з клятої війни живим. Проте здійснити цю мрію Іванка, на жаль, ніхто не зможе…

Мама хлопця випадково дізналась від друзів про проект Ірини Коваль «Я Миколай», де усі небайдужі втілюють у життя завітні мрії дітей загиблих учасників АТО. Тож аби вгамувати дитячий душевний біль, мати попросила хлопчика написати листа святому Миколаю, аби в такий спосіб дізнатися про його найпотаємніші мрії. Проте дитина не хотіла ніяких подарунків. Сповнений болю лист із проханням про щастя для матусі та повернення воїнів до родин організатори проекту розмістили на своїй сторінці у Facebook. Він настільки розчулив небайдужих українців, що вони вирішили хоч якось розважити малого.

З’ясувалося, що перед тим, як чоловік пішов на війну, в родині мріяли придбати хаскі, але зробити цього тоді не встигли. Мати Івана розповіла, що у них в сімейному фотоальбомі є навіть фотографія батька з блакитнооким собакою на руках. Так виникла ідея подарувати хлопчику цуценя.

Коли кумедного песика занесли в кімнату, Іванко заціпенів — не плакав і не радів. Такої реакції ніхто не очікував. Якоїсь миті благодійники навіть подумали, що поквапилися. Розгублені «Миколаї» пили каву на кухні, не знаючи, що робити далі. Аж раптом мама хлопця пошепки їх покликала потайки зазирнути до кімнати. Там вони побачили зворушливу картину. Іванко, обережно взявши цуценя на руки, ніжно-ніжно пригорнув його до себе, а потім повільно підняв над собою… Він уважно роздивлявся на песику кожну плямку, ніби вивчаючи його. Подивився в його маленькі оченята і, заплющивши свої, затамувавши подих, усміхнувся так щасливо, ніби чекав цієї миті усе своє життя, і поцілував звіринку в мокрий ніс. Уперше за весь цей час побачивши усмішку на обличчі сина, жінка не стримала сліз. Та що там казати — сльози навернулися на очах усіх присутніх. Тієї миті ніби ожило фото з сімейного альбому — дуже схожий на свого батька хлопчик із собакою на руках дивився на маму і на розгублених гостей родини.

Така непідробна щира радість дитини! Іванко ніби відтанув… Годі й казати, святий Миколай приніс у цю родину щастя!

Це не єдина добра справа «Миколаїв». Близько 200 дітей з Києва та Київської області написали листи, і про всі їхні бажання дізналася Ірина Коваль, яка разом із друзями виконала їх. Подарунки були дуже різні: найменші просили в листах іграшки, старші — одяг, кросівки, квитки на концерти естрадних зірок. Один хлопчина розсмішив всіх до сліз, адже кілька разів змінював свої бажання в листі. Написав: «Я гуляв у лісі, загубив телефон, тож, Миколаю, пошукай його, а якщо знайдеш, поверни мені його, будь ласка. Хоча, ні, там холодно в лісі, не гай часу, принеси краще конструктор… Ні, я так подумав — хочу апарат, який робить солодку вату…»

Мені пощастило поспілкуватися з дітками бійців АТО, які загинули на війні, і дізнатися, про що вони мріють. Й хоча їхні оченята були сповнені радості, проте відчувався біль, який у них однаковий, — втрата татусів на війні. Зустріч із цими родинами та вручення їм подарунків, розчулила мене до сліз:

 

5532_p_16_img_0002— Батько був дуже веселий. Пам’ятаю, як ми разом на кожен Новий рік купували феєрверки і влаштовували справжнє свято. Але зараз його немає поруч… — поділився зі мною сімнадцятирічний Михайло. — Я цього року закінчив військовий ліцей, тож впевнений, що батько там, на небі, мною дуже пишається. Про що мрію? Про мир. Дуже хочеться прокинутися завтра і дізнатися, що війна закінчилася…

 

 

5532_p_16_img_0004— Моя семирічна донька нещодавно запитала мене: «Коли татко повернеться додому?» І мені стало страшно. Я звикла, що він завжди поряд. Наш татко був у Сєверодонецьку. Бог розпорядився забрати його до себе. Нині він — наш ангел-охоронець, — розповідає вдова Сергія Кирилюка з Києва Таміла, а її донечка Поліна сидить поруч. — Сьогодні я мрію лише про те, щоб моя дитина була здорова та міцна. Воїнам на передовій бажаю терпіння та найскорішого повернення додому з перемогою, а їхнім близьким — дочекатися і бути щасливими разом.

— А я чекаю на Новий рік багато друзів, сніг і санчата, — так і не розуміючи, чому плаче матір, додає розгублено дівчинка.

 

5532_p_16_img_0003— А я в майбутньому хочу стати лікарем-реабілітологом, нині навчаюсь у медичному коледжі. Мій тато завжди казав: якщо ти взявся за справу, то обов’язково дороби її до кінця, — долучається до розмови Іван. — Він пішов на війну добровольцем. Пам’ятаю, як нам подзвонили і сказали, що він загинув… Боляче було дуже — і мамі, і мені. Ми були дружними. Збирали березовий сік, а якось на Новий рік тато подарував мені боксерські рукавички. Він мріяв, щоб я займався чоловічими видами спорту. Як багато я віддав би лише за те, щоб повернути його! Батько мені не сниться, а так хочеться його побачити хоча б уві сні…

 

5532_p_16_img_0005— Востаннє ми зустрічали Новий рік разом усією сім’єю 2013-го. Залишилися тільки фотографії… Наш тато пішов на війну, планував повернутися і видати старшу доньку заміж… Не встиг — загинув. Дуже важко, адже все нагадує про нього. Синочок мріє, щоб тато був живий, — розповідає Наталія з Київщини.

 

5532_p_16_img_0006— Я так хочу, щоб ці діти були щасливі! Чи досягла я того, чого прагнула? Ще ні! — говорить організатор проекту Ірина Коваль, завдяки якій і стали можливі ці дива для малечі. — У «Миколаїв» ще дуже багато роботи, адже ще так багато дітей у різних куточках України, які втратили рідну людину у цій страшній війні. Я шукала їх через волонтерів, відгукнулися навіть воїни, що нині на передовій, у яких загинули друзі. Я спілкувалася з мамами і дізнавалася, що хоче отримати її дитина у день святого Миколая. Дуже хочу, щоб якомога більше українців долучилися до цієї акції.

 

Миколай буде працювати не лише на свята. Цей проект тільки розпочато і якщо ви знаєте про родини, які потребують психологічної підтримки, пишіть на сторінку у Facebook «Я Миколай».

Інструкція для Миколая проста: ви обираєте дитину або одну родину, в якій декілька дітей. Ми передаємо вам лист від неї до cвятого Миколая, і ви купуєте подарунок. Потім наші агенти передадуть подарунок з рук в руки.

Тетяна МОРОЗ

Схожi записи: