Після випуску з академії — на передову. Через два місяці — ротний

 Грудень 15, 2017

5530_p_08_img_0001_1Наскільки холоднокровно і обачливо для свого віку  діє цей молодий командир, дивуються навіть бувалі вояки

— Група бойовиків із майже п’ятнадцяти осіб, користуючись темрявою й туманом, здійснила спробу обійти нас із флангу, — розповідає про подробиці минулого бою сержант Олександр С., військовослужбовець десантного підрозділу, який тримає оборону навколо Авдіївки. — Під прикриттям мінометного й кулеметного вогню вони висунулися з руїн і підійшли до нас на відстань до 30 метрів. Для нас це не стало сюрпризом. І заслуга в цьому нашого командира — лейтенанта Назара П. Коли ми тільки-но зайшли на позицію, він одразу сказав:«Противник вирішить, що новачки, які не знають обстановки й місцевості, не зможуть ефективно їм протидіяти». Однак вороги не врахували, що протягом дня ми не лише максимально вкопувалися в землю, обладнували позиції та вогневі точки, а й визначили найімовірніші місця, звідки міг з’явитися противник. Тож завчасно підготувалися до зустрічі незваних гостей і приготували їм багато різних «подарунків».

Усе сталося саме так, як припускав командир. Бойовики полізли, як таргани, саме там, де їх чекали. Бійці підпустили їх на 25 метрів і відкрили вогонь. Він був такий точний і щільний, що атака захлинулася на самому початку. Втративши кількох убитими й пораненими, вони відійшли та одразу попросили по рації перемир’я…

То лише один із небагатьох епізодів, який наочно продемонстрував командирський талант молодого офіцера. Випускник факультету ВДВ Військової академії (м. Одеса) лейтенант Назар П. у свої неповні 21 торік із відзнакою закінчив виш й одразу потрапив на фронт. Війна — найсуворіший екзаменатор. І те, як виконав перші бойові завдання молодий командир взводу, показало його рівень командирської підготовки.

Це сталося поблизу Новгородського. Загострення, яке відбувалося тут на початку 2017 року, торкнулося безпосередньо й підрозділу Назара П.

— Тоді нас обстрілювали щодня, — згадує минулі події старшина Іван. — Але того дня ворог вирішив не обмежуватися обстрілами. Ми спочатку не звернули увагу на те, що вогонь якось раптово припинився. Та коли з дальнього спостережного поста надійшов сигнал, що ДРГ російських найманців близько 12 осіб таємно пересувається вздовж лісосмуги в напрямку нашого ВОПу, негайно вирушили на допомогу.

Групу повів командир. Але не це здивувало бійців, серед яких, до речі, було чимало хлопців із бойовим досвідом, а те, як нестандартно й сміливо діяв офіцер у цій ситуації. Усі розраховували, що, коли потрапимо на СП, де залишилося всього три людини, негайно відкриємо загороджувальний вогонь і змусимо диверсійну групу відійти. Але наш командир мав зовсім інший план. За 200 метрів до нашого поста лейтенант розділив групу на дві частини. Я та ще двоє бійців пішли на СП. Іншу, чисельнішу групу, повів у бік противника. Нам було поставлено завдання чекати команди на відкриття вогню та ні в якому разі не розкривати себе. За кілька хвилин ми були вже на спостережному посту. Зайняли оборону й стали чекати. До речі, тоді ми вже втратили противника з поля зору й навіть не знали, у якому напрямку вести вогонь. Хвилини тяглися, як години, і нарешті по рації почувся голос Назара: «Вогонь на «другу годину» від лінії електропередач!» Відпрацьовуємо з усіх стволів у зазначеному напрямку. Командир час від часу продовжує коригувати наш вогонь, ми чітко дотримувалися цілевказівок, хоча нікого й не бачили. І раптом правіше від нас лунає кілька пострілів із гранатометів і розпочинається щільний вогонь кулемета. У відповідь чується лише безладна автоматна стрілянина. Ми завмерли, не до кінця розуміючи, що відбувається. Через 10 хвилин усе затихає. «Відбій!» — голос командира виводить усіх зі стану максимального психологічного напруження. Підсумок бою: знищено п’ять бойовиків, решту розсіяно, вони відійшли, маючи на руках кілька двохсотих. План командира спрацював на 100 відсотків.

А події розгорталися так: поки ми перебували на посту, командир обійшов ДРГ з тилу. Зайняв зручну позицію й дав нам команду на відкриття вогню якраз у напрямку руху головного дозору окупантів. Вони передбачувано розвернулися й почали відходити точно до місця нашої засідки. Група командира підпустила їх на 30 метрів і відкрила вогонь одночасно з гранатометів і кулемета. Для «орків» це було настільки несподівано, що вони навіть не знали, у який бік відходити. З урахуванням того, що ми також стріляли, вороги опинилися у вогняному мішку, і в них почалася справжня паніка.

— Після цього епізоду ми ще дужче почали поважати нашого Назара Анатолійовича. Можна тільки дивуватися, наскільки холоднокровно й обачно, як на його вік, діє цей молодий, талановитий командир, вже, до речі, ротний, — підсумував старшина Іван.

Олександр КІНДСФАТЕР

Схожi записи: