На «промці» і далі цілодобово гаряче

 Грудень 12, 2017

5530_p_04_img_0003_3Найменша відстань до траншей окупантів тут становить  60 метрів, найвіддаленіші з них — за 120. Ворог щодня  випробовує українських бійців на пильність і стійкість…

В Авдіївці відстань між мирним життям і війною вимірюється лише кількома сотнями метрів, які відділяють околиці міста і найближчі позиції на «промці». Контраст настільки разючий, що не встигаєш навіть усвідомити зміну обстановки. Тільки-но ти проїжджав центральними вулицями міста повз магазини, школу, ринок, парк, а за якісь 15 хвилин руху на машині — ти в районі активних бойових дій, де не припиняється справжня війна

…На «промці» нас зустрічає комбат. Його погляд утомлений, голос трохи хрипкий.

— Ніч була неспокійна, довелося повоювати, — каже майор.

Про те, що було гаряче здогадався ще напередодні ввечері за розривами мін і снарядів та чергами зі стрілецької зброї, які було чути практично в усіх куточках прифронтової Авдіївки.

— Спочатку окупанти зробили кілька черг з «Утеса», потім вдарили із гранатометів, АГС. А згодом застосували важку артилерію. Підключилися і танки, які за півгодини випустили близько 50 снарядів. Зараз на позиції «Ампер» теж неспокійно, — говорить комбат.

5530_p_04_img_0002_2— Вихід! — встигає оголосити боєць, і його голос заглушає свист міни. Спалах, розрив! Хмара землі і трісок від розбитого ящика з-під бойового комплекту пролітають уздовж бруствера. А білі клапті розірваної на шматки мішковини видніються аж на верхівці дерева, неабияк посіченого кулями, і майорять там. Уламки цегли, немов їх жбурнула в нас згори чиясь рука, барабанним дробом стукають по шолому. Навіть втиснувшись усім тілом у дно окопу, відчуваєш, як над тобою прокотилася потужна вибухова хвиля.

— До бою! — команда лунає саме тоді, коли наступна міна розривається вже позаду позиції. Навіть важко усвідомити, як можна виконати цю команду в таких умовах? Але за лічені секунди вже чуєш у відповідь роботу нашої «дашки» і кілька пострілів з РПГ-7. Тут, на «Ампері», українських бійців важко заскочити зненацька. Кожен добре знає, як йому діяти в будь-якій нештатній ситуації.

— «Казбеку», закрити сектор! — лунає команда командира. Реакція цього бійця на наказ — миттєва. Граната з СПГ стрімко досягає фундаменту зруйнованої споруди. Ворожий вогонь з того місця припиняється.

5530_p_04_img_0001_1Загалом на «промці» тиша — явище відносне, а на позиції «Ампер» — й поготів. Ідучи ледь помітною стежкою, можна побачити безліч «хвостовиків» від невибухлих мін. Скрізь — вирви.

— Ось ці від розриву152-міліметрового снаряда ще з минулої зими залишилися, — розповідає боєць Андрій, вказуючи на величезні ями. — Тоді тут 72-га вела бої. Ворог постійно гатив по наших бійцях. Непереливки хлопцям було. Ця позиція в тактичному сенсі вигідна, ось російські окупанти й намагалися її захопити. Але не вийшло в них нічого, наші їм добряче давали відсіч. А ось ці вирви — від мінометів калібру 82 мм. Це вже зовсім свіжі, на цьому тижні прилетіли. Щоправда, зараз ворог рідко з мінометів б’є. Позиції наші розташовані дуже близько до противника, тож, мабуть, побоюються своїх випадково зачепити.

— Найменша відстань до траншей окупантів становить 60 метрів, найвіддаленіші з них — за 120 , — додає заступник командира роти лейтенант Владислав. — У них позиції переважно сховані в лісосмузі, лівий край якої сягає флангу нашого ВОПу.

— Якщо в нас ще є місця, куди в разі потужного обстрілу можна сховатися, то ворог там дедалі глибше в землю закопується, — пояснює кулеметник Олександр. — Тому стріляють вони переважно «по-сомалійськи» — тримають автомат над головою, а самі з окопів не висовуються. Проте окупантів це не рятує, втрати в них серйозні. Кожна вилазка їм дорого обходиться.

Попри те, що градус бойової напруги на «Ампері» не спадає, життя тут йде за певним розпорядком. Зміна, яка відпочиває, чистить зброю і готує обід у бліндажі. Декілька бійців заготовляють дрова. Тут є навіть своя «лаунж-зона». Бійці сколотили з дощок кілька крісел і виготовили імпровізований столик. На стінах розвісили малюнки дітей, гумористичні послання і власні твори в прозі та віршах.

— Середній вік хлопців нашого підрозділу —

26 років, — розповідає командир роти капітан Олександр. — Для багатьох це перша бойова ротація. Але, як кажуть, характер десантника перевіряється в бою. Досвід і знання набуваються, а ось дух або є, або його немає. Дякуючи Богові, в мене хлопці сильні духом. У бою жодний слабину не дає. Всі діють сміливо, рішуче та в скрутну хвилину завжди підтримують один одного.

Олександр КІНДСФАТЕР

 

 P.S. Коли верстали номер

…Напередодні десантники звернули увагу на те, що противник активно облаштовує вогневу позицію поблизу від їхнього розташування. Цілий день там таємно відбувалися інженерні роботи, підвезення БК, активне пересування особового складу.

— Ми зрозуміли, що вони готують нам чергову пастку, — розповів лейтенант Дмитро, — тому підтягнули в потрібне місце СПГ, виставили спостерігачів і стали чекати. Уночі наші побоювання справдилися. З їхнього боку почався обстріл зі стрілецької зброї. До того ж стріляли трасувальними боєприпасами, таким чином намагалися підсвітити цілі й показати напрямок вогню своєму гранатометнику, який розташувався на новій позиції. Ми на це не купилися. Наш кулеметник відкрив вогонь із фіктивної позиції. Це спрацювало. Гранатометник розкрив себе. Зробив постріл, і за спалахом ми засікли, де він розташувався. Навели СПГ. За командира обслуги був наш командир лейтенант Назар. Його постріл виявився настільки точним, що снаряд залетів просто в бліндаж. Вибух був дуже сильний, імовірно, здетонував боєкомплект. Стовп вогню й чорного диму піднявся високо над їхньою позицією. Усю ніч ми спостерігали це захопливе видовище. Завдяки радіоперехопленню з’ясували, що в них два «двохсотих», виведено з ладу АГС і великокаліберний кулемет «Утес». З нашого боку обійшлося без втра

Схожi записи: