Україні потрібен сучасний патронний завод

 Грудень 9, 2017

5529_p_16_img_0001Про деякі особливості організації виробництва набоїв

Із втратою на початку російської агресії 2014 року єдиного патронного заводу в Луганську перед Україною постала проблема відновлення власного виробництва набоїв. Відтоді пов’язані з цим питання регулярно обговорювали у вітчизняних ЗМІ політики, військові та експерти. Але шляхи розв’язання проблеми набули конкретних обрисів лише влітку поточного року, коли Рада національної безпеки і оборони України ініціювала надання 1,4 млрд грн на закупівлю обладнання та будівництво заводу з виробництва боєприпасів

Спробуймо розібратися, який зміст зазвичай укладають у термін «завод із вироблення патронів» і що собою являє таке підприємство. Адже під терміном «виробництво» можна розуміти як повноцінний випуск боєприпасів та їхніх основних складників на новому підприємстві, так і «складальне виробництво» з уже готових компонентів, які виробила інша фірма та, найімовірніше, навіть за кордоном.

Перед початком будівництва патронного заводу треба чітко розуміти, для вирішення яких завдань його призначено. Наразі Україна опинилася в дещо нестандартній ситуації. З одного боку, підрозділи української армії досі озброєно стрілецькою зброєю радянського виробництва, запаси патронів для якої на складах за роки бойових дій на Донбасі помітно порідішали й потребують поповнення, а з другого боку, задекларований курс на вступ у НАТО змушує вже сьогодні думати про майбутнє переозброєння війська та перехід на калібри Північноатлантичного альянсу.

Тому вітчизняний патронний завод насамперед має ліквідувати залежність війська від зовнішніх джерел постачання стрілецьких боєприпасів, бути спроможним задовольнити потреби армії та в перспективі забезпечити переоснащення війська боєприпасами під стрілецьку зброю калібрів стандарту НАТО.

Отже, розпочинаючи патронне виробництво фактично з нуля, маємо унікальну можливість із самого початку зробити все правильно. Зокрема вибрати оптимальний напрямок розвитку своїх систем стрілецької зброї, зважаючи на передовий досвід і найкращі напрацювання, накопичені роками конкуренції між системами озброєння колишнього Радянського Союзу й НАТО. Організувати розробку та виготовлення сучасних боєприпасів із підвищеною бронепробивною здатністю з огляду на постійне вдосконалення засобів індивідуального захисту вояків та схем бронювання техніки. Для цього в профільній науковій установі оборонного відомства — Центральному науково-дослідному інституті озброєння та військової техніки ЗС України — вже розроблено технічні вимоги (технічні завдання) щодо боєприпасів, які потрібні нашим Збройним Силам.

Своєю чергою виробник має виготовити, випробувати та презентувати військовим боєприпаси із характеристиками, котрі відповідають технічному завданню, а також надати відповідну конструкторську й технологічну документацію. Важливо, що саме конструкторська документація на патрони й документація щодо технології їх виробництва є визначальною під час закупівлі потрібного обладнання та під час планування обсягів виробництва боєприпасів.

Потім потрібно визначитися з технологією та відповідним обладнанням для патронного заводу. На сьогодні, щоправда, компаній, які мають власні патронні заводи із замкненим циклом виробництва, у світі небагато. Серед світових лідерів у цій галузі — німецька Fritz Werner, канадська Waterbury Farrel, бельгійська New Lachausee, французька Manurhin, американська Bliss. Послуги цих компаній щодо зведення патронних заводів в інших країнах можуть включати в себе роботу з планування цеху, установлення й налаштування обладнання, а також підготовку персоналу, який працюватиме на цьому обладнанні. Наприклад, у 2000-х роках французька компанія Manurhin «під ключ» збудувала на пострадянському просторі два заводи з виробництва боєприпасів: у Литві й Узбекистані.

Разом із тим, новий вітчизняний патронний завод одразу потрібно орієнтувати й на перспективу виробництва боєприпасів для цивільного ринку та експорту (спортивні й мисливські набої).

ДУМКА ЕКСПЕРТІВ

Коли йдеться про будівництво патронного заводу, то серед питань, які найбільше цікавлять багатьох, є такі: скільки коштуватиме його зведення, через який час воно себе повністю окупить, та загалом, чи рентабельне виробництво боєприпасів.

Однією з компаній, яка свого часу запропонувала для України власний проект патронного заводу, була канадська Waterbury Farrel спільно з українсько-британською фірмою Stiletto Systems Ltd. За словами одного з керівників приватної компанії «Стілетто Україна» Олександра Калачева, будівниц-тво в Україні заводу (на дві патронні лінії) коштуватиме близько $58 млн. З них, $50 млн підуть на закупівлю обладнання, $2 млн — на оборотні засоби (кошти та їхні еквіваленти, не обмежені у використанні протягом 12 місяців із дати балансу), решта $6 млн — це накладні витрати (на управління та обслуговування виробництва й збут продукції) і безпосередньо будівництво заводу. За часом будівництво заводу може зайняти 2–2,5 року. Водночас він наголосив, що про окупність і прибутковість підприємства можна буде говорити лише за умови, що рентабельність виробництва становитиме не менше ніж 30%, інакше така справа буде збитковою.

Своєю чергою Валерій Павлюков, президент корпорації «ТАСКО», яка має необхідне обладнання й досвід роботи зі складання боєприпасів, зазначив, що патронне виробництво саме по собі низькорентабельне, особливо якщо випускати невеликі партії боєприпасів.

— Таке виробництво, ураховуючи ціни на нове обладнання, окуповуватиметься дуже довго, — каже він. — Наприклад, будівництво заводу на три патронні лінії за $70 млн окупить себе мінімум через 20–25 років. Адже наш внутрішній ринок не такий великий, щоб покрити всі витрати, навіть з урахуванням бойових дій, які поки що тривають на Донбасі. Експортувати в нинішніх умовах теж невигідно, оскільки частину прибутку залишить собі спец-експортер. Тому з економічної точки зору приватним підприємствам узагалі невигідно створювати патронне виробництво в Україні. Цю справу має фінансувати держава.

— Сучасний патронний завод — це підприємство, яке має замкнений цикл виробництва. На ньому з отриманої сировини (латуні, сталі та свинцю) виготовляють компоненти, з яких і складають кінцевий виріб — патрон відповідного типу й калібру, — розповів Олександр Калачев, один із керівників і засновників приватної компанії «Стілетто Україна», яка розробляє власні боєприпаси. — Тобто, щонайменше, гільзу та кулю виробляють безпосередньо на заводі, а інші складники — порох і капсуль можна закуповувати. Виробничі потужності сучасного патронного заводу зазвичай представлено двома-трьома патронними лініями (окрема для кожного типу (калібру) боєприпасу). Одну таку лінію становлять більш ніж 20 одиниць обладнання.

Кожен із верстатів — для виготовлення оболонки кулі, свинцевого осердя або «сорочки», сталевого осердя, складання кулі та виготовлення гільзи — потребує ретельного регулювання з метою отримання показників точності та густості влучання боєприпасу, які відповідатимуть вимогам замовника. Наприклад, під час наладки нового обладнання (або під час перепрограмування його на виготовлення інших калібрів) потрібно виробити кілька партій боєприпасів, перш ніж удасться досягти характеристик по-справжньому бойового патрона. Обов’язковим для сучасного патронного заводу є також наявність конструкторського бюро (відділ головного конструктора), яке не тільки займається власними розробками боєприпасів, а й здійснює разом із відділом головного технолога авторський контроль над ходом виробничого процесу на підприємстві. Це вкрай важливий момент, адже партії сировини, що надходять від підприємств-постачальників, можуть відрізнятися. Тому треба оперативно вносити корективи в наладку верстатів, інструмент і технологію виробництва. Усі ці моменти мають ураховувати в конструкторській документації. Для контролю за якістю готових виробів на патронному заводі облаштовують випробний центр (лабораторію). До речі, його використовують і представники «військової прийомки».

Не підлягає сумніву те, що на патронному заводі, де виробництво ґрунтується на власних технологіях та організовано на власному обладнанні, де є можливість розвивати виробництво, контролювати та оперативно корегувати виробничий процес, є всі передумови для отримання якісного кінцевого виробу. І це є головною перевагою патронного заводу над складальним виробництвом.

Погодьтеся, що набагато важче отримати якісний виріб в умовах, коли не можеш контролювати виробничий процес і повністю залежиш від придбаних зовні технологій та виготовлених сторонніми виробниками компонентів патронів. У такому разі навіть незрозуміло, кому дорікати, якщо бойові характеристики виробленого патрона не задовольнять замовника.

До речі, Україна під час бойових дій на Донбасі вже встигла повною мірою відчути всі недоліки «складального виробництва», за якого більшість складників патронів імпортують з-за кордону. Зокрема чимало європейських країн дистанціювалися від постачання предметів військового призначення (у тому числі й компонентів патронів) в Україну, яка де-факто перебуває в стані війни. Таким чином, майже зупинилося «виробництво» боєприпасів на державному підприємстві КНВО «Форт» МВС України, яке, крім усього іншого, складало патрони для зброї калібрів стандарту НАТО — 9х19 й 5,56х45.

Наразі доволі оптимістичною видається заява про те, що з наступного року в рамках проекту Держбюджету України на 2018 рік передбачено фінансування Державної цільової програми створення та освоєння виробництва боєприпасів і продуктів спеціальної хімії на період до 2021 року. А на тлі інформаційних повідомлень про закладання в Україні найближчим часом патронного заводу сподіватимемося, що водночас не підміняють поняття і для широкого загалу цим терміном називають не складальне виробництво, а дійсно справжнє підприємство з виготовлення боєприпасів.

Андрій ЛИСЕНКО

Схожi записи: