Олександр Пономарьов: «Ми ніколи не зречемося рідної мови, ми ніколи не зречемося рідної землі»

 Грудень 8, 2017

5529_p_22_img_0001Відомий український співак, композитор, телеведучий, музичний продюсер, народний артист України Олександр Пономарьов — єдиний у країні виконавець, якого п’ять разів визнавали найкращим «Співаком року». В історію української естради він увійшов також як перший представник нашої країни на міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення» та як виконавець Державного гімну України. Протягом 20 років творчості співак випустив сім студійних альбомів, знявся у двох фільмах, ініціював роботу багатьох благодійних фондів, тренує молодих виконавців, підтримує воїнів АТО та їхні родини

— Олександре, від початку АТО на Сході країни ви певний період часу не виступали з концертною програмою й не писали нових пісень. Таке «затишшя» — реакція на війну?

— Так. Коли гинуть хлопці, друзі, якось не до співу… Ця війна забрала багатьох хороших людей, зокрема мого однокурсника, нині Героя України Василя Сліпака. Ми з ним чотири роки вчилися в одній групі у Львівській консерваторії, дружили та спілкувалися. Ця смерть дуже мене засмутила. Мені не хотілося ні співати, ні писати пісні. Лише спілкування з друзями, які й зараз перебувають на Донбасі, вивело мене із цього стану. Мені казали: «Навпаки, Сашко, приїжджай, підтримуй наших хлопців». Я зрозумів, потрібно їхати в тури, збирати бійців, їхніх дружин, запрошувати їх на концерти, щоб вони приходили, слухали пісні, відволікалися. І я спланував тур, зробивши обов’язковою умовою, що в кожному місті воїни АТО та їхні родини отримають квитки безкоштовно. Так у мене з’явився цей позитивний настрій, бойовий, правильний, він надихнув мене. І після довгого періоду затишшя я написав пісню «Полонений», за 20 хвилин.

— Усього за кілька годин кліп на цю пісню зібрав у Інтернеті понад 40 000 переглядів. Чи розраховували ви на таку реакцію?

— Цією піснею я сам немов подолав внутрішній бар’єр, який не давав мені творити. Насправді дуже добре знаю й розумію, як потрібно діяти, аби була мільйонна позначка переглядів за один день. Але мені принципово було простежити справжню реакцію людей. Радий, що цей кліп не став пересічним. Сподобалося, що основні меседжі, які писали в соціальних мережах, — це «мурахи по шкірі» та «сльози на очах». Для мене це означає, що моя пісня змусила людей щось згадати, проаналізувати, задуматися. Хочеться, щоб в українських піснях завжди було те, що дає людям поштовх і внутрішній розвиток, а не просто зриває рейтинги.

— Нещодавно була на вашому завершальному концерті туру «Полонила ти» в Києві. Особливо вразила композиція «Заспіваймо пісню за Україну!», яку ви присвятили воїнам АТО. Весь зал слухав її стоячи. Але я чула, що цю пісню ви написали ще задовго до війни на Донбасі. Нині її вважають пророчою…

— Ви маєте рацію, цю пісню написав іще 2010 року, наступного дня після виборів, коли «переміг» сумнозвісний президент-утікач… Такий мав настрій, хотілося донести людям, що «ми ніколи не зречемося рідної мови, ми ніколи не зречемося рідної землі…» Заспівав її лише один раз, але тоді вона була не на часі. Стала актуальною аж через чотири роки, коли на Сході країни почалася АТО. Тоді побачив в Інтернеті, що її масово переспівують і військові, і співочі колективи, і дитячі хори, навіть знімають на неї відео. Нині мені не раз закидають, що я напророчив або наврочив, але скоріше відчув, що країна в небезпеці.

На концерті не міг не виконати цю пісню, і я гордий, що зал сприйняв її стоячи, адже це означає, що для них тема війни не байдужа.

— Ваш батько — з Хмельницького, мати — з Донецька, але ви розмовляєте й співаєте тільки українською. Це правда, що іще на початку кар’єри ви навіть Аллі Пугачовій відмовили в участі в її «Різдвяних зустрічах», бо не хотіли співати російською мовою?

— Я люблю українську мову, до неї мене привчили змалку. І вважаю, що кожен має поважати своє: культуру, традицію, мову… Коли ще 1995 року Алла Борисівна запрошувала мене на «Різдвяні зустрічі», відмовлявся і говорив, що співатиму лише українською мовою. Так зрештою й сталося. 2007 року виконав пісню «Я ніколи нікому тебе не віддам». Дуже дякую Богу за те, що допоміг мені витримати цю позицію й допомагає тримати її надалі.

— Нині ви є власником однієї з найбільших в Україні студій звукозапису «Зранку до ночі», на якій записується багато українських зірок, серед яких Джамала, «Бумбокс»… Можливо, ви й пісні пишете на замовлення?

— Для мене створення пісень — це не конвеєр, не безперервний процес. Кожна мелодія з’являється досить спонтанно. Часом — під час прогулянки, тоді швидко її записую на диктофон, інакше через десять хвилин може забутися.

Я не чую постійно в голові якісь мелодії, інакше просто збожеволів би (сміється). Є, звісно, композитори, так звані ремісники, які зранку стають до інструмента, як спортсмени до снаряда, і складають мелодії, виходячи зі стандартних вдалих гармонійних сполучень. Деякі мають гучні імена й величезну кількість пісень. Але для мене важливіше інше. Приміром, мексиканка, яка написала Besame mucho, створила єдиний шлягер за все своє життя, але ця пісня стала безсмертною. Вона набагато вагоміша за сотні композицій, написаних на конвеєрі.

— Тож ви пишете про те, що близьке тільки вам. А пам’ятаєте свою першу пісню?

— Так, у 12 років написав пісню «Свята Анна» і виконав її під вікнами однокласниці, яка дуже мені подобалася. Я тоді не мав музичної освіти, у батьків не було грошей, аби віддати мене вчитися. Але після закінчення середньої школи все-таки вступив до Хмельницького музичного училища. Оскільки раніше не займався музикою, за перший рік навчання довелося освоїти матеріал семирічної музичної школи. Здобув професію диригента-хормейстера, а потім вступив на вокальне відділення Львівської консерваторії.

— Ви стали першим співаком, який представляв Україну на пісенному конкурсі «Євробачення». Це відбулося ще 2003 року в Латвії. Чи не хотілося спробувати підкорити Європу вдруге?

— Ми з командою довго вибирали пісню: мені надіслали близько 50 композицій з усієї Європи. Вибрали ту, що написав автор пісні Viva la Vida, з якою свого часу перемогла Dana International. Не скажу, що був дуже вражений, але це було найкраще із запропонованого. Головна моя помилка в іншому: я не додумався заспівати свою пісню. Усі знайомі продюсери відмовляли мене, мовляв, потрібне щось хитромудре, треба якось дивувати. Але я домігся, щоб Україна брала участь у цьому конкурсі. На той час мав лише дві амбітні мрії стосовно «Євробачення»: щоб наша країна все-таки почала брати в ньому участь і щоб вона там колись перемогла й привезла конкурс в Україну. Обидва мої бажання здійснилися: перше здійснити вдалося мені, друге — наступного року Руслані. Тож їхати туди знову я не бачу сенсу.

— Як ви поставилися до квот на українську музику?

— Я радий, що після квотування радіостанцій з’явився прогрес. Цей закон існував давно, та його було неправильно прописано. Потрібно було чітко роз’яснити, що українська музика — це україномовна музика, а не лише та, яку створили українські виконавці. Тоді всі питання було б знято одразу. Я казав про це ще 10 років тому, але мене не чули. Хтось досі це критикує, але пригадайте, як раніше ставилися до українського дубляжу фільмів. Галасувати припинили лише після того, як у прокат вийшли «Тачки», які зробили більші збори українською, аніж російською. Нині мої колеги, котрі раніше співали російською, почали шукати пісні українською. Це чудово, адже коли набереться велика кількість такого контенту, слухач вибиратиме кращих, тоді й можна буде вести мову про якість.

Певна річ, інколи деякі музичні телеканали, радіостанції заганяють пісні під певний формат, що, на мій погляд, призводить до втрати нашої української самобутності. Деякі відомі наші музиканти намагаються її виразити, додаючи, скажімо, звучання народних інструментів у сучасний біт. Але наша самобутність полягає не в цьому. Треба не забувати про те, що Україна надзвичайно багата на вокальні таланти. Оце і є наша українська самобутність. Вона має дивувати весь світ. Тож не треба копіювати західні зразки, треба пам’ятати, що ми — співоча нація, і творити свою музику.

— Що ви побажали б читачам «Народної армії»?

— Хочу подякувати нашим воїнам, які захищають країну на Донбасі. Низький уклін вам. Ми переможемо, адже ми українці!

Розмовляла Ольга МОСЬОНДЗ

Схожi записи: