«Батя» — душа підрозділу

 Грудень 7, 2017

5529_p_11_img_0002_1На позиції, що розташована неподалік злітної смуги донецького аеропорту, солдата з позивним «Батя» знають майже всі військовослужбовці. Це саме той випадок, коли зовнішній вигляд людини повністю відображає його внутрішній стан, характер та звички. Вже його щира усмішка багато чого варта, а чіпкий сміх та нескінченні жарти немов підтверджують те, що цей боєць — душа підрозділу. Колориту додають і великі сиві вуса, як у Тараса Бульби. Такий собі образ хвацького запорозького козака. Тому недаремно побратими з повагою кличуть його «наш Батя».

Розмінявши вже шостий десяток, він може годитися їм і в батьки, і в дідусі. Втім його бойовому духу можна тільки позаздрити. А там, де він з’являється, ніколи немає місця смутку. «Батя» завжди підбадьорить та знайде потрібне слово підтримки для кожного. А, як відомо, на війні почуття гумору та доброзичливість мають досить велике значення. Навіть згадуючи драматичні віхи своєї бойової біографії, він робить це з таким гумором, що всі навколо починають мимоволі посміхатися. Ось як він розповідає про себе: «Вперше мене «позначили» осколками два роки тому. Почався обстріл наших позицій, а я тим часом борщ доварював «дітям» на кухні. Хлопці поховалися, а мені що робити? Адже був найважливіший процес — зажарку робив. Думаю, зараз закінчу і теж до них приєднаюся. Тільки-но каструльку прикрив курточкою, щоб борщ настоявся, а тут… міна поряд зі мною падає. Осколки трохи вище пішли, але декілька дрібних спину все ж таки зачепили. Спочатку навіть подумав, що це камінці. Але потім рукою поворушив — побачив кров. Ось так і допомагали одне одному: хлопці мою рану перев’язували, а я борщ їм по тарілках розливав. Він, до речі, дуже смачний вийшов.

Друге поранення вже більш серйозним було. Тільки зайнявся господарчими роботами, як окупанти почали з танка гатити по наших позиціях. Знов осколок упіймав. Цього разу під лопатку, але я живучий. Декілька місяців у госпіталі пролежав, як кажуть, «підлатали», і знову до своїх «дітлахів» повернувся. Як же я їх без нагляду залишу? Дружина, діти, внуки на мене ображаються, сварять, кажуть, щоб повертався додому. Але я такий, який є, мене вже не переробиш».

Олександр КІНДСФАТЕР

Схожi записи: