Позиція «Скабка» міцно тримається в глибині бойових порядків окупантів

 Грудень 6, 2017

5529_p_08_img_0001_1Тут до ворога лише 50–100 метрів

— Ну що, готові? — запитує провідник на ім’я Олег, небагатослівний боєць міцної статури в білому маскувальному костюмі.

— Так, готові, — бадьоро відповідаємо, намагаючись приховати хвилювання, яке мимоволі охопило в передчутті майбутнього виходу на одну з крайніх позицій на нашій передовій.

— Пересуваємося слід у слід, дистанція три-чотири метри. Не палити, ліхтариками не світити, не розмовляти, мобільні телефони вимкнути, — дає настанови Олег, після чого рушаємо.

5529_p_08_img_0002_3Нас супроводжують троє розвідників підрозділу, який тримає оборону в районі Авдіївки. Хлопці всі досвідчені. За плечима трирічний бойовий досвід. Один рухається попереду, другий замикає нашу нечисленну групу. Третього не видно, але він десь поруч. Зв’язок із ним підтримує старший групи сержант Михайло. Яким чином він це робить, залишається загадкою. Але за тими несподіваними зупинками, змінами темпу і напряму руху ми розуміємо, що сигнали розвідника своєчасно доходять до старшого групи.

Залишився позаду крайній блокпост, і вузька стежка завела у густий чагарник. Далі шлях лежить лісом, покритим глибоким шаром снігу. Судячи з того, як упевнено рухається наш провідник, дорогу він знає добре і чудово орієнтується серед практично однакового лісового пейзажу.

Перші сутінки вже накривали землю, незвична тиша тільки створювала ілюзію умиротворення. Насправді ж — насторожувала. Адже ми йшли практично вздовж лінії оборони супротивника. Від найближчих позицій окупантів нас відокремлювали 50–100 метрів. Сліди війни були помітні всюди, починаючи від зрізаних осколками снарядів дерев до глибоких вирв і напівзасипаних землею траншей.

Ось пройшли місце, де майже рік тому героїчно загинув заступник командира батальйону 72-ї бригади 23-річний капітан Андрій Кизило. Його підрозділ зайняв тоді стратегічно важливу позицію російських найманців «Алмаз-1» і зумів утримати її до підходу основних сил. Тоді артилерія і танки загарбників протягом восьми годин безперервно обстрілювали наших солдатів, намагаючись повернути втрачені позиції. Командир особисто підбив з протитанкового гранатомета російський Т-72.

Зараз тут стоять десантники. Вони не тільки добре укріпили цю ділянку оборони, але і значно поліпшили своє тактичне положення. Якщо раніше смуга оборони проходила досить рівно на незначній відстані від ворога, то завдяки вмілому маневруванню нещодавно бійцям вдалося буквально вклинитися між двома опорними пунктами російських загарбників та облаштуватися на їхніх флангах. Невипадково нова позиція отримала дуже символічну назву — «Скабка».

— Ця назва найбільш точно відображає значення нашого опорника. Він немов скабка в тілі окупантів, — говорить командир ВОПа лейтенант Максим. — За будь-якої спроби поворушитися вштрикується своїм вістрям в їхнє тіло, сковує сили ворога і заважає вільно пересуватися майже в зоні відповідальності підрозділів найманців.

— Всупереч традиційній тактиці зайшли туди білої днини, — розповідає учасник операції сержант Олександр Н. Ворог після ночі знизив пильність. Судячи з усього, на постах у них залишилося мало людей. Дехто відпочивав, решта не надто уважно дивилися в наш бік, коротше, вони нас проґавили. Тому ми відразу почали обладнувати позицію. Тільки увечері загарбники зрозуміли, що трапилося. Їхня спроба відкинути нас на попередні рубежі виявилася марною. Вдячні за допомогу сусідам, які тримають оборону праворуч і ліворуч. Після невдалої атаки ворог деякий час не наважувався на активні дії. Потім здійснив другу спробу. Потай обладнав поруч із нами спостережний пункт, посадив у лісі кулеметника, гранатометника і снайпера та вирішив влаштувати засідку. Проте наші розвідники спрацювали на випередження. Під час чергового огляду місцевості виявили їхнє місце розташування і передали координати у штаб. Увечері по цій ділянці було завдано вогневого ураження. Отже, спостережний пост окупантів загальними зусиллями було знешкоджено. Зараз на тому місці лише кілька вирв та потрощений вітровал.

— Ми добре вивчили противника, — зазначає розвідник лейтенант Максим. — Причому не тільки його систему оборони, а й характер дій. Війна нас навчила, що не можна недооцінювати ворога. На тій стороні сидять не шахтарі, а добре навчені найманці й кадрові військові РФ. Зменшення кількості обстрілів зовсім не означає, що ворог відмовився від своїх загарбницьких намірів. Вони вже рідко ведуть хаотичні обстріли. Їхня тактика дещо змінилася. Спочатку відкривають провокаційний неприцільний вогонь, намагаючись виявити наші вогневі точки. Якщо ми відповідаємо, б’ють уже з більш важкого озброєння і прицільно. Цю схему окупантів ми швидко осягнули. Тепер діємо за планом, який не дає їм можливості виявити нашу систему вогню і оборони. Здобута нами інформація — це збережені життя солдатів і завдання максимального ураження ворогові. Деколи наші дії нестандартні, але прораховані до дрібниць. Навіть заздалегідь підготовлена операція може піти зовсім не так, як планувалося. Тому на цей випадок у розвідників завжди має бути план «Б» і навіть «В».

Олександр КІНДСФАТЕР

Схожi записи: