Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації

 Грудень 4, 2017

5528_p_16_img_0001За умови вдалого маніпулювання свідомістю можна досягти практично будь-якої мети — знищити опонента, прибрати з дороги конкурентів чи розпалити війну

Інформаційна війна покликана передусім послабити моральні і матеріальні сили супротивника та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Основні методи інформаційної війни — блокування або спотворення інформаційних потоків та процесів ухвалення противником рішень.

Зважаючи на роль інформації у сучасному світі, американський дослідник Маклюен виводить цікаву тезу, яка звучить так: «Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації».

Першим варіантом інформаційної війни можна визнати пропаганду. Вся «холодна» війна базувалася на механізмах пропаганди, бо механізми «гарячої» війни не застосовувалися. До речі, потреба пропаганди в «холодній» війні надала суттєвий поштовх розробці теорії комунікації, бо виникла велика кількість суто прикладних завдань у галузі комунікації.

Загалом, як зазначають дослідники, нині традиційне поняття «війна» стає не лише військовим, а й комунікативним явищем. У сучасному світі дедалі частіше воюють не за територію, а за людську свідомість.

Свідченням того є події, які відбуваються в Україні. Окрім окупації Криму та підтримки терористів на Донбасі, Росія веде ще одну потужну війну проти України — інформаційну. Спотворення реальної картини за допомогою так званих інформаційно-психологічних операцій, зокрема створення фейків, фінансування так званих тролів — усе це постійний інструментарій у руках пропагандистів з Кремля.

За словами доктора філологічних наук, професора, експерта з інформаційної політики та комунікаційних технологій Георгія Почепцова, інформаційні війни йдуть постійно, вони просто стають більш помітними нам через появу проявів системності та керованості інформаційних процесів. Україна і Росія вели щонайменше три газові війни, безліч торгових війн, кожна з яких обов’язково мала інформаційний компонент, налаштований на вирішення якоїсь проблеми в фізичному просторі.

«Інформаційна війна» — поняття з журналістського лексикону. Військові використовують термін «інформаційна операція». Там завжди аудиторія буде досить чітко визначеною і більш вузькою, більш чіткими будуть і цілі, і часові проміжки.

Росії для використання військової сили треба було розділити Україну на «правильну» і «неправильну», оскільки всі ми виховані в радянській парадигмі «братерських народів». А як можна застосовувати силу до братнього народу? Тому Україна весь час негативізувалася, що надало можливість у потрібний час заговорити про нелігітимну владу, хунту, бандерівців-неонацистів-фашистів. У цій моделі саме вони — «неправильні» — захопили владу, а жертвою став братній український народ, який і треба захистити. Це модель «герой, жертва, злодій». Ця ж модель була використана і під час російсько-грузинської війни 2008 року. До речі, і та, і наша війна почалися на тлі Олімпіади — Пекін, Сочі, що за задумом конструкторів мало пом’якшити удар світових ЗМІ.

При цьому Росія для своїх атак обрала символіку Другої світової війни, на яку є чітка, наперед відома реакція населення. Це «фашисти-неонацисти-бандерівці». Інші символи прийшли з СРСР, наприклад, возз’єднання Криму, а не приєднання. Було безліч фальшивих повідомлень з російської сторони, де використовувалося візуальне підтвердження з інших ситуацій та інших країн, а розповідь ішла про Україну. Але й без того зрозуміло, що коли Росія запускає до десятка документальних фільмів про дореволюційний російський Крим, це теж є пропагандистською акцією. Але на їхню підготовку теж потрібен час.

Сьогодні йде війна за ідентичність. Росія не хоче дати Україні можливість мати власну ідентичність, Україна ж намагається відірватися від Росії. Саме цим можна пояснити боротьбу в сфері телебачення, кіно, книжок аж до заборон щодо певного контенту. Саме цей інструментарій допомагає створенню ідентичності, власної моделі світу.

— Є декілька завдань, на яких сконцентрована російська пропаганда. Один з меседжів — це невдача проекту «Україна». Другий — «Росія» як вдалий проект. Третій — США і Захід як вороги. Четвертий — всі українці хочуть в Росію. П’ятий — у світі все погано, — вважає експерт.

Саме за допомогою цих повідомлень Росія намагається роз’єднати Європейський Союз, а в подальшому і співпрацю США та Європи. Теперішнє ж завдання Кремля: посприяти приходу більш лояльних до Росії політиків у сусідніх із Росією країнах та в найбільш впливових європейських країнах.

У наш час виникло ще й поняття постправди, коли завдяки Інтернету в нашу голову потрапляє багато того, що раніше не можна було б собі уявити. Адже в багатьох випадках ми отримуємо основну інформацію саме звідти, а не чекаємо, наприклад, вечора, щоб подивитися телевізійні новини. Це вже запізно для фактів, там можуть бути цікавими лише інтерпретації. Та частина населення, яку можна позначити як інтернет-покоління, взагалі не дивиться телевізор, але вона є активним учасником саме соцмереж.

Нині працюють тисячі джерел, відсутня цензура, що робить інформаційний потік значно потужнішим, ніж раніше. Конкретна людина не може його опанувати, бо в ньому весь час виникають «несподіванки».

Тому виникає таке поняття, як фейк, що є спотворенням правди. Він відрізняється від піару чи пропаганди, які все ж зобов’язані базуватися на правді, можливо, її гіперболізуючи. Фейк не хоче бути правдою, для нього важливіше досягнення власних цілей, а не інформування людини.

Фейки є навмисним спотворенням інформації, але це робиться так, щоб споживач інформації цього не помітив. Теоретично подія, про яку розповідає фейк, могла бути, але насправді її не було. Після появи фейку пропаганда може тиражувати його, адже її інструментарієм є якраз фальшиве узагальнення, коли окремий факт подається як закономірність. Тобто пропаганда двічі порушує правила, коли на базі фейку малює штучний світ.

Водночас зараз у соціальних мережах, інформаційних виданнях дедалі частіше активізовуються так звані тролі, які виконують багато функцій. Одна з них — це створення уявлення про те, що потрібні меседжі підтримує значна кількість людей. Ще тролі своїми коментарями можуть виводити з себе тих, кого їм визначають як супротивника.

До речі, сьогодні деякі країни, зокрема Росія, мають свої команди тролів, які повинні допомогти їм опанувати вільний чи квазівільний Інтернет.

Окрім своїх громадян, для Росії досить важлива західна аудиторія. Тут повторюється модель «холодної» війни. Але населення західного світу не так масово піддається на чужу пропаганду. В цьому плані Україна програє, адже вона не має власних телеканалів, які ведуть мовлення у Європі чи США. Захід дізнається про нашу позицію досить опосередковано. Наприклад, ми дивимося американські серіали чи читаємо американські книжки, а вони не дивляться наші фільми і не читають наших книжок.

— Виграш в інформаційній війні залежить від аудиторії, тому він може бути різним для кожної з них. Таких найголовніших аудиторій у нашому випадку три: власна, опонента, західна. Росія виграла в очах власної аудиторії, піднявши рейтинг Путіна як захисника російськомовного населення за кордоном, що дозволило «проковтнути» і анексію Криму. Росія вже не могла впливати на українську аудиторію після відключення російських телеканалів в Україні, тому цей вплив став опосередкованим, головним джерелом став Інтернет, — вважає Георгій Почепцов. — Сьогодні нам потрібні відповідні структури, які повинні мати чітку ієрархію ухвалення рішень та миттєво реагувати. Така структура повинна надавати інформацію журналістам, допомагаючи їм. Головну роль у цій роботі мають відігравати професіонали. Не слід забувати: треба готувати людей на рівні освіти. Наприклад, у Вірменії є відповідна магістерська програма з комунікативних технологій.

Підготував Роман ВУС

Схожi записи: