За кількістю безпілотників можна судити про технологічний рівень війська

 Грудень 1, 2017

5528_p_10_img_0001Про реалії й перспективи забезпечення українського війська безпілотними авіакомплексами та проблеми, з якими нині стикаються вітчизняні виробники цієї техніки

На початку антитерористичної операції на озброєнні українського війська перебували безпілотні авіаційні комплекси (БпАК) тактичної розвідки ВР-2 «Стриж» (із безпілотним літальним апаратом (БпЛА) Ту-141) та ВР-3 «Рейс» (із БпЛА Ту-143), розроблені в СРСР у 70–80-х роках минулого століття (2014-го їх іще активно застосовували). Проте російсько-окупаційні війська розгорнули в захоплених районах Донецької та Луганської областей сучасні системи ППО та РЕБ, установивши над цими територіями безпольотну зону. Відтак 2015 року українській армії довелося відмовитися від використання в районі АТО не тільки бойової авіації, а й морально та технічно застарілих безпілотних комплексів

На той час у нашого війська була гостра потреба в сучасних безпілотних апаратах і комплексах. У суспільстві це підняло справжню хвилю ентузіазму, спрямованого на закупівлю, виготовлення й передачу безпілотників в армійські підрозділи волонтерами та спонсорськими організаціями, а також сприяло налагодженню виробництва БпАК на вітчизняних підприємствах. В Україні перші приватні компанії з виробництва БпЛА було створено у 2014–2015 роках.

На сьогодні в країні розроблено низку концептуальних документів, які визначають кількісну потребу війська в цьому виді військової техніки та певні вимоги до безпілотних комплексів різного класу. Зокрема це Концепція оснащення Збройних Сил безпілотними авіаційними комплексами на період до 2025 року й Державна цільова програма розвитку озброєння та військової техніки на період до 2020 року.

Очевидно, що коли мова йде про оснащення Збройних Сил безпілотними системами, то за їхньою якістю та кількістю можна судити про технологічний рівень армії. Наприклад, за словами директора інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергія Згурця, на озброєнні американської механізованої бригади «середнього» типу «Страйкер» (Stryker Brigade Combat Team) перебуває близько 50 БпАК. З них три тактичні (типу RQ-7 Shadow), решта — «поля бою» (RQ-11 Raven). Тобто безпілотний комплекс є майже в кожному підрозділі бригади. І якщо цей показник упровадження безпілотних технологій спроектувати на Збройні сили в цілому, то загальна цифра вражатиме.

Зрозуміло, що для української армії кількісна потреба в БпЛА є значно скромнішою. Наголос роблять на створенні (або закупівлі) безпілотників, які за масштабом завдань класифікують як «поля бою», малі тактичні й тактичні з відповідними просторово-часовими показниками їхнього застосування. У районі АТО вони успішно виконують завдання розвідки, корегують вогонь артилерії й допомагають оцінювати результати вогневих ударів. Наразі в усіх механізованих та артилерійських бригадах українського війська, які виконують бойові завдання на Сході країни, створено спеціальні підрозділи, оснащені БпАК. Зокрема розвідувальними безпілотниками («поля бою») вітчизняного виробництва, такими, як А1-С «Фурія», Spectator-М, «Мара-2М», «Лелека-100», польським БпАК Fly Eye, а також вітчизняним БпАК PD-1, який ближчий за своїми ТТХ до тактичних. Підсистема передачі даних останнього забезпечує значний радіус дії, зокрема в глибині оборони противника.

Цікаво, що в сусідній Польщі до 2020 року планують мати у війську близько 60 комплексів різного класу. До того ж третина з них — це тактичні та вищі за класом комплекси, які мають забезпечити спроможність у здійсненні розвідки на відстані, котра перевищує 100 км. Саме на це й спрямовано головні зусилля їхніх конструкторів.

До речі, на думку військового експерта, найближчим часом такі БпАК також можуть бути актуальними й для нашого війська. Адже певні успіхи у створенні ракетного комплексу з коригованим боєприпасом вітчизняного проекту «Вільха» спонукають уже зараз замислюватися над розробкою відповідних засобів, які забезпечуватимуть здійснення розвідки та аналіз цілей на відстанях понад 100 км.

— Наразі українське військо забезпечують безпілотними комплексами з трьох джерел. Ідеться про виробництво їх вітчизняними приватними компаніями, закупівлю комплексів зарубіжного виробництва та за волонтерськими проектами, — пояснив Сергій Згурець. — На сьогодні ще не затверджено державне оборонне замовлення, тому жодне державне й приватне підприємство не знає, яким чином його буде завантажено наступного року. Неможливість заздалегідь планувати свою роботу є суттєвою проблемою, особливо для приватних компаній. Можливо, саме через це їхня кількість щороку зменшується. Зокрема 2015-го розробкою безпілотних комплексів займалося близько 50 вітчизняних приватних підприємств, а нині їх залишилося тільки десять. До того ж половина із цих компаній уже переорієнтувалася на виробництво безпілотників для цивільного застосування й думає про виконання експортних замовлень. Друга половина компаній, як і раніше, орієнтується винятково на внутрішній ринок і готова й надалі працювати з Міноборони. Щоправда, нині вони спроможні задовольнити лише частину від потреби війська.

За словами фахівця, ефективність використання авіаційних комплексів у військах передусім залежить від навченості їхніх операторів і тактики застосування. Нерідко буває так, що командири підрозділів, за якими закріплено безпілотник, нечасто його використовують, адже апарат не є дешевим, тому вони й побоюються відповідальності за його пошкодження або втрату.

Своєю чергою директор компанії «НВП «Атлон Авіа» Артем В’юнник зазначив, що цьогорічний контракт з оборонним відомством компанія майже виконала. За його умовами, лишилося до кінця поточного року поставити у війська ще один комплект БпАК А1-СМ «Фурія». Тому вже зараз постає проблема щодо планування подальшого завантаження виробничих потужностей і розподілу отриманих прибутків. У компанії, яка з 2014 року працює тільки в інтересах силових структур України, відсутність затвердженого оборонного замовлення викликає серйозне занепокоєння. Адже, без перебільшення, мова йде про подальше існування підприємства. Це, до речі, стосується й інших вітчизняних компаній, які працюють на ринку безпілотних технологій.

А ще Артем В’юнник переймається тим, що наразі не укладено жодного договору на ремонт або закупівлю складників для підтримання боєздатності БпАК «Фурія», які перебувають на підконтрольній експлуатації. Кошти для цього не надають, бо цей зразок БпАК поки що не прийнято на озброєння. Через це поточного року майже припинилася підконтрольна експлуатація БпАК «Фурія», що поставлений у Збройні Сили наприкінці 2015 року.

Ще однією проблемою, на яку звернув увагу керівник вітчизняної компанії — виробника БпАК, є те, що українські підприємства, які власним коштом виробляють зразки військової техніки для нашої армії, відповідно до затвердженого Порядку постачання озброєння, військової і спеціальної техніки під час особливого періоду, введення надзвичайного стану та у період проведення антитерористичної операції, від самого початку потрапляють у нерівні умови з іноземними виробниками. Зокрема рішення про прийняття їхніх виробів на озброєння ухвалюють за результатами підконтрольної експлуатації і державних випробувань, тоді як для зразків іноземного виробництва підставою для цього є результати здійснення підконтрольної експлуатації та визначальних відомчих випробувань. Це значно простіше, адже очевидною є різниця між державними (здійснює державна комісія з метою визначення відповідності характеристик і властивостей зразка вимогам національних стандартів та інших нормативних документів, що діють в Україні) та визначальними відомчими (здійснює комісія держзамовника для визначення значень характеристик зразка військової техніки з установленими значеннями показників точності й достовірності) випробуваннями.

Насамкінець нагадаю, що за весь той час, що проходить АТО, на озброєння прийняли тільки один зразок БпАК, причому іноземного виробництва.

Не викликає сумніву те, що поставлені проблемні питання потребують уважного вивчення й розв’язання. Бо хто знає, чи не стануть вони великим каменем спотикання на шляху тієї невеликої кількості вітчизняних виробників, які ще залишаються на цьому ринку…

Андрій ЛИСЕНКО

Схожi записи: