«ТАК, підтверджую Акт проголошення незалежності України»

 Грудень 1, 2017

5528_p_20_img_00011 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, на якому громадяни абсолютною більшістю голосів висловилися за побудову незалежної України

24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України та постановила провести 1 грудня референдум, на якому громадяни мали підтвердити чи відхилити рішення парламентаріїв. До бюлетенів було внесено запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

Протягом трьох місяців, що передували всенародному опитуванню, запеклої боротьби між прихильниками суверенної України та її противниками не спостерігалося. Утім було виконано великий обсяг робіт задля цивілізованого волевиявлення мільйонів українців. Зважаючи на результати референдуму щодо збереження СРСР, проведеного в березні того ж року, коли більшість громадян висловилися за його існування, ніхто не брався спрогнозувати результати волевиявлення щодо незалежності. Приміром, Геннадій Удовенко, який на той час був представником України в ООН, згадував, що «тоді навіть найоптимістичніші оптимісти не думали про те, що така величезна кількість людей проголосують «за». Але це сталося! Зважаючи на волевиявлення народу, вже 5 грудня 1991 року Верховна Рада ухвалила звернення «До парламентаріїв і народів світу», в якому наголошувалося, що «договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим».

Найбільше скептиків щодо підсумків українського народного волевиявлення було, звісно, в Росії — стверджую це, бо на той час проживав у цій країні й знав тодішні настрої росіян. Найбільше не вірили, що українці таки оберуть незалежність, представники «нової» російської демократичної влади. Навіть Борис Єльцин — президент Росії.

— Покійна Галина Старовойтова, його радниця, розповідала мені, що вона зустрічалася з Єльциним за кілька тижнів до українського референдуму, — розповів письменник Юрій Щербак. — І вона запитала президента, як він буде ставитися до рішення українців, коли вони проголосують за незалежність, про подальші дії його як керівника. І Єльцин їй відповів, що нічого такого не відбудеться, бо розмовляв з Горбачовим, і той сказав, що українці не можуть проголосувати за відрив від Росії. Єльцин думав так само. Старовойтова була приголомшена і заперечила: «Борисе Миколайовичу, ви помиляєтесь!..» Тоді Єльцин вперше, за її словами, замислився над тим, що виникне зовсім інша ситуація, якщо Україна не залишиться в СРСР.

У нашої незалежності було чимало противників. І не лише серед високопоставлених московських партфункціонерів СРСР. Завітавши влітку 1991 року до Києва, тодішній президент США Джордж Буш-старший переконував українців з трибуни Верховної Ради не виходити зі складу СРСР, а прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер заявила, що незалежність України для неї — те саме, що відокремлення канадської провінції Квебек від усієї держави.

5528_p_20_img_0002Утім навіть після 24 серпня 1991 року, коли було ухвалено Акт проголошення незалежності, окремі західні лідери продовжували підтримувати Горбачова у його спробах реанімувати СРСР! Про це свідчать опубліковані в середині 90-х записи розмов Михайла Горбачова з керівниками Іспанії, Німеччини, Франції. Вони погоджувалися з Михайлом Сергійовичем у тому, що «Союз має бути збережений, а Україна — залишитись у його складі».

— Примусити їх змінити позицію несприйняття України як незалежної держави міг лише демократично здійснений вибір українського народу на користь державної незалежності своєї країни під час референдуму, — згадує Володимир Василенко, колишній працівник МЗС України.

А вже наступного дня, 2 грудня 1991 року, глави МЗС західноєвропейських країн ухвалили «Заяву про Україну». У цьому документі, зокрема, було сказано: «Європейське співтовариство та його держави-члени беруть до уваги проведення референдуму в Україні, під час якого чітка більшість висловилася на користь незалежності. Вони вітають демократичний спосіб, у який український народ заявив про своє бажання того, щоб його республіка досягла повного суверенітету».

А Буш-старший 30 листопада — напередодні волевиявлення українців — зателефонував Михайлові Горбачову і сказав: «США будуть вимушені визнати Україну, позаяк є всі ознаки, що завтра переважна більшість проголосує на підтримку незалежності…»

У голосуванні взяли участь 31 мільйон 891 тисяча 742 громадянина, тобто 84,2% від загальної кількості внесених до списків. Із них 28 мільйонів 804 тисячі осіб на запитання в бюлетені відповіли «Так, підтверджую».

Незалежність нашої країни було визнано всіма колишніми радянськими республіками і світовим співтовариством. Так, уже 2 грудня 1991 року Україну як суверенну державу визнали Польща та Канада, 4 грудня — Литва і Латвія, 5-го — відразу п’ять країн: Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія. 1992 року цей список поповнили ще понад 100 держав світу.

Незалежність в усіх 15 республіках, що становили Радянський Союз, окрім прибалтійських, було проголошено їхніми республіканськими парламентами. В Україні ж відбувся ще й референдум з цього питання. І якщо рішення Верховної Ради могла скасувати така ж Верховна Рада наступного скликання, то результати референдуму ніхто скасувати не міг. Окрім цього, референдум дозволив Україні досить швидко затвердитися на міжнародній арені як незалежній державі. До того ж, відчуваючи всенародну підтримку, Леонід Кравчук підписав з керівниками Росії і Білорусі Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав — документ, який остаточно заперечив існування Радянського Союзу.

Відтоді минуло 26 років. Але результати референдуму 1991 року, схоже, і досі не дають спокою керівництву Росії. Наприклад, Путін, відповідаючи якось на запитання французького журналіста, чому він не поважає вибір українського народу, який виявив бажання жити в незалежній державі, сказав: «Ніхто не цікавився думкою українців… результати цього так званого опитування «намалювали» такими, якими їх хотіла бачити тодішня українська влада».

До таких «одкровень» господаря Кремля щодо України нам не звикати. Тому не полемізуватимемо з ним. А скажемо лише, що результати Всеукраїнського референдуму підтвердили прагнення багатьох поколінь українців мати власний дім і бути господарями в ньому, прагнення будувати рівноправні стосунки з росіянами, а не вважатися їхніми молодшими братами. І цього прагнення, як показали подальші події, Кремль нам не пробачив…

Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: