«Спеціальні відрядження» росіян на Донбас

 Листопад 29, 2017

5528_p_05_img_0001Російські окупанти та їхні посіпаки продовжують диверсійну війну на Сході України

Нещодавно в районі проведення антитерористичної операції на Луганському напрямку проти українських військ здійснено чергову нахабну диверсію. Група диверсантів зі складу окупаційних формувань, що належать до так званого 2-го АК «ЛНР», в тактичному тилу одного з наших підрозділів здійснила прицільний обстріл з ПТРК армійського автомобіля типу ГАЗ-66, який пересувався у напрямку переднього краю, перевозячи особовий склад українського підрозділу з семи осіб. Машина згоріла, а військові, на щастя, зазнали мінімальних ушкоджень (два військовики отримали поранення легкого та середнього ступенів важкості)

Раніше, тільки на Донецькому напрямку, двоє українських військовослужбовців зазнали важких поранень мінно-вибухового характеру внаслідок підриву на розтяжці (вибухова пастка, яку зазвичай виготовляють та встановлюють за допомогою ручних гранат, різноманітних мін, а бува, й саморобного вибухового пристрою). Цікаво, що підрив українських військовиків стався на ділянці місцевості, яка до цього моменту вважалася безпечною.

Зрозуміло, що в обох випадках діяли добре підготовлені й навчені диверсанти, які мають досить специфічні навички та вміння щодо проведення диверсій в тилу військ противника. У цих випадках це є очевидним фактом…

Тож, як бачимо, ворог не припиняє диверсійну війну на Донбасі. Причому — в ближньому тилу наших підрозділів, які обороняються на передній лінії розмежування. За багатьма ознаками, робить він це за допомогою своїх численних достатньо підготовлених диверсійно-розвідувальних груп.

У такому разі цілком обґрунтовано виникає запитання: звідкіля беруться всі ці вишколені диверсанти на Донбасі, до того ж — у значній кількості? Невже «мирні шахтарі та металурги» так швидко і професійно перекваліфікувалися на диверсантів, підривників та навчилися непомітно пересуватися тактичним тилом українських військ?

Не відкидаю такий варіант, але аматорством тут і не пахне. У такому випадку стає цікаво, хто їх підготував до такого роду дій?

Відповідь на це запитання сьогодні відома багатьом. Причому, як безпосередньо в нашій країні, так і за її межами. Причетність до цих подій російських сил спеціальних операцій, а також підготовленого ними «персоналу» з мешканців Донбасу — очевидна. В цьому сенсі достатньо пригадати «гучні» випадки потрапляння в полон або загибелі на Донбасі кадрових російських військовослужбовців зі складу частин і підрозділів спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил РФ та їхніх підопічних «мирних шахтарів та металургів». Наприклад, відому «солодку парочку» Александрова та Єрофєєва з 3-ї окремої бригади СпП ГРУ ГШ ЗС РФ, захоплених у полон під час бою, або «вдячного за зустріч з матір’ю» снайпера Агєєва з 22-ї окремої бригади СпП ГРУ ГШ ЗС РФ. Усі вони потрапили в полон, як кажуть, «на гарячому» — в ході здійснення диверсійних дій, зі зброєю у руках… У цьому ж сенсі ще можна пригадати пораненого українськими військовиками під Санжарівкою в ході боїв за Дебальцеве 2015 року «бійця» тієї ж 3-ї окремої бригади СпП ГРУ ГШ ЗС РФ — такого собі Кривка, який «прославився» на весь Інтернет своїми «мандрами» на Сході нашої країни, фотографіксаціями яких він вихвалявся в соціальних мережах.

І це лише ті, про кого стало відомо представникам ЗМІ. Адже переважну більшість «героїв Донбасу» та «безкорисливих захисників руского міра» серед тих, хто «не повернувся зі спеціального відрядження», насправді поховано невідомими та забутими по балках та лісосмугах Донбасу.

Про них не люблять згадувати ні Путін, ні його міністр оборони Шойгу, коли вкотре «заводять свою шарманку» про власну відданість «процесу мирного врегулювання на Донбасі». А коли їх все ж таки припирають до стіни конкретними фактами, Кремль починає розповідати казки про те, що вони «вже давно звільнені з лав російського війська», «відбули в чергову відпустку» чи, якщо попереднім версіям нема віри, «загинули в ході навчань на полігоні або навіть у пісках Сирії»… А бува — навіть «заблукали» в степах Донбасу. І взагалі — їх там немає…

Та, як бачимо, вони там таки є. Та ще й у такій кількості, яка дозволяє проводити добре організовані та підготовлені диверсії відразу на кількох ділянках лінії фронту.

На сьогодні, за повідомленнями групи «Інформаційний спротив», бойовики окупаційних формувань із диверсійними навичками потрапляють на Донбас одразу кількома основними шляхами. Перший — через так звані «навчальні центри добровольців» (їхня діяльність зафіксована у Криму, в районі Ростова, а також безпосередньо на окупованій території Донбасу, де вони функціонують під патронатом як ГРУ, так й ФСБ і готують диверсантів переважно з місцевих колаборантів). Другий шлях — замасковані російські «добровольці» з кадрових російських військовиків зі складу частин спеціального призначення (які періодично відправляються в так звані спеціальні відрядження на Донбас «шліфувати» свої професійно-диверсійні навички або у складі своїх штатних груп і підрозділів, закамуфльованих «під ополченців», або як інструктори чи командири диверсійно-розвідувальних підрозділів). І третій шлях — у складі тактичних команд так званих приватних військових кампаній штибу «Вагнера». (Вони набирають до своїх лав ветеранів різноманітних російських частин та підрозділів спеціального призначення і перебувають на окупованих територіях. Частенько їм дають вузькоспеціалізовані завдання, наприклад, щодо ліквідації якогось «дуже балакучого» ватажка місцевих сепаратистів або «зачистки» козацьких ватажків).

Звісно, рівень диверсійних навичок у всіх різний. Наприклад, якщо в першому випадку можна вести мову виключно про «початковий» рівень, то в другому чи третьому до такого роду російських «добровольців», навпаки, слід ставитися з певною обережністю… Та в будь-якому разі російське воєнно-політичне та військове керівництво забезпечує такого роду «добровольцям» отримання бодай мінімального рівня диверсійного вишколу (від мінно-вибухової справи, до снайперських та тактично-медичних навичок), який дозволяє цим людям «тренуватися на практиці» на Донбасі. Хоча останнім часом серед цієї публіки достатньо популярними стають «курорти Сирії»…

Загалом же ведення війни «нетрадиційними» методами завжди було притаманне Російській Федерації. Як ми пам’ятаємо, 2015 року нинішній керманич Кремля визнав участь російських військовослужбовців у анексії Кримського півострова. Тому нічого принципово нового в самому факті участі російських «гібридних» військ у цій війні немає. Люди, які управляють Кремлем і Росією загалом, завжди розглядали диверсію, терор та «специфічні військові дії» на території інших країн як зручний важіль впливу на них або як високоефективний інструмент досягнення своїх воєнно-політичних цілей.

Костянтин МАШОВЕЦЬ

До речі:

З 2015 року в Росії 27 лютого відзначається День Сил спеціальних операцій ЗС Росії. Це свято встановлено відповідним указом президента Російської Федерації № 103 від 26 лютого 2015 року «Про встановлення Дня Сил спеціальних операцій». Російська пропаганда зазвичай використовує для цього свята назву «День ввічливих людей», яка нібито виникла через «значну кількість звернень громадян — мешканців Криму до Держдуми Росії з проханням відзначити значну роль російських спецпризначенців у возз’єднанні Криму з Росією».

І хоча в тексті путінського указу жодним словом не сказано про обґрунтування вибору саме цієї дати, як Дня російських сил спеціальних операцій, усі чудово розуміють, чому обрано саме цей день. Саме 26–28 лютого 2014 року відбувалося захоплення адміністративних та урядових будівель на півострові Крим так званими «невідомими, добре озброєними та спорядженими військовиками».

Це, до речі, опосередковано визнала й офіційна «Российская газета», яка 2015 року написала про це «свято»:

— Чому Днем Сил спеціальних операцій обрано 27 лютого, хоча дата створення ССО зовсім інша? Згадайте, що і де відбувалося рік тому. І чим тоді все завершилося…

Тоді ж, у березні 2015-го сам Путін визнав участь російських спецпризначенців у так званому «вільному волевиявленні народу Криму» під час так званого референдуму статусу півострова Крим. Той факт, що російські війська всупереч елементарним нормам міжнародного права діяли як агресор, захоплюючи та блокуючи об’єкти інфраструктури та адміністративні центри на території іншої суверенної держави, його жодним чином не збентежив.

Єдиним «аргументом» застосування своїх ССО на території України ще до організації всіх цих фейкових референдумів та інших «волевиявлень кримського народу» Путін вважав і продовжує вважати «небезпеку появи бази НАТО у Криму». При цьому знову ж таки чомусь забуваючи про те, що навіть це не дає йому згідно із міжнародним правом втручатися у справи іншої суверенної держави, зокрема захоплювати та анексовувати частину її території за допомогою своїх ССО та інших військових формувань.

А на Донбасі російські ССО вже обходяться без «референдумів» та виправдань, бодай мінімальних чи правдоподібних. Диверсії, терор і навчання бойовиків з місцевих колаборантів — основне коло їхніх нинішніх інтересів.

Схожi записи: