Наш опорник біля Павлополя ворогу обійти не вдалося

 Листопад 29, 2017

5528_p_04_img_0001_1Противник не припиняє провокувати українських військових на відкриття вогню у відповідь, регулярно прощупуючи наші позиції і обстрілюючи їх, у тому числі з мінометів

Командир батальйону Сергій К. міцно потискає руку. Кремезний, сивий, із запаленими очима. На запитання про втому ледь помітно всміхається:

– Трохи є — обстріли з боку окупантів останнім часом почастішали.

Річ у тому, що на ділянці біля Павлополя, яку утримують наші військові, противник провів ротацію, зайшли нові підрозділи. Судячи з радіоперехоплень — кадировці. Як розповідають радисти, з того боку чути, як російські куратори просять посадити на зв’язок когось із місцевих, бо «чечен сложно понять».

Окупанти спробували пройти в наш тил, але їх завдяки приладу нічного бачення завчасно помітив спостерігач. Непроханим гостям організували «вогняний мішок», і їх, як каже комбат, «трохи поскубали». Після такого «дебюту» на ділянці трохи стихло.

Щоб дізнатись, як працюють бійці на передовій, ми вирушили з командиром роти Олександром у розташування його підрозділу. Він — усміхнений, впевнений в собі і в своїх людях, розповідає, що на Донбасі з 2015 року, до війни — офіцер міліції.

Після нетривалої їзди розбитими вщент дорогами опинилися в понівеченій мінами та танковими снарядами будівлі. Один військовий показує вирви серед двору:

— Це відносно свіжий прихід. А цей уже давно, мабуть, два тижні тому.

Озираюся. Дахи навкруги побиті. Невідомої породи пес дружньо гавкає та підбігає знайомитися. Саме в цей час готується відправлення вантажу на передовий ВОП. Везтимуть невеликою машиною. Це — їжа, свіжий хліб, велика упаковка солодкої води — в одного з бійців незабаром день народження, тож готуються до свята. Доставка відбувається ввечері або вночі — листя вже обсипалося, все проглядається, тому удень небезпечно.

Обстріли майже кожної ночі, інколи вдень. Ротний Олександр пояснює, що ворог робить це систематично. Працюють, як правило, групи кочівних мінометів калібром 82 і 120 мм. В такому випадку допомагає добре організоване спостереження і знання можливих позицій, які уподобали вороги.

Ми спускаємось на командно-спостережний пункт роти. Грамотно укритий, оснащений зв’язком — рації, телефони, сюди ж на екран монітора виведені зображення з веб-камер. Солдат-зв’язківець Надія — тендітна білява молода жінка. До війни працювала продавчинею-консультантом у модному магазині. Зараз уже майже півроку в районі АТО. На передовій вона постійно підтримує зв’язок із підрозділами підсилення, і за потреби всі дозволені вогневі засоби будуть задіяні для придушення противника. Під час нашої розмови чути далекі постріли.

Тим часом машина з вантажем для передової укомплектована, і ми вирушаємо на ВОП, де нас уже чекають. За ворітьми — поле, тому відразу починається шалена гонитва по напрямках.

— Праворуч буде лісосмуга — вона не наша. З неї якось із ПТУРа стріляли, але не влучили. Мабуть, хотіли показати, що вся дорога під їхнім контролем.

Від цих слів стає якось тривожно, але лише на мить, бо водій заспокійливо продовжує:

— Витрачати ПТУР на одну маленьку машину — немає сенсу. Тут вони у крайньому разі можуть з кулемета спробувати дістати.

Біля одного з поворотів — хрест. Тут загинув, підірвавшись на міні, український боєць… А ось і ВОП, майже непомітний з дороги. Машина завмирає. Нас зустрічає командир позиції Андрій. Стрункий, із сильними руками, ще зовсім юнак.

— Тут у мене повний порядок. Позиції укріплені, траншеї вириті. Самі їжу готуємо. Словом — живемо.

У лісосмузі сховані бліндажі, перекриті щілини, укриття… У траншеях, що дивно, майже немає болота, під ногами — дошки, тож багнюка не заважає.

Ми проходимо в просторе приміщення. Тут у бійців і штаб, а також, як вони жартують, «клуб», їдальня і кухня. Біля виходу сплять двоє кошенят.

Згодом у супроводі командира проходимо вздовж траншей. Андрій трішки хизується своїм ВОПом:

— Ми побудували бліндажі для відпочинку, спостережні пункти, відриті окопи повного профілю і навіть… спортивний куточок. Серед лісу закріплена дошка, над нею — імпровізована штанга з двох величезних стовбурів. Запитую:

— А чи є час на спорт?

— Час є, але з холодами дедалі менше. Взимку в нас більше популярний гарячий душ, — відповідає один із солдатів.

Душ обладнали під землею. Вирили бліндаж, обшили фольгою стіни, настелили підлогу, провели воду, поставили піч і мають можливість митися.

Запитав, а чи буває таке, щоб не вистачало їжі або боєприпасів? Це запитання його навіть здивувало:

— Як це — немає їжі чи БК? Ну не підвезуть сьогодні, підвезуть завтра. Ми тут не голодуємо і не мерзнемо.

Звернув увагу на те, що всі бійці в однаковому однострої, немає розмаїття минулих років. Ротний пізніше це підтвердив: усі підрозділи бригади на передовій повністю забезпечені зимовим одностроєм.

На прощання міцно потиснули руки, побажали один одному успіху і домовилися зустрітись після перемоги.

Олександр ШУЛЬМАН

Схожi записи: