«Концерти для військових — то моя подяка їм за мирне небо»

 Листопад 19, 2017

5526_p_22_img_0001«Для мене патріотизм — це щось робити, чимось бути корисним для людей, любити й поважати свою землю, народ і культуру», — каже гість «Народної армії» — фронтмен відомого українського гурту «Мандри», автор музики й текстів пісень Сергій Фоменко, він же Фома

— Сергію, нинішнього року фолк-рок-гурту «Мандри» виповнюється 20 років. Для музичного колективу це досить солідний термін. Якою є ідея створення гурту та чому «Мандри»?

— Це дуже давня історія. Назву гурту було придумано просто як гарне слово. За цей час у нас змінилося кілька складів колективу. Це скоріше 20 років брендові. Я вірю в те, що слова мають сакральну силу, і від того, як ти назвеш щось, залежить, як воно рухатиметься в подальшому. Слово «мандри» є природним для мене, адже мені завжди подобалося мандрувати.

— До 23 років ви спілкувалися російською мовою, а потім перейшли винятково на українську. Якою була причина?

— По-перше, українська є моєю рідною мовою. У моїй родині всі нею спілкувалися. За часів Радянського Союзу в Києві я спілкувався російською, адже на той час вона була домінантною. А вже коли почав цікавитися музикою й почув перші україномовні гурти — «ВВ» й «Брати Гадюкіни», то відразу зрозумів, що в них дуже круті україномовні тексти. Через деякий час почав сам писати тексти українською, і природно, що спілкуватися став також українською.

— Не було якихось сумнівів, що українські пісні не сприйматимуть, адже тоді було засилля російських пісень?

— Мене це не цікавило. Для мене головне, щоб пісні були потрібними мені. Нині такий час, що музиканти, написавши пісню, думають про її розкручування: зняти кліп, щоб він став популярним та набрав мільйони лайків і перепостів. Тобто зараз відбувається дуже серйозний маркетинг. На той час, коли ми починали, маркетинг для нас був на останньому місці: нас цікавив сам процес написання віршів, створення мелодій, драйв і публіка, яка зрозуміє, навіть якщо це буде лише 10 людей.

— Стиль виконання пісень гурту незвичайний, навіть відомі з дитинства українські народні пісні, такі, як «Несе Галя воду», «Ой чий то кінь стоїть», «Ой у лузі калина», сприймаються по-новому. Це справжнє ноу-хау «Мандрів», розкажіть про це.

— Я люблю співати народні пісні, бо вони мені подобаються. І роблю це так, як відчуваю. Завжди намагаємося народні пісні зробити так, щоб це було цікаво. Існують якісь загальновідомі кліше, які хочеться ламати й зробити свою версію пісні.

— Що, на вашу думку, потрібно для популяризації української музики серед молоді?

— Це питання часу. Сьогодні вже почалися процеси, які, я сподіваюся, уже не зупиняться. Це і українізація простору, і закон про мовні квоти. Найголовніше те, що велика кількість талановитої молоді нині творить українською мовою, і значно краще, ніж будь-які російські зразки, у яких усю попсову культуру вкрадено з іноземної, просто у них багато грошей надають на промоцію їхньої культури, на відміну від нас. У нас багато якісної української музики, яка має велику аудиторію. Для українізації простору головне, щоб діяли квоти. І це стосується не лише музики. Це тільки початок. Цей процес не є простим, він має бути комфортним для свідомості, усе ж таки треба пам’ятати, що не потрібно нічого робити насильницькими методами, бо чим ми тоді відрізнятимемося від більшовиків, які зробили тотальну русифікацію. Усе має відбуватися поступово. Люди мають звикнути до того, що існує українська музика.

— Цьогоріч напередодні Дня незалежності гурт «Мандри» дав кілька благодійних концертів на Сході нашої країни. Як сприймали виступи гурту військові та місцеве населення?

— Для мене патріотизм — це щось робити, чимось бути корисним для людей, любити й поважати свою землю, народ і культуру.

Концерти для військових — то моя подяка їм за мирне небо. Якби 2014-го, 2015-го й 2016 року військові та добровольці не стали на захист нашої країни, то ми б зараз не мали України, тут би була повна російська «двіжуха». Це треба розуміти й завжди їм дякувати.

Нову програму гурту ми хотіли показати саме тим людям, які перебувають на передовій. Це важливо і для них, і для нас.

Їздити в район АТО почав 2014 року, це був Краматорськ, Покровськ, Волноваха(тоді дуже багато снайперів сиділо в полях, і пам’ятаю, як ми дуже швидко пересувалися машиною).

Також я робив велику виставку «Майдан. Україна. Шлях до свободи» у багатьох містах світу. Загалом організував сім виставок: у Берліні, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Вашингтоні, Лондоні та провідних американських університетах. Це мультиінструментальна виставка, на якій було представлено знімки відомих фотографів, живопис Матвія Вальсберга із циклу «Стіна», фільм «Вавилон-13», звуки, записані на Грушевського, і багато артефактів із Майдану (там я зібрав цілу машину різних речей) і району АТО. Головним завданням було, щоб людина, яка приходить на виставку, мала змогу відчути дух Майдану.

Також я був промоутером фільму «Добровольці Божої чоти» в Канаді. Ми зробили 14 показів для публіки в Америці й 10 у Канаді. Це був найбільший в історії новітньої України тур українського фільму в Америці.

Брав участь у різних акціях, які здійснювали організації з Канади та Америки, щоб зібрати кошти для поранених. За цей час удалося зібрати близько 140 тисяч доларів для допомоги бійцям.

— Які сувеніри привозите з району АТО?

— На початку війни мені подарували використаний гранатомет «Муха». Переважно дарують осколки, кулі, шеврони, прапори з підписами. Усе це я ретельно зберігаю.

— Що змінилося у вашому сприйнятті після поїздок у район АТО?

— Мені подобається, що можу робити якусь власну музичну терапію для людей, допомагаючи їм хоч на деякий час розслабитися. Нещодавно в нас була цікава історія в Попасній. Ми приїхали практично на «нуль» до хлопців, і їхній комбат каже: «Мені ваш концерт непотрібний, учора в мене було троє «трьохсотих», зараз ви почнете грати, і летітиме, а що буде далі?» Але ми почали грати, виступ вийшов дуже душевним. Уже після концерту той самий комбат сказав: «Так, наступного разу неодмінно до нас приїжджайте, я сам тебе прикриватиму, заведу в окоп». Ось вона, велика сила мистецтва!

Але життя — то не лише концерти, виступи, репетиції. Які ви маєте захоплення, мрії?

— Я вчуся втілювати мрії й люблю розповідати про них, коли вони вже здійснилися. Мріяв стати артистом, водієм, мати дітей, написати пісні, які співатимуть люди, подорожувати по всьому світу (цю мрію ще не до кінця здійснив). Мріяти треба завжди!

— У вашого сина досить незвичне ім’я: його звати Ява. Із чим це пов’язано?

— У мене є улюблений дитячий український письменник — Всеволод Нестайко, автор книжок «Тореодори з Васюківки», «Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого». В одному з творів був персонаж, на ім’я Ява. І коли ми з дружиною думали, як назвати малого, виникла суперечка, під час якої ми знайшли компроміс, і тепер маємо хлопчика, який, можливо, один в Україні, має ім’я Ява. Але офіційно в нього два імені: Ява-Костянтин.

— Ваші побажання читачам «Народної армії».

— Хочу побажати удачі й перемог, також і над собою. Дуже часто важливо перемогти в собі те, що заважає стати сильним, спокійним та успішним. Військовим це особливо важливо. Бажаю удачі, щоб була перемога, щоб повернулися додому живими й здоровими.

Бесіду вела Олена КРУГЛЄНЯ

Перший концерт «Мандрів» у районі АТО

5526_p_22_img_0002На концерт «Мандрів» у Києві мені потрапити не пощастило. Але зустрілися ми в грудні 2014-го в Краматорську. І нехай акустичні ефекти у напівзруйнованій будівлі, де відбувався концерт, були, м’яко кажучи, далекими від ідеальних. Дарма, що холодний вітер пробирав до кісток, і музикантам час від часу доводилося гріти руки біля «буржуйки». Головне, чим вразила ця зустріч — душевна атмосфера. Півтори години бійці могли насолоджуватися живим звуком і українськими піснями, які нікого не залишили байдужими.

Були пісні… Веселі й сумні, відомі та написані нещодавно під напливом вражень від подій. І як нагорода за щирість — гучні оплески та вигуки «Браво!» від вдячних глядачів у бронежилетах та зі зброєю.

На завершення концерту, як реквієм за тими, хто загинув, боронячи Батьківщину, прозвучала відома «мандрівська» «Не спи, моя рідна земля! Прокинься, моя Україно!» І — шквал емоцій та сльози на обличчях…

Поки «Мандри» спілкувалися з бійцями та роздавали автографи на прапорах та у військових квітках, в стороні на них терпляче чекав один солдат.

— Чого соромишся, підійди ближче, сфотографуйся, — з бажанням допомогти звернувся я до солдата.

— Я б хотів запитати, чи не має у «мандрівців» запасного комплекту струн. Адже на нашій гітарі вони усі порвалися. Ми їх навіть «польовкою» (тонкий телефонний дріт) намагалися замінити, але ж інструмент не звучить, — сказав солдат.

Почувши це, Сергій Фоменко негайно почав пошуки в гітарних кофрах, і вже за хвилину щасливий солдат став володарем комплекту дорогих гітарних струн. Тоді у холодній солдатській палатці стало дещо тепліше, адже її зігрівали ще й пісні під гітару, які виконували на струнах від відомого рок-гурту.

А потім було інтерв’ю з Сергієм Фоменко «на швидкоруч», адже на «мандрівців» вже чекали ще в трьох місцях палаючої і такої тоді нестабільної лінії фронту. Таки вони — «Мандри» в районі АТО.

Андрій ЗАДУБІННИЙ

Схожi записи: