У них залишилась тільки одна «забава»…

 Листопад 15, 2017

5526_p_03_img_0002Бойовикам на Донбасі потрібна як повітря, хоча б на окремих ділянках, «маленька переможна війна», нехай навіть тактичного масштабу. Інакше кінець проекту «Новоросія» — явно не за горами. Бо нічим іншим «республіки» похвалитися не можуть

Упродовж останніх тижнів проросійські бойовики дедалі частіше й потужніше б’ють по позиціях українських військ або по населених пунктах, розташованих безпосередньо біля лінії розмежування. Використовують вони автоматичну стрілецьку зброю, великокаліберні кулемети та снайперські гвинтівки, ручні й станкові гранатомети, зенітні установки, а бува, і заборонені Мінськими домовленостями  82- та 120-міліметрові міномети, ствольну й реактивну артилерію, бронетехніку, включно з танками

Тож, незважаючи на зусилля України та міжнародної спільноти, яка підтримує її в протистоянні агресорові, бойові дії на Донбасі тривають, час від часу спалахуючи черговими загостреннями.

5526_p_03_img_0001Однак останнім часом усі ці обстріли та збройні провокації з боку окупаційних формувань набули на відміну від звичних, або чергових дещо іншого характеру.

Ось, наприклад, ділянка фронту в північно-західному куті Донецької агломерації (від селища Піски до північно-східних передмість Авдіївки). Протягом 2016–2017 років бойовики не припиняють тут вогонь. Майже щодня вони обстрілюють позиції наших військ у Пісках, на околицях ДАПу, наші підрозділи в Опитному, на позиції «Зеніт» і біля шахти «Бутовка», поблизу Авдіївки. Та ще й не дотримуючись жодних, бодай мінімальних, правил війни. Гатять по всьому, що потрапляє в їхній приціл.

Окрім того, дуже активно й саме з ініціативи бойовиків тут точиться снайперська та мінна війна, активно діють диверсійні групи. Дуже схожа ситуація також у районі ділянки Широкине – Пав-лопіль на Маріупольському напрямку, поблизу околиць Горлівки та на окремих ділянках Луганського напрямку (в районі Попасної й дороги Р-66, відомої під місцевою назвою «Бахмутка», від селища Донецьке до Трьохізбенки) та на інших ділянках лінії фронту.

Однак із військового погляду всі ці провокації їм нічого так і не дали, навпаки, становище передових позицій окупаційних підрозділів тільки погіршилося. Це визнають і самі бойовики. Наприклад, відомий колаборант, колишній керівник спецпідрозділу «Альфа» СБУ в Донецькій області, який зрадив присягу, та колишній «секретар ради безпеки «ДНР» і «командир» сумно-звісного «батальйону Восток» такий собі Ходаківський нещодавно заявив у ефірі одного з окупаційних телеканалів: «Ми втратили деякі позиції з початку січневого загострення, тобто практично за рік. Ми втратили частину сірої зони, і досить значну…»

Але песимізм із приводу воєнної ситуації в районі конфлікту відчуває не один Ходаківський. Навіть один із «батьків-засновників» фейкових утворень під назвою «ДНР» та «ЛНР» пан Гіркін (він же «полковник Стрєлков») заявив із цього приводу в лютому нинішнього року: «Я вважаю, що вони (ідеться про ЗС України. — Авт.) мають, як мінімум, п’ятиразову перевагу в людях і приблизно таку ж перевагу в кількості артилерії, танків та іншої техніки. Плюс вони відтворили авіаційне угруповання й можуть його спробувати застосувати. А ще вони підтягнули серйозне ракетне озброєння — те, що вдалося відновити й привести в боєготовий стан. Тобто якщо ЗСУ завдадуть удару всією своєю міццю, то зімнуть підрозділи корпусів «ДНР», «ЛНР» протягом доби-двох. Я як військовий кажу, першого ж дня вони досягнуть глибоких проривів. І можуть вийти місцями до російського кордону, особливо на південній ділянці. Без підтримки збройних сил Росії зараз корпуси утримати територію «ДНР» та «ЛНР» не зможуть. Питання стоїть тільки в тому, скільки вони протримаються».

Ось такі настрої в людей, які, власне, стояли біля витоків цієї війни і чиїми руками її було розпалено. Звісно, ці оцінки можуть бути суб’єктивними. Але почути їх з вуст ворога в цьому разі цікаво.

І якщо ці оцінки порівняти з фактом продовження з ініціативи самих бойовиків воєнних дій на Донбасі на сучасному етапі, то причини такого становища стануть цілком зрозумілими. Річ у тім, що тільки-но в районі конфлікту перестануть стріляти, військова організація окупантів почне ще швидшими темпами деградувати, і «привид кінця Новоросії» явно замаячить на обрії. Тим більше що той же Гіркін висловлювався щодо цього неодноразово: український уряд «хоче дотиснути Путіна без війни до капітуляції». А з огляду на «успіхи» обох «народних» недореспублік у справі соціально-економічного розвитку захоплених ними територій (згадайте різання на метал або викрадання устаткування цілих заводів, відсутність електро- й водопостачання, закриті й затоплені шахти), це стає майже аксіомою.

От чому вони постійно стріляють і провокують українські війська на ескалацію. Їм для тонусу й підтримки ідеї «особливого шляху Донбасу» як форми окупації українських земель потрібна як повітря якась військова перемога, нехай навіть невеликого, тактичного масштабу. Тому що нічим іншим похвалитися вони не можуть.

Наприклад, відсунути українські війська від траси Донецьк – Горлівка в районі Авдіївки або доповзти до околиць Маріуполя, або нарешті відкинути підрозділи ЗС України від «Бахмутки», ключової для окупантів рокади на Луганському напрямку, або зняти загрозу оточення українськими військами Горлівки. Усе це мало б продемонструвати населенню з голодними шлунками «всю міць, потужність і життєздатність» «народних республік», підтриманих і керованих з-за кремлівського муру.

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: