За роки війни Центр розмінування підготував близько 7000 саперів

 Листопад 9, 2017

5525_p_06_img_1Багатьом пересічним громадянам країни мало що відомо про діяльність цієї специфічної військової частини. Не кожен знає, яка небезпека криється за статистикою про тисячі гектарів обстеженої нашими саперами території на Донбасі та кількість знешкоджених там вибухонебезпечних предметів.

Кожен крок уперед військовослужбовцям Центру розмінування дається власними потом і кров’ю

…У коридорі штабу центру зіштовхуюся з одним із офіцерів, який несподівано з’являється з-за рогу. Подаємо один одному руки й раптом на кілька довгих секунд завмираємо — обидва із силою пригадуємо, де бачились раніше. Зрозуміло, що в районі АТО, от тільки де і коли?

Виходимо покурити на вулицю, де першим згадка осяює співрозмовника:

— Пам’ятаєте, як мою саперну групу кинули на полювання за російським мандрівним мінометом?

— Звісно! — нарешті пригадую ті події. — Тільки не знаю в подробицях, чим там усе закінчилось. Чув, що вас й усіх ваших хлопців відзначили державними нагородами.

— Точно. Ми на вісім кілометрів зайшли у «сіру» зону і влаштували для міномета кілька наших «фірмових» пасток. Годин за 20 «кочівника» в одній з них і спалили.

— Вісім кілометрів по тій місцевості туди, вісім назад. Рахуючи «на пальцях», кожен із вас схуд мінімум кілограмів на п’ять?

Сміємося, бо обидва знаємо, що сапери та розвідники на бойових виходах вагу втрачають не стільки від фізичної, скільки від нервової напруги — такі видатки фаху.

Після перекуру біжимо кожен у своїх справах. На ходу все ж із якоюсь мукою продовжую гадати, що іще для мене пов’язано з цим офіцером. Допомагає дошка пошани із світлинами кавалерів державних нагород центру на вході в штаб. Серед фото є і його — кавалера ордена Богдана Хмельницького III ступеня Юрія Кондратюка. «Картинка» спогадів склалася.

У липні 2014-го на Луганщині Юрій зі своєю групою потрапив в оточення ворога. Кондратюк забезпечував бойові дії свого та приданих підрозділів, евакуйовував поранених. Більше місяця хлопці тримали оборону під щільним артилерійським вогнем. Згодом капітану з групою розмінування із боями вдалося прорватися до своїх.

5525_p_07_img_4У кабінеті командира. Полковник Володимир Родіков брав участь у бойових діях на Донбасі буквально з перших днів війни як командир групи розмінування. Знешкоджував на дорогах, мостах, підприємствах…

«Нас дуже часто чомусь плутають із рядовим навчальним закладом, — говорить Володимир Геннадійович. — Але ж, даруйте, в штаті центру, крім інших, є сім бойових загонів, які майже щоденно виконують бойові завдання на фронті. Третина моїх підлеглих постійно знаходиться на передовій та дивиться в очі смерті чи не частіше, ніж своїм дружинам та дітям. Деякі офіцери і солдати мають за плечима по 10–14 кількамісячних ротацій на першу лінію оборони.

Іноді мені в наряд по штабу ставити нікого, у нас навіть працівники ЗСУ пройшли АТО. І це не рахуючи нашої безпосередньої участі в знешкодженні боєприпасів у Балаклії, Калинівці. Кожен із нас знає, що таке втрачати бойових побратимів.

Ми готуємо висококласних спеціалістів для всіх видів Збройних Сил та інших силових структур України. А ще на нашій навчальній базі навчаються профільні фахівці декількох країн. Саму базу створено і побудовано фактично з нуля із врахуванням бойового досвіду наших офіцерів, сержантів і солдатів…»

Одне з містечок полігона центру. Навчальний об’єкт — «Залізничний міст». Іде етап змагань інженерно-саперних взводів. Завдання одного з них — замінувати міст і по команді «підірвати» його імітаційними зарядами. Поки сапери виконують це завдання, спілкуюсь із командувачем інженерними військами ЗСУ генерал-майором Юрієм Лукашиком. Заходить мова про найближчі перспективи розвитку центру.

— Центр унікальний хоча б тому, що має величезний досвід ведення бойових дій з однією з найпотужніших армій світу на території Європи. Накопичена ним величезна інформаційна база даних лягла в основу новітніх методик підготовки наших спеціалістів. Окрім того, в багатьох передових арміях процеси навчання, підготовки інженерно-саперних підрозділів та їх бойового застосування організаційно розділені. А центру вдалося їх органічно поєднати, що в рази підвищує їхню ефективність, — зауважує генерал.

Цікавлюсь у командувача, в чому роль представників НАТО у навчанні українських фахівців.

На думку Юрія Петровича, між Україною й державами Альянсу в військовій сфері існує цілковито взаємовигідне партнерство. На відміну від вузькоспеціалізованих колег, наші фахівці мають універсальну підготовку й відповідний бойовий досвід, інформаційну базу. Проте ми значно відстаємо від натовців у технічному та логістичному плані, зокрема в застосуванні роботизованих систем інженерної розвідки та розмінування. Ми вчимося в партнерів, а вони — в нас…

5525_p_07_img_3_1Навчальне містечко роботизованих систем. Чесно кажучи, у перші хвилини я трохи гублюся, бо наче в кіно потрапив. По майданчику із руками у кишенях (надворі різко похолоднішало) походжає кілька військових, а між ними та встановленими перешкодами, мов самі по собі, гасають три спритні гусеничні роботи.

Особливо вражають два з них. Один на швидкості долає позначену прапорцями «вісімку», під’їжджає до розбитого авто і, як людина, відчиняє маніпулятором задні дверцята. Інший під наглядом бійця самостійно долає сходи залізобетонної естакади.

Тільки розгледівши в укриттях по краях поля операторів із прихованими пультами управління, приходжу до тями. Знаходжу керівника занять — офіцера технічного загону Сергія Луцака. Розпитую його про технічні можливості наявних канадських роботів.

— Діапазон можливостей роботів доволі широкий. Головним їхнім призначенням є інженерно-мінна розвідка, — пояснює Сергій. — При високій кваліфікації операторів комплекси можуть виконувати майже ювелірну роботу. Нині тут опановують базовий курс управління комплексами початківці, тому не дивуйтеся, якщо щось піде не так, — у хлопців тільки друге заняття.

Мовби на підтвердження слів Сергія Луцака, третій робот на сходах естакади стає дибки й перекидається на «спину». На адресу оператора й бійця, який мав фізично страхувати дії машини, звідусіль летять міцні репліки. Цензурний їх зміст у тому, що дорогоцінне майно треба берегти як зіницю власного ока.

Тут же помічаю на краю майданчика канадського спостерігача-сержанта із перекладачем. Підходжу, знайомлюся. Канадець, за встановленими для нього правилами, не має права називати журналістам своє прізвище й ім’я, але він жваво розповідає про факти власної участі в різних місіях, де застосовувалися аналогічні роботизовані системи. Я ж через перекладача прошу його оцінити, як швидко наші військові опановують таку складну техніку.

— Мене щиро вражають дві речі, — ділиться спостереженнями сержант. — По-перше, ні в одній країні світу я не бачив такого ентузіазму, прагнення до нових знань, як у вас. Мабуть, ваших людей підштовхує величезне бажання звільнити свою землю від чужаків. По-друге, я був приголомшений універсальною фаховою підготовкою ваших слухачів. Вони самі знають, що потрібно робити на мінному полі. Просто з нашою допомогою вони отримали і опановують новий для них робочий інструмент.

5525_p_07_img_2База загону підготовки кінологів та собак. Група підполковника Валентина Чорного нещодавно повернулася зі змагань кінологічних розрахунків на приз начальника Національної академії прикордонної служби імені Богдана Хмельницького. Минулого року команда центру з усіх силових відомств посіла друге місце після самих прикордонників. Цього року вона завоювала перше, що стало приводом для багатьох жартів серед саперів. Чоловіки сміються, кажучи, що це все одно, щоб поліцейські виграли в саперів першість з інженерної розвідки.

Говорю хлопцям, що мене цікавить усе нове, що вони запроваджують у службі, опираючись на фронтовий досвід, і мене направляють до офіцера Віктора Полюха.

«Ми безперервно змінюємо школу підготовки і кінологів, і собак, — говорить Віктор. — Наприклад, війна скорегувала наші підходи до підбору деяких порід саперно-пошукових собак. В умовах виконання завдань у безпосередній близькості до противника, активності його диверсійних груп нам потрібні не тільки собаки-шукачі, але й штурмові собаки-бійці. Нині центр набирає молодняк породи бельгійської вівчарки. Ці собаки не тільки дисципліновані й віддані людині-партнеру, вони надзвичайно легко піддаються дресурі, спокійно переносять важкі погодні умови, але й здатні вести ефективну фізичну боротьбу з людиною.

Ще одне нововведення стосується поведінки собаки під час розшуку мін на складній пересічній місцевості. Тут пес повинен бути абсолютно керованим. Приміром, ні в якому разі не лізти в густу високу траву, не подавати сигнал кінологу гавкотом та багато іншого. Для цього ми навчаємо своїх чотирилапих побратимів новим вправам. Скажімо, таке: кінолог із широко розставленими ногами зігзагами пересувається місцевістю, а пес біжить між його ніг, повторюючи траєкторію руху…»

5525_p_07_img_1Базове навчальне містечко водолазної підготовки. Навчальний день добігає кінця. Прибуваю до водолазів уже «під занавіс», коли хлопці обслуговують скафандри, пристрої та обладнання. Тимчасово виконуючий обов’язки командира загону офіцер Максим Голуб проводить мене територією вздовж штучного озера для практичних занурень та підводного підриву вибухових пристроїв, навчальними класами. У приміщеннях кидається в око радянських часів нормобаричні скафандри для глибоких занурень, які в цілому важать 80 кілограмів, а кожен башмак, який надівається на ногу, — по 18.

Максим помічає мій подив і пояснює:

— Так-так, ми ними, на відміну від натовців, іще користуємось, бо мусимо. Всі вони у працездатному стані, й ми в повному обсязі можемо виконувати складні підводні саперно-інженерні роботи. Проте маємо й сучасні костюми, обладнання та пристрої, підводні електромеханічні рушії.

— Максиме, — цікавлюсь, — ви мені розповіли про базові різного ступеня складності системи підготовки водолазів. Але ж війна внесла корективи й у вашу роботу?

— Не могла не внести. Наприклад, прифронтове узбережжя на Маріупольському напрямку рясніє підводними комбінованими протидесантними загородженнями. Тому при проведенні курсу підвищеної складності ми робимо акценти на техніках пошуку, установки, зняття, знищення підводних загороджень. Ну і завжди актуальними залишаються підводні пошукові та саперні роботи в акваторіях портів, біля мостів, у руслах річок.

Віктор ШЕВЧЕНКО

 

Схожi записи: