На Запоріжжі з 1,3 млн грн, які надала держава на реабілітацію учасників АТО, освоєно… 12%

 Листопад 6, 2017

5524_p_16_img_0001_1Із 12 тисяч ветеранів АТО в Запорізькій області лише 577 осіб зареєструвалися в місцевих управліннях соціального захисту. У чому ж причини такої ситуації?

Останнім часом українському суспільству стали відомі кілька моторошних фактів самогубств ветеранів АТО. Деякі з них сталися, зокрема, у Запоріжжі. Один ветеран АТО повісився в парку цього обласного центру, другий підірвав себе у власній домівці гранатою, яку незаконно вивіз із району АТО. Залишилися сім’ї, діти…

Оприлюднено тривожну статистику: за два останні роки 500 учасників АТО позбавили себе життя, а 1000 вчинили спробу самогубства. У чому причина такої проблеми: відсутність ефективної системи психологічної реабілітації чи коштів? Людська байдужість чи халатність окремих чиновників? Очевидним є одне: без розв’язання проблем ветеранів АТО ця статистика війни ще довго нагадуватиме про себе.

У пошуках відповідей на посталі запитання я побував у Запоріжжі. І перша зустріч — із головним спеціалістом Державної служби в справах ветеранів війни та учасників АТО Тимуром Книшем, неформально головним координатором реабілітації ветеранів АТО в області, — ошелешила.

У недалекому минулому учасник війни на Сході країни, командир гранатометного взводу, доброволець батальйону «Донбас» наводив цифри, немов скибки хліба нарізав: «Із 12 тисяч ветеранів АТО в Запорізькій області лише 577 зареєструвалися в місцевих управліннях соцзахисту. З початку року реалізацію державної програми психологічної реабілітації атовців призупинено: не надійшли кошти. Із 1,3 млн грн, наданих із державного бюджету на санаторно-курортне оздоровлення учасників АТО, станом на 1 вересня освоєно лише 12%».

Таким чином, за словами Тимура Книша, нині на Запоріжжі на психологічну реабілітацію ветеранів АТО працює лише обласна програма «Назустріч людям», а також грандові й волонтерські фонди та проекти.

Чому ж такий низький рівень освоєння державних коштів на санаторно-курортну реабілітацію? З’ясовується, що, попри те, що кошти є, людей на курорт тут відправити не можуть, бо сутужно. З одного боку, учасники АТО не вирізняються активністю, а, з другого боку, відповідальні органи за організацію цього питання неспроможні вийти на достатній рівень планування.

— Гроші на санаторно-курортне оздоровлення ветеранів АТО надійшли майже в середині року. Далі їх розкидають частинами в понад 30 районів області, — пояснює ситуацію Тимур Книш. — І тут дає збій система. На путівки — черга, і люди не знають, скільки їх, куди можна поїхати, а головне — ця інформація має з’являтися вже на початку року, аби ветерани могли спланувати поїздку.

Пригадав давні добрі часи роботи профспілок. І путівки були, і отримати їх можна було саме під час відпустки. Кошти, хоч би що там казали, використовували доволі ефективно. Нині ж у період літніх відпусток, розводить руками головний спеціаліст Державної служби в справах ветеранів війни та учасників АТО, санаторії часто відмовляються працювати з атовцями. Причина банальна: комерційна путівка дорожча, аніж платить держава. І навіть там, де ветеранів АТО прийняли, вони відчули… не найкраще ставлення. У той час коли «комерсанти» харчувалися на рівні люксу, захисникам Батьківщини пропонували «борщ і кашу». Із Запоріжжя із цього приводу подавали в Київ чимало пропозицій про запровадження квотування. Якщо санаторій, який переміг у тендері, починає співпрацювати з органами державної влади, то він має надавати послуги ветеранам АТО «на повен зріст», і не тільки в міжсезоння, відповідно до умов угоди. Зрештою, ця державна програма дає змогу оздоровчим установам функціонувати значно довше: з травня по жовтень.

Отож нині для ветеранів АТО в ідеалі має працювати як мінімум дві форми реабілітації: санаторно-курортна та психологічна. Торік держава забезпечувала приблизно по 6000 тис. грн на одного бійця для кожного напрямку. Нині щодо психологічної реабілітації, як зазначають на Запоріжжі, на верхах збій. Санаторно-курортна система також шкутильгає. Торік її ефективність становила 20–30%. Поточного року вона ще менша.

По суті, як пояснює Тимур Книш, доволі ефективно було там, де санаторії виявляли гнучкість і брали на оздоровлення не тільки колишнього бійця, а також його дружину, ділячи 14 належних йому діб навпіл. За таких умов ветеран АТО погоджувався на реабілітацію охочіше, яка, до речі, ставала ефективнішою. Спілкування з дружиною мотивувало до одужання. Але офіційно дружині їхати разом із чоловіком на реабілітацію заборонено: нецільове використання коштів…

— Піклуємося й про тих, котрі служать, — каже Тимур Книш. — От нещодавно вийшов із району АТО черговий підрозділ запорізької бригади. Знаю, що вони мають свого психолога, який приймає особовий склад і направляє у військові заклади тих, котрі цього потребують. Але й ми маємо програми та психологів, які займаються реабілітацією атовців професійно. Це фонди й грантові програми.

Проте комунікація з військовими частинами повинна бути кращою, адже кожен військовослужбовець після АТО має право на психологічну реабілітацію. Та постають міжвідомчі перепони. У війську — своя система, у МВС — своя, у Нацгвардії — своя, а ті, що йдуть на звільнення, мають ставати на облік у службах соціального захисту за місцем проживання. Здавалось би, усе зрозуміло, однак питання все ж виникають.

Іще одна проблема — низький рівень освоєння державних коштів на реабілітацію ветеранів АТО. І тут часто відіграє свою роль людський фактор. У деяких районах Запорізької області освоїли 50%, а в деяких — ні гривні. Чому?

— На місцях у наших центрах люди працюють на добровільних засадах, безоплатно. І зазвичай, якщо це ветерани або члени їхніх сімей, то система ефективна, а там, де організаційні питання реабілітації покладено як додаткове навантаження на держслужбовця, результат низький, — констатує мій співрозмовник.

Треба вести мову й про недостатню поінформованість бійців АТО щодо їхнього права та необхідності проходити курс психологічної реабілітації. А тут іще часто ходять чутки про неякісні послуги. Плюс є питання до професійних навичок деяких психологів, які вчилися налаштовувати бізнесмена на успіх і мало що знають про бойову травму. У районних управліннях соцзахисту ветерани стикаються з труднощами в чергах на путівки.

— На жаль, ми не маємо зворотного зв’язку. Конфіденційність! — продовжує Тимур Книш. — Ось я приїжджаю в Мелітополь, у місті 30 тисяч населення, ветеранів АТО, за моїми даними, понад 600. Прошу: дайте мені список зареєстрованих. Дивлюсь, а на обліку всього 28 осіб! Через громадські організації ветеранів скликаю збори й запитую: «Усі здорові?» — «Та ні…» — «Чому не звертаєтеся по путівки?» А у відповідь: «Так там черга…» Звертаємося в місцеве управління соцзахисту: «Дайте нам дані щодо черги на путівки». Не дають! «Дайте нам дані щодо психологічного стану». У відповідь: «Це інформація конфіденційна!»

Як з’ясувалося, учасники АТО в Мелітополі приходили ставати на облік й розпитували про можливість поїхати в санаторій. А їм: «У нас черга, треба чекати!» Водночас чиновники управління соцзахисту звітують, що ніхто не звертається по путівки… Але кошти призначено тільки на учасників АТО. Чому так відбувається, незрозуміло. Одне ясно: спеціалістам Державної служби України в справах учасників бойових дій та учасників АТО намагаються відвести роль звичайних статистів. Старший лейтенант запасу Тимур Книш із цим категорично не згоден. Він вважає, що установі у справах ветеранів мають надати також контрольні функції.

— У деяких районах Запорізької області на обліку по шестеро-семеро людей. Хлопців потрібно інформувати, їм треба розтлумачувати, — доводить він. — Завтра поїду в Гуляйполе. Знову розповідатиму ветеранам, що держава кожному з них надала по 6300 грн на оздоровлення та лікування. Ставайте на облік — і зможете раз на два роки гідно відпочивати!

Руслан ТКАЧУК

Схожi записи: