«Совкова» деградація, або Чим загрожує суспільству повернення до СРСР

 Листопад 5, 2017

5524_p_19_img_0001Так звана «руская вєсна», що була організована в Луганській та Донецькій областях України навесні 2014 року російськими зайдами, комуністами, чиновниками-колаборантами та іншими зрадниками, які підняли над краєм триколори, проходила під дивними та незрозумілими для багатьох лозунгами. Одним із найперших був: «назад в СРСР!». Це бажання знайшло найбільше відгуків у мешканців Донбасу, так само як і заяви президента Росії Володимира Путіна про наміри примусово об’єднати пострадянські країни в Союз, реанімувавши «зруйнований ворогами» СРСР.

Логічно, що в тих, хто мав певні історичні, соціальні знання та просто життєвий досвід це «назад» викликало опір. «Назад» сприймається мислячими людьми як дееволюція, чи деградація суспільства, бо ж розвиток можливий тільки при просуванні вперед

Якщо зараз поглянути на окуповані території України у соціальному чи моральному зрізі, то, насправді, можна побачити той самий СРСР. І не тільки побачити, а й поринути в його атмосферу дефіциту, черг, «культуру та якість» обслуговування, почути бравади пропагандистів, які знову ведуть у щасливе майбутнє.

Сталося нереальне перенесення донедавна промислово розвинутого регіону десь у 60–70-ті роки минулого століття.

З початку окупації тут зникли звичні для цивілізованої людини речі: термінали, банківські картки, мобільний та міжнародний зв’язок, Інтернет, свобода спілкування, вибір продуктів харчування, ліків. А нині в дефіциті навіть вода… Натомість з’явилися суттєві обмеження особистих прав та свобод, зокрема щодо вільного пересування, спілкування, вибору музики для прослуховування й фільмів для перегляду, роботи та роботодавця, зникло право на вираження поглядів, право на мітинги, акції протесту, політичний вибір тощо. Приміром, придбати картку місцевого мобільного оператора «Фенікс», який працює в ОРДЛО, можна тільки за наявністю паспорта. При цьому провайдери відслідковують усі запити, пошуки та відкриті сайти користувачів ОРДЛО і передають дані користувачів Інтернету до «МГБ».

У магазинах — напівпорожні полиці. Вибір товару обмежений російським, білоруським та місцевим виробником. Українських товарів — 10% від товарообігу. При обслуговуванні 80% мешканців скаржаться на хамовитість, безкультур’я, антисанітарію. Доволі часто фіксується ностальгія за «минулим життям при хунті». «Хочеться почути «дякую», «будь ласка», «гарного дня», — ностальгують заручники окупантів.

За порушення комендантської години тільки за останній місяць у так званій «ЛНР» заарештовано понад 1500 осіб. Здебільшого це молодь, що звикла до нічного життя, клубів та розваг. Однак за порушення чекає покарання — неоплачувана робота: риття окопів чи прибирання міста. Польові командири терористів, чиновники-колаборанти й так звані правоохоронці з «МВД ЛНР» отримали право приходити до місць утримання та вибирати собі людей для будівництва або інших потреб. Отож більшість затриманих воліють вирішити проблему хабарем безпосередньо в «комендатурі».

В ОРДЛО не працюють цивільні суди — усі спірні питання вирішуються в тих же «комендатурі» та «міліції». Інколи це завершується побиттям людини «за провину» або через донос, а то й розстрілом у місцевій лісосмузі чи на березі ставка. Причому більшість розстрілів не пов’язані з політичними переконаннями чи проукраїнською діяльністю. Це звичайні побутові пристрасті: розподіл майна між родичами або спадкового майна, розлучення, аліменти, неповернення боргу, скандали між сусідами тощо.

В ОРДЛО правий той, у кого є зброя чи родичі в так званому ополченні. «Закон для своїх» або дефіцит закону та права — це також відлуння СРСР. Тут заохочують доноси.

Повернення до радянського виміру очевидне у ЗМІ та навчальних закладах «ЛНР». Газети та журнали — це 90% пропагандистських матеріалів, що пов’язані з вихвалянням влади терористів, із роз’ясненням того, як гарно жилося при СРСР без мобільного зв’язку, прав та свобод, із порівнянням життя у «розвинутому соціалізмі» ОРДЛО із «загниваючою» Україною, залякуванням людей «аморальністю» Європи.

Але найяскравішим прикладом повернення окупованих територій до СРСР усе ж є освіта. У «ЛНР» діти завантажуються пропагандизмом і під час уроків, і в позанавчальні години. Майже кожного дня в окупаційній зоні відбуваються мітинги за участю школярів, концерти для військових. Діти беруть участь у військових парадах та заходах із приводу «перемог» «армії» ОРДЛО чи якихось пам’ятних дат Другої світової війни.

Хто пам’ятає, концерти за участю школярів у СРСР — то була обов’язкова «піраміда» з дітей на сцені з прапорами «республіки» та клятви перемогти ворога. Тут все теж ж саме, тільки в ще більш гіперболізованих формах. Вулицями крокують піонерські загони. Вражає численність піонерів та їхній віковий розмах: від 6 до… 80 років. Так-так, з піонерськими галстуками та в червоних пілотках чимчикують також бабусі й дідусі. В ОРДЛО відновлено «гайдарівський рух», чергування дітей у військовій формі біля пам’ятників, могил загиблих терористів. Проводиться навіть «міжнародний» конкурс на найліпший блокпост. З обов’язковим складанням клятви діти зараховуються до різних угруповань, як то «Пионерская организация», «Юнармия», «Молодая гвардия», «Захарченцы», «Юные мстители».

Збільшилося в навчальній програмі й годин із військової підготовки. В освітній загал введено не тільки шкільну форму, а й військові однострої для парадів та занять начальною військовою підготовкою. Зросла також кількість військових навчальних закладів — кадетські корпуси, кадетські закриті школи. Наразі в ОРДЛО 9 кадетських закладів, а кожна друга середня школа має кадетський клас.

Викладання ведеться російською мовою, українську та англійську тут вивчають факультативно. Єдине, що резонує та викликає дисонанс у цьому «есересерівському суспільстві», так це злиття «держави» та церкви. На відміну від радянської доби, в ОРДЛО прийняття в «Пионерскую организацию», «Юнармию», «Молодую гвардию» та інші угруповання відбувається за участю священика, який окроплює дітей і благословляє їх на «служіння державі, Богу та Росії». Загалом всі заходи в ОРДЛО відбуваються за участю церкви. День міста — освячення мирян, що прийшли на свято. Мітинг — освячення мирян, що тримають плакати «Победим украинский фашизм!»

У цьому році в ОРДЛО багато шкіл переведено на гендерно-розподільну систему освіти: хлопчики та дівчатка вчаться окремо. Мешканці окупованої частини Донбасу не бачать нічого поганого в цих змінах, вважають посилення впливу церкви в «армії» та в школах доцільним, а зміни в житті, що різко обмежили їхні права та свободи, необхідними в перехідний «військовий» період.

Як дізнаємося з повідомлення «міністерства освіти» «ЛНР», зміни в освітній програмі відбуваються за вказівками «передових російських представників науки та освіти», що розробили «експериментальну навчальну програму» для «вільного від хунти Донбасу». Наслідки цього експерименту ми відчуємо після реінтеграції окупованих територій. Мрія «назад у СРСР» має деградаційні ознаки і є небезпечною. Для тих, хто вже бачив інше життя, вільне, цивілізоване, де є особиста свобода, вибір, право та захист, — це безперечна істина, однак не для адептів «руского міра».

Олена СТЕПОВА

Схожi записи: