Як Україна напала сама на себе (версія Лаврова), або Для чого Кремль знову використовує на Донбасі випробуваний прийом із «загостренням ситуації»

 Жовтень 26, 2017

5523_p_06_img_0001За останній тиждень, за повідомленнями штабу антитерористичної операції (АТО), діючі на окупованих теренах українського Донбасу бойовики окупаційних формувань збільшили кількість обстрілів позицій українських військ та збройних провокацій, причому — із застосуванням важкого озброєння. Минулого тижня ворог стріляв не тільки з 82-мм та 120-мм мінометів, у його передових порядках знову з’явилися бойові броньовані машини (ББМ), зокрема бойові машин піхоти (БМП) та танки, а в найближчому тактичному тилу були виявлені нові замасковані позиції для ствольної та реактивної артилерії (що, до речі, нещодавно неодноразово фіксувала спостережна місія ОБСЄ, наприклад, у період з 09.10.17 по 15.10.17)

Нагадаємо, нещодавно командування окупаційного контингенту провело серію широкомасштабних навчань ротно-батальйонного рівня із підрозділами окупаційних формувань. Проходили вони із бойовою стрільбою та під контролем і керівництвом російських кадрових військовиків (переважно зі складу військ Південного військового округу та 8-ї загальновійськової армії Збройних сил Російської Федерації).

Окрім того, за даними групи «Інформаційний спротив» (ІС), для забезпечення терористичної діяльності частин і з’єднань «1-го АК ДНР» і «2-го АК ЛНР» протягом останнього тижня з території Росії було доставлено близько 2000 тонн паливно-мастильних матеріалів через залізничну станцію Ровеньки та більше як 300 тонн боєприпасів (переважно мінометних та артилерійських) через залізничну станцію Суходільск.

Тож можна припустити, що окупанти та їхні місцеві поплічники готуються до чергової ескалації бойових дій у районі АТО…

У зв’язку з усією цією агресивною лихоманкою бойовиків виникає цілком логічне і актуальне питання — навіщо агресору найближчим часом потрібне загострення на Донбасі? Адже, попри всі його нещодавні воєнно-політичні маневри включно із «геніальною ідеєю» щодо міжнародних миротворців безпосередньо на лінії розмежування, ситуація жодним чином не змінюється. Санкційний зашморг не послаблюється, більше того — є тенденція до ще більшого його затягування. Осуд за агресію проти України та, відповідно, ізоляція з боку міжнародної спільноти лише посилюється. А головне — «русофобська хунта» в Києві, попри різного роду «Шатуни», все ніяк не впаде і навіть має нахабство цілком серйозно розглядати можливість отримання летальної оборонної зброї від своїх іноземних союзників. До того ж у далекій та «споконвіків православній» Сирії, де російська авіація без розбору рівняє з піском мирних мешканців та квартали міст і сіл, у кремлівських вождів також намітились не досить приємні для них речі… Насамперед у сенсі воєнної поразки.

Насправді таких причин може бути декілька. Наприклад, уже давно помічено, що як тільки наближається чергове засідання тристоронньої контактної групи по Донбасу, в бойовиків НЗФ на окупованих територіях починається «бойова сверблячка». Воно й зрозуміло, адже військова активність досі є, окрім питання заручників, чи не єдиним предметом торгу, або краще сказати — «козирем» у рукаві окупаційної адміністрації, завдяки якому вона може щось «вимагати» від нинішньої української влади. Решта питань уже давно не належать до сфери їхніх можливостей. Шантаж та погрози активізувати бойові дії (чого прагне уникати нинішнє політичне керівництво нашої країни, адже конфлікт триває саме на український території) — улюблений прийом ведення перемовин з боку Кремля і його донбаських посіпак на такого роду засіданнях.

Існує ще досить очевидна причина чергового загострення ситуації на Донбасі руками маріонеток Кремля. Це чергова спроба путінського режиму маневрувати на міжнародній арені задля того, аби звинуватити нинішнє воєнно-політичне керівництво України в агресивності (недотриманні перемир’я) і бажанні «продовжувати війну» за будь-яких обставин. Для цього треба небагато — спровокувати відповідним чином українські війська на якісь активні дії та втягнути їх у серію жорстких бойових зіткнень. А потім залишаться суто «технічні нюанси», а саме — виставити українську владу за допомогою прийомів інформаційно-психологічної війни як «ініціатора продовження війни». Це своєю чергою дозволяє Кремлю апелювати до міжнародної спільноти в питанні тих же санкцій, які чим далі, тим більше міцніють та кам’яніють. Бо виходить, що втрачається сенс їхнього запровадження, адже виявляється, що карати Кремль майже немає за що, а бої — ініціатива київської «хунти». Саме так треба розцінювати той факт, що чергове загострення на Донбасі якимось дивним чином майже завжди співпадає з демаршами Міністерства закордонних справ Росії стосовно «агресивної політики Києва на Донбасі». Ось вам приклад: нинішнє зростання рівня войовничості проросійських бойовиків на окупованих територіях співпало із черговою «гучною» заявою міністра закордонних справ Росії пана Лаврова, й раніше відомого своїми нахабно-брехливими заявами та промовами. Але цього разу пан Лавров перевершив навіть свої попередні «досягнення». Як повідомила інформаційна агенція УНІАН, 16 жовтня, виступаючи під час Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Сочі, він заявив, що «…ця частина Донбасу (маються на увазі окуповані навесні 2014 року території Донбасу. — Авт.) не нападала на решту території України. На них напали. Напали, оголосивши їх терористами. Так не буває, вони ж не хотіли нічого, крім того, щоб їх не чіпали…»

До того, що такими регулярними заявами офіційна особа сусідньої країни майже регулярно і прямо втручається у внутрішні справи України, всі, схоже, звикли. Але в даному випадку пан Лавров «відзначився особливо», адже в цій заяві він опосередковано відмовляється визнавати суверенітет України над Донбасом, хоча раніше він та господар Кремля публічно заявляли і нині продовжують це робити, що Донбас, це — Україна. Очевидно, що в даному випадку пан Лавров був просто вимушений вдатися до особливого цинізму та нахабства, звинувативши владу сусідньої країни в нападі на частину власної території (що само по собі виглядає, як цілковитий ідіотизм). Річ у тому, що Кремлю на міжнародній арені вже не просто не вірять, а починають відверто глузувати з його вивертів… І часу, аби «змінити ситуацію» в цій сфері в керманичів Кремля дедалі менше, адже організовані ними на окупованих теренах українського Донбасу фейкові «народні республіки» вже нестримно летять туди, де їм справжнє місце — на дно, особливо напередодні зимових холодів. А нові санкції у вигляді обмежень, накладених на російську банківську систему за небажання Кремля це визнавати і опосередковану незгоду із введенням миротворчої місії на Донбас, вже не за горами. Одночасне загострення на фронті із нібито ініціативними обстрілами з боку ЗС України і чергові «пояснення» пана Лаврова про «напад України на саму себе» — це елементи одного й того же плану, суть якого «зніміть санкції, ми тут ні до чого…»

Ну і третя причина також очевидна. Активні бої на Сході країни із жертвами та втратами також є доречними для Кремля в контексті розхитування соціально-політичної ситуації всередині України. Чим, власне, сьогодні й займаються певні внутрішньоукраїнські політичні сили. Про що 16 жовтня заявив і Президент України Петро Порошенко, виступаючи на засіданні Ради регіонального розвитку. Зокрема він наголосив, що головною загрозою для України є російське військо, яке «…нависає по всій лінії кордону з Росією», а ось всередині країни «…все чіткіше кристалізується загроза анархії і отаманщини». Звісно, що чергове загострення на східному фронті на Донбасі діє в унісон із цими загрозами…

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: