Лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк: «Після концерту «кіборг» віддав мені свій бронежилет: «Я з ним Іловайськ пройшов, тепер дарую його тобі!»

 Жовтень 23, 2017

5522_p_22_img_0001Народний співак України, улюбленець мільйонів, найінтелектуальніший гравець ігор «ЩО? ДЕ? КОЛИ?», колишній чиновник Вінницької міської адміністрації, а нині соліст відомого гурту «ТІК», завжди щирий, веселий, життєрадісний Віктор Бронюк з перших днів війни допомагає українській армії, їздить до хлопців на Схід з концертами та присвячує їм пісні. За три роки війни артисти побували у багатьох прифронтових селах та містечках. Про це та багато іншого цікавого зі свого життя Віктор Бронюк розповідає читачам «Народної армії» в ексклюзивному інтерв’ю

— Пане Вікторе, гурт «ТІК» уже 12 років не зникає з українських чартів. А пісні, зокрема, «Вчителька», «Олені», стали справжніми народними хітами. Як вдалося здобути таку популярність?

— Ніхто не вірив у наш успіх, та і я також. Спочатку навіть не зізнавався друзям, що є автором пісень. Лише коли побачив, що їх переспівують студенти нашого гуртожитку, записав диск. Ми поїхали радитися до столичних продюсерів, а вони порекомендували змінити соліста, або хоча б причесати мені чуба, бо я не вписувався в жодні канони шоу-бізнесу і гламуру (сміється). Та ми не зупинилися. Творили музику, яку любили, і були щирими. Ми не вивішували рекламних банерів, але наші пісні лунали скрізь, ми збирали стадіони. Хочу сказати усім українцям — ніколи не бійтеся мріяти: мрії мають здатність здійснюватися.

Моя здійснилася. Коли всі хлопці грали в футбол, я брав ноти і йшов до музичної школи. В дитинстві, у часи перебудови було складно з грішми, важко платити за навчання, ще й доводилося ходити пішки у сусіднє село, або, якщо щастило, під’їжджали на молоковозі. Потім вступив до педінституту, працював вчителем, чиновником у Вінницькій міській раді. Та намагаючись поєднувати роботу і музику, помітив, що починаю «халтурити» і там, і там. Звільнився. Мені кажуть, що давно став би уже Міністром культури, але я не хочу таких посад.

— З перших днів війни ви були у районі АТО як волонтер. Що спонукало вас до таких небезпечних подорожей?

— В армії я не служив, тож розумів, що на фронті користі від мене буде мало. Зосередився на допомозі бійцям. Знаєте, коли тобі телефонують люди, з якими ти ще вчора зустрічався і обговорював буденні теми, а сьогодні вони під обстрілами, воюють — всередині все перевертається… Ми побачили, що на початку війни нашому війську сутужно. Мобілізували всіх знайомих. Питання вирішували фантастично швидко: «Треба те і те…» — «Знайдемо!»

Уперше в районі АТО я побував, коли ми приїхали з вантажем на базу до хлопців 93-ї бригади. Хоча дихання війни довелося відчути раніше. У березні 2014 року під час «Великого туру маленькими містами» наш гурт заїхав до авіабригади, яка базувалася на Хмельниччині. Та перед нашим виходом оголосили бойову тривогу. Саме тоді прийшло усвідомлення, що війна, хоч і була за тисячу кілометрів, буквально дихала нам у потилицю. Відтоді «ТІК» бути осторонь цього просто не міг! Не хочеться потім ховати очі, коли діти запитають: «Тату, а що ти робив у цей період?»

— Знаю, що під час кожної поїздки ви обмінюєтеся з нашими бійцями прапорами.

— Нам також багато дарують шевронів — уже чимала колекція назбиралась. Пам’ятаю, як після концерту боєць дуже засмутився, що не має подарунка: «Ну хоч що-небудь на згадку візьми. Дивись, який осколок гарний!» Щирість наших хлопців щоразу дуже вражає! У 2015 році, коли ми привезли автомобіль хлопцям до ДАПу, один із «кіборгів», як побачив, що в мене немає захисту, одразу простягнув свій. Сказав: «У цьому бронежилеті я пройшов Іловайськ, тепер хочу подарувати його тобі!»

— «І хтось мені скаже: «А ти що співаєш? Де твоя зброя? Народ підіймай!» — словами з пісні «Люби Ти Україну!» ви наче звертаєтеся до себе і стаєте одними з перших, хто своїми піснями надихав наших воїнів, коли почалася війна на Сході країни. А кліп «Запах війни», знятий безпосередньо в районі АТО, додавав упевненості, що вся Україна тоді була разом з бійцями. Як прийшло розуміння того, що саме це було конче необхідно?

— Багато пісень я написав ще до війни — ніби передчуття якесь було. «Люби Ти Україну!» — пісня 2013 року, а «Запах війни» — взагалі написана за 15 років до неї. Я не показував її загалу, вона не була актуальною. Але коли почалася АТО, ми зрозуміли, що хлопців треба підбадьорити, підтримати. Тому спільно з режисером і оператором Ярославом Пілунським зняли дуже емоційне відео і присвятили воїнам та волонтерам.

— Попри те, що багато хто втомився, армія вже значно краще забезпечена, ніж 2014-го, ви й зараз активний волонтер, продовжуєте їздити на Схід…

— Я не вважаю себе волонтером. Завжди кажу: у мене трудова книжка ніде не лежить (посміхається). Я просто громадянин своєї країни, у якого є можливість допомогти, і я це роблю. Це велика радість — мати вірних друзів, а їх дає саме ця діяльність.

Скільки за весь цей час було зібрано коштів, уже й не підрахуєш. Щось я купував сам, щось давали підприємства та приватні фірми, багато людей просто писали у соцмережі: «Знаємо, що ви займаєтеся доброю справою. Хочемо переказати кошти». У Вінниці благодійний фонд «Подільська громада», де я багато років є головою наглядової ради, створив програму «Допомога війську». Мене не припиняють дивувати вчинки простих людей, особливо діток, які розбивають свої скарбнички. Я спілкувався з інструкторами з Грузії, які навчали українських бійців. На наш волонтерський рух вони дивляться величезними очима, адже ніде такого не бачили.

— Що найбільше запам’яталося, вразило за час поїздок на Схід?

— Особливо здивувало, якими цінними для хлопців виявилися дитячі листи! Чесно кажучи, коли ми везли перші вантажі й разом із печивом почали вантажити у машини листи від школярів, у мене промайнула думка, що краще б іще дві коробки тушонки замість них поклали. Та потім побачив, як бійці дорожать ними. Коли дорослі дядьки, які багато чого бачили у житті, не соромлячись один одного, витирають сльозу над дитячими листами й малюнками, можливо, наївними, але щирими, — це вражає…

— У вашій творчості переважають веселі пісні, гумор — за це «ТІК» люблять та шанують, у тому числі на передовій. А з вами трапляються кумедні випадки?

— Так, і доволі часто! Нещодавно на ринку у Вінниці я купував фрукти для дітей. Два продавці почали перешіптуватись між собою: «Ти знаєш, хто це такий?» «Звісно, знаю! Це ж цей… відомий футболіст!» Це особливо потішило, бо у нас у Вінниці немає професійної команди, з футболістами туго.

— Ви підтримали наших спортсменів на «Іграх Нескорених»…

— Для України вони стали перемогою духу і в той же час у черговий раз продемонстрували всьому світу, що у нас йде справжня війна, внаслідок якої, на жаль, люди отримують травми і гинуть. Українські хлопці були справжніми героями! Попри те, що наша команда була найменш численною — всього 15 осіб, вона виборола 14 медалей!

Як на мене, «Ігри» — це унікальна форма роботи з людьми, які зазнали втрат на війні. По-перше, вони ставлять перед хлопцями нову мету, а по-друге — дають можливість спілкуватися з тими, хто їх найбільш розуміє. Зараз задумуються про організацію подібних національних ігор.

— Гурт «ТІК» співає лише українською мовою. Як вплинули на ваш промоушен квоти української мови на радіо і телебаченні?

— Для себе ми одразу вирішили співати принципово українською мовою, тому щось змінювати і підлаштовуватися нам не довелось. Щодо квот скажу одне: це не те питання, яке має виникати у країні на 25-му році незалежності. Все це потрібно було робити ще у 90-х роках. Скільки українського продукту має бути в ефірах? Достатньо! Але продукт має бути конкурентоздатним, високого рівня.

— Незабаром свято Покрови — День захисника України. Що побажаєте нашим воїнам?

— Бажаю нашим хлопцям, що зараз воюють на Сході країни, здоров’я, наснаги і витримки! А Україні й усім нам найголовнішого — щоб завжди було мирне блакитне небо, колосилися хлібом жовті лани і, звичайно, щоб звучала переможна пісня! Поки ми разом, здолаємо будь-якого ворога!

Розмовляла Ольга МОСЬОНДЗ

Схожi записи: