Старший солдат Юлія Левченко — найкраща молода легкоатлетка Європи

 Жовтень 21, 2017

5522_p_21_img_0002Тричі поспіль Юля перемагала в номінації «Краща легкоатлетка місяця»  в Україні. Вона єдина з українських спортсменів зійшла на п’єдестал пошани цьогорічної світової першості з легкої атлетики

Гість «Народної армії» — 19-річна українська легкоатлетка, яка спеціалізується на стрибках у висоту, володарка національного рекорду серед юніорів цього року, чемпіонка юнацьких Олімпійських ігор-2014, срібна призерка цьогорічного чемпіонату світу, чемпіонка Європи серед молоді 2017-го, бронзова призерка торішнього чемпіонату світу серед юніорів, бронзова призерка чемпіонату Європи в приміщенні–2017, старший солдат Збройних Сил України Юлія Левченко, яка представляє Центральний спортклуб ЗС України

 

— Юлю, чому саме стрибки у висоту, адже легка атлетика об’єднує різні дисципліни — від бігу до штовхання ядра?

— Шість років тому, коли мені було 13, учитель фізкультури в нашій школі запропонував мені спробувати свої сили саме в цій дисципліні. Чесно кажучи, спочатку не дуже хотіла займатися в цій спортивній секції, адже не бачила там нічого цікавого. Проте поступово закохалася в цей вид спорту. Так і почала займатися стрибками у висоту.

— Що найбільше запам’яталося на цьогорічному чемпіонаті світу з легкої атлетики в Лондоні?

— Одразу згадується початок змагань. Хвилювання, запал, оптимізм, бойовий настрій, перша пробна спроба і… ватні ноги. Неймовірно важкі й абсолютно неслухняні ноги. І перша думка: «Ну все, здається, приїхали». На щастя, початкова висота в нас була 184 см. Саме вона і наступні 188 см для мене були найскладнішими в лондонському секторі. Цей жах на початкових висотах запам’ятався навіть більше, аніж церемонія нагородження. А це дрібнички лише на перший погляд. Саме на стартових висотах потрібно вміти концентруватися і направляти себе в русло подальшої боротьби. Навіть не знаю, як мені вдалося «розстрибатися», але далі все вдавалося набагато легше, ніж у перших спробах.

5522_p_21_img_0001— Юлю, «срібний» стрибок на 2,01 метра — новий особистий рекорд?

— Я дуже хотіла встановити особистий рекорд на цьому чемпіонаті, тож коли планку підняли на 199 см, налаштувалася досить рішуче. Подолавши цю висоту, я гарантувала собі медаль. Звідси і сплеск емоцій, і нестримний кураж… Ось тут було важливо не втратити контроль над собою і продовжити змагання з холодною головою. Йдучи на штурм 2.01, пам’ятала, що сезон на цьому чемпіонаті не завершується, стрибати потрібно обережно і розсудливо, аби не нашкодити власному здоров’ю. Моя вдала спроба видалася з десятками технічних огріхів. Я навіть трохи зачепила планку. Вона захиталася, але залишилася на стійках. Я ошелешено спостерігала за цим дивом, сидячи на матах, і не могла повірити, що двометрова висота пробачила мою помилку.

— На всіх змаганнях основним фактором перемоги є відсутність травм, але на змаганнях у Лондоні у вас було затейповане від розтяжок коліно…

— Коліно є проблемним уже півтора року. Цей біль — наслідок моєї технічної помилки і зникне він лише тоді, коли я виправлю техніку, чим зменшу навантаження на коліно. Був період, коли я вже і тренувалася, і змагалася без зайвих перестраховок. Але в липні під час кваліфікації чемпіонату Європи серед молоді я виконала насправді чудову спробу. Мене просто викинуло вгору з відштовхування, та я відчула гострий простріл у коліні. Дякую нашим лікарям і масажистам, котрі швидко поставили мене на ноги, але відтоді я все ж таки намагаюся перестраховуватися, адже коліно просто може підвести в будь-який момент.

Ми перейшли на такий рівень фізичних навантажень і технічної роботи, що взагалі без травм навряд чи можна обійтися. Потрібно вчитися і швидко їх заліковувати, і якось викручуватися в секторі, прилаштовуючись до болю. Головне, аби травми не були катастрофічними.

— У свої 19 років ви майже на всіх головних стартах сезону здобуваєте нагороди. У чому секрет успіху?

— Насправді бувало по-різному, без промахів і в мене не обійшлося. Мабуть, вони і зробили мене сильнішою. Адже ще кілька років тому для мене головними стартами були не чемпіонати світу чи Європи, а першості міста Києва чи національні змагання. Там вистачало і злетів, і падінь. Вочевидь, тоді й почала формуватися моя спортивна психологічна стійкість. Думаєте, я зараз не хвилююся перед стартом? Я завжди хочу зробити свою роботу якнайкраще, тому і нервую: а раптом не складеться, а якщо ми припустилися помилок у підготовці чи я не впораюся з настановами тренера та завданнями на старт? Мені здається, якщо спортсмен перестає хвилюватися, то втрачає і відповідальність, а без неї немає сенсу виходити в сектор.

— Яка спортивна нагорода для вас найдорожча?

— Зараз для мене найцінніша медаль — «срібло» чемпіонату світу. Вдалося себе реалізувати, спрямувати старання протягом усього сезону в потрібне русло і показати хороший результат.

— У збірній України у вашій дисципліні виступають одразу три спортсменки — Ірина Геращенко, Оксана Окунєва та ви. Як ставитеся до конкуренції?

— Внутрішня конкуренція завжди сприяє хорошим результатам. Це не дає розслаблятися. З Ірою Геращенко ми гарні друзі. А от у секторі кожен виходить боротися з планкою і сам з собою.

— Як би у вашому житті не було легкої атлетики, де б хотіли себе реалізувати?

— Нерідко ловлю себе на думці, що дуже подобається журналістика загалом, а спортивна зокрема. Не відкидаю, що колись спробую сили в ній. Імпонує, що преса і телебачення не лише цікавляться досягненнями, а й намагаються розкрити цілісну особистість спортсменів. Подобається, що самі атлети стають дедалі відкритішими для медіа й розкутішими у спілкуванні, але далеко не кожен журналіст може розкрити людину цілком, докопатися до її сутності. Не знаю, чи змогла б я, але мені це надзвичайно цікаво.

— А на вулицях впізнають, просять дати автограф?

— Коли повернулася до Києва з чемпіонату світу, мене впізнав та привітав прикордонник. Було дуже приємно.

Бесіду вела Катерина КЛИМЧЕНКО

P.S. 14 жовтня у Вільнюсі на щорічній церемонії нагородження найкращих легкоатлетів Європи ЕА GoldenTracks спортсменка Центрального спортивного клубу Збройних Сил України старший солдат Юлія Левченко здобула перемогу в номінації «Зірка, що сходить».

Схожi записи: