Медичний «міст» між військом і громадою

 Жовтень 12, 2017

5521_p_18_img_0001_1З початку лютого 2015 року в Покровську базується мобільний військовий госпіталь

Місто Покровськ часто називають західними воротами Донбасу. Буремні події перших місяців проведення антитерористичної операції лише краєм зачепили його: у травні 2014 року підрозділи Нацгвардії, увійшовши в місто, припинили сепаратистсько-терористичний безлад. Відтоді цей районний центр Донеччини прогресивно розвивається, будучи одним із провідних осередків вугільної промисловості та механічного виробництва регіону. 262 мешканці Покровська згодом брали участь у боях із російсько-терористичними загарбниками у складі сил АТО. Місто також стало й одним із острівців прихистку для біженців із тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей. За даними місцевої влади, у Покровську та районі зараз постійно проживають близько п’яти тисяч вимушених переселенців

Окрім того, нещодавно це місто посіло друге місце в конкурсі з переведення покажчиків міської інфраструктури на державну мову, оголошеному керівником Донецької ВЦА Павлом Жебрівським. Результати першого етапу оприлюднили 29 вересня на засіданні обласної колегії. Головний приз — 30 млн грн на соціальний розвиток — отримала громада Дружківки, яка перша розмістила всі інформаційні таблички та покажчики українською. Другим став Покровськ, місцевий бюджет якого поповнився на 20 млн грн. До слова, конкурс триватиме: усі населені пункти, які українізують вивіски, отримають з обласного бюджету по 10 млн грн.

5521_p_18_img_0002_2Не так давно Покровськ у контексті декомунізації отримав і нову символіку — герб та прапор. Замість червоного серпасто-молоткастого логотипа Красноармійська після зміни назви офіційним символом міста стало зображення ластівки над залізничним вокзалом, що летить до Покрову пресвятої Богородиці. Аби визначити, яку символіку хотіли би бачити мешканці Покровська, шляхом анкетування опитано близько п’яти тисяч містян. За ластівку в небі проголосували 2614 осіб.

Місто живе повноцінним життям: працюють магазини, представництва великих торговельних мереж, функціонують школи та дитсадки. А нещодавно навіть почали усувати дорожні проблеми — латати дірки в асфальті на вулицях міста, що є певним символом мирного життя у прифронтовій зоні.

Та хоча війну і відсунуто від міста на 50 кілометрів на схід, однак її відгомін регулярно долинає і сюди у вигляді карет «швидкої», які бійці ще називають «крила янголів». Вони доставляють поранених з передової у 66-й мобільний військовий госпіталь. Військово-лікувальна установа досить швидко стала одним із містків, які з’єднують українське військо з місцевою громадою.

Зі слів заступника міського голови Покровська Юрія Третяка, рівень технічного забезпечення і підготовки фахівців військового госпіталю є дуже високим. Та головними є людяність і постійна готовність лікарів надати допомогу.

— Хай не ображаються цивільні лікарі нашої лікарні, але військові обслуговують пацієнтів набагато краще й оперативніше. До того ж шпиталь ніколи не відмовляється лікувати цивільне населення, — говорить чиновник. — Навіть тих, хто живе в районі. Найбільше звернень до хірургії, нейрохірургії та травматології. Траплялося, що місцеві мешканці через мене зверталися до військових із проханням про невідкладну допомогу. Одному з містян потрібен був лікар-нейрохірург високої кваліфікації. У госпіталі такий фахівець є, і нам пішли на зустріч. У результаті — врятоване людське життя і щира вдячність простих людей.

Медична статистика, яка ведеться в госпіталі, свідчить, що за час після розгортання установою лише у стаціонарі проліковано понад 6000 цивільних хворих, не враховуючи амбулаторних консультацій. Військові лікарі госпіталю тричі на тиждень ведуть прийом і консультацію цивільних пацієнтів. У такі дні у черзі до них вишиковуються по 25–30 хворих.

— Місцеві мешканці здебільшого звертаються зі скаргами на захворювання нервової, серцево-судинної систем та з різними хірургічними патологіями. Ми їх консультуємо і направляємо для подальшого лікування у цивільні лікарні, — розповідає начальник 66-го мобільного госпіталю, лікар-хірург полковник медслужби Володимир Книгиницький. — Наші нейрохірург та судинний хірург взагалі, як кажуть, суперфахівці. Працюють у зоні, що простягається від Краматорська до Покровська, встигають їздити по районних лікарнях на консультації в особливо важких випадках та ще й допомагають цивільним колегам робити операції. А влітку наші хірурги навіть разом із цивільними колегам приймали важкі пологи, робили кесарів розтин. У результаті складної операції на світ з’явився здоровий малюк.

Зараз у госпіталі стаціонарно лікують близько 50 хворих, хоча заклад може прийняти вдвічі більше пацієнтів. Корпуси колишньої лікарні, що обслуговувала місцевих залізничників, стали епіцентром лікарської боротьби за життя поранених у лютому 2015 року.

Капітан медичної служби Володимир Білий, мобілізований лікар-хірург із Львівщини, був одним із тих, хто приймав перших поранених під час боїв під Дебальцевим.

— Фактично госпіталь було розгорнуто в Покровську десь 8 лютого 2015 року, а 10 лютого розпочались активні бої навколо Дебальцевого, — згадує офіцер. — Ворота практично не зачинялись, адже машини евакуації прибували часто. Ми оглядали бійців у приймально-сортувальному відділенні й розподіляли або на перев’язку та евакуацію у стаціонарні госпіталі, або негайно на стіл хірурга. Пам’ятаю, багато хлопців у кіптяві, крові, щойно з бою, але просять: «Док, перебинтуй і відправ мене назад, до хлопців!» У нас є спеціальний евакуаційний автобус ЛАЗ, перероблений для розміщення близько 30 нош. Так от, ми відправляли транспортабельних поранених із приймального відділення просто в нього, щоби звільнити місця для нових хворих. А коли автобус заповнювався, то відправлявся у рейс до шпиталю Дніпра.

Зараз ситуація дещо спокійніша. Начальник госпіталю каже, що поранених стало в рази менше, та й поранення легші. Не лише через зменшення обстрілів, але і через те, що бійці стали більш досвідчені. Вони навчені в бою убезпечувати себе від поранень.

— Усе може змінитися за мить, — каже полковник Володимир Книгиницький. — Адже російські найманці непередбачувані, як діжка з порохом. Тому і ми, і три наших лікарські бригади на передовій постійно перебуваємо в режимі напруженого очікування і готовності до воєнного загострення. Паралельно також готуємося до зимового періоду.

Є одна проблема, у розв’язанні якої допомоги потребують уже самі військові медики. Річ у тім, що підрозділ забезпечення госпіталю вже третій рік змушений проживати в наметовому містечку на госпітальній території. Командування госпіталю зверталося до місцевої влади. Втім поки що проблема залишається.

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ

Схожi записи: