«Зловісна українська ДРГ» діє скрізь

 Вересень 28, 2017

5519_p_06_img_0001Кремль активно використовує в інформаційному прикритті своєї агресії тему «українського тероризму та диверсій»

Однією з найяскравіших ознак «гібридного» характеру нинішньої агресії Кремля проти України є активне використання ним інформаційної сфери для виправдання її цілей. В цьому сенсі дуже показовими є так звані інформаційно-психологічні операції тактичного та оперативно-тактичного рівня, які проводить опікувана агресором окупаційна влада на захопленій частині українського Донбасу. Робить це окупант насамперед для виконання так званих «поточних завдань», пов’язаних із інформаційним забезпеченням своїх дій безпосередньо в зоні проведення Україною антитерористичної операції (АТО). Але в переважній більшості випадків ці операції зовсім не обмежуються оперативно-тактичним масштабом або не мають виключно тактичного значення. Більшість їх набувають і стратегічної ваги. А надто, коли в них задіяні значні інформаційні та силові ресурси агресора. Як це виглядає на практиці?

Нагадаємо, протягом літа нинішнього року правлячий нині в Росії владний режим неодноразово зривав у той чи інший спосіб через різноманітні причини процес виконання Мінських домовленостей у зоні АТО. Зазвичай шляхом ескалації озброєних провокацій та обстрілів, зокрема із використанням важкого озброєння (з боку контрольованих ним окупаційних формувань із місцевих колаборантів, російських найманців та замаскованих під «інструкторів-добровольців» власних кадрових військовиків), позицій українських військ та населених пунктів, розташованих поблизу лінії розмежування. Однак формального приводу, як-то «провокації з боку київської хунти», для таких дій безпосередньо в районі конфлікту агресору було знайти достатньо важко, адже Збройні Сили України на терені АТО демонстрували і продовжують демонструвати стриманість, відповідаючи на вогонь ворога лише тоді, коли виникає реальна загроза життю та здоров’ю українських військовиків або мирних громадян. Тим більше, що факти збройних провокацій та обстрілів з боку окупантів-терористів неодноразово «потрапляли на очі» й фіксувалися наглядовою місією ОБСЄ (див. останню доповідь її голови Олександра Хуга).

Тож окупантам потрібні, нехай і формальні, але приводи для стрілянини. До того ж, це достатньо негативно позначалося й на стратегічному для агресора рівні — на його зовнішньополітичному становищі. Крім того, що проросійські окупанти на Донбасі продовжують стріляти і провокувати українські війська, вони безпідставно обмежують діяльність наглядової місії ОБСЄ, а місцями обстрілюють її представників, збивають їхні БпЛА. І все це потрібно якось виправдовувати…

З іншого боку, ситуація на окупованих агресором теренах Донбасу також змінюється, і аж ніяк не на його користь. Передусім у сенсі соціально-фінансового становища населення, яке там мешкає. Воно почало стрімко деградувати. Тож в окупантів виникла нагальна потреба пояснити йому причини таких безрадісних наслідків «звільнення від українських фашистів». З’ясувалося, що розповідати байки про «укрокарателів» по телевізору — це одне, а годувати голодне населення окупованих територій значно складніше. І платити їм пенсії, зарплати. Або хоча б виплачувати грошове утримання захисникам «руского міра», які чомусь на порожній шлунок не хочуть стріляти. Більше того, «націоналізація» українських підприємств, фірм, шахт і загалом чужої власності на окупованій території, а простіше кажучи — грабунок, навіть під виглядом введення так званого «зовнішнього управління», ще більше ускладнює ситуацію. Адже через такі прозаїчні причини, як відсутність збуту продукції або розрив технологічних ланцюгів виробництва з підприємствами, які залишились на вільній території, грошей ця «націоналізація» не приносить. Треба промити російською пропагандою мізки місцевому населенню, власним бійцям та пояснити народу головне — чому так погано стало жити після приходу на Донбас «руского міра»?

У Кремлі знайшли, як їм здалося, геніальний вихід із цього становища — запустити спочатку на Донбасі, а потім у Криму і навіть в інших регіонах Росії інформаційну кампанію чи, краще сказати, цілу низку інформаційно-психологічних операцій із «силовою» підтримкою, об’єднаних задумом і методологією, під загальною назвою «Впіймай українського диверсанта». І у такий спосіб вбити не одного, а цілу зграю «зайців»…

І дійсно, для агресора це стало дуже зручним і ефективним методом пояснення причин будь-яких своїх невдач, провалів або навіть дій, які не відповідали правовим нормам. Від безпідставних обстрілів житлових кварталів у містах та селищах Донбасу (згадаймо міфічні українські «сміттєвози із мінометами в кузові» або полювання на «велосипедистів-коректувальників» із мобільними телефонами) до отримання «вагомих» аргументів, нехай навіть фейкових, на міжнародних перемовинах пана Путіна із його «західними партнерами», зокрема з президентом США паном Трампом (у цьому сенсі варто згадати історії із «українськими диверсантами» у Криму, які нібито спилювали металеві опори ЛЕП ножівками для деревини, або «український слід» у терактах на території самої Росії). І хоча в більшості випадків це інформаційне прикриття було організоване незграбно, поспіхом і навіть далеким від війни людям впадала в око його фейковість, це мало хвилює Кремль. Головне для нього в цій справі — мати привід, виправдання або причину для своїх дій…

У цьому сенсі «український терорист, диверсант» виявився вкрай корисним та зручним для агресора. Дарма, що існує лише в уяві зазомбованої частини населення окупованих чи анексованих територій. Порізали на брухт черговий завод або шахту, не платять гроші на виробництві, вимкнули електроенергію або опалення чи воду, злетіли до небес тарифи, не вдався туристичний сезон, крадуть устаткування, припинили відкачувати воду з шахт, з них пішов метан — винні українські диверсанти. Упав міст у Луганську, накрило селем дорогу, накрили на навчаннях «дружнім вогнем» власних військовиків, порізали та вкрали електрокабель, вбили ватажка бойовиків — знову проглядається «слід української ДРГ»…

У цьому сенсі інформаційне прикриття агресивних дій Кремля безпосередньо в зоні бойових дій загальним трендом «український тероризм» або «зловісні українські ДРГ» є перманентним. Воно й не дивно. Таким чином можна виправдати та пояснити будь-що і будь-коли. Кради, пиляй «на метал», вивозь майно або навіть відверто грабуй чи вбивай — усе можна списати на всюдисущі українські ДРГ. У цьому розумінні навіть дивно, що окупанти ще не звинуватили «українські ДРГ» у захопленні Марса або «незаконному обстрілі» Венери чи вбивстві президента Кеннеді.

Отже, міфічні українські диверсанти можуть «брати участь» у будь-якому інформаційному прикритті дій окупантів. Наприклад, не хочеш пускати представників ОБСЄ на певну позицію — нема проблем. У потрібному місці у відповідний час організовується «напад українських диверсантів». Як це було навесні 2016 року в районі селища Комінтернове з реальним обстрілом та хаотичною стріляниною по власних позиціях, причому із широким висвітленням у контрольованих ЗМІ. І ось вам цілком законний привід не пускати робочу групу місії ОБСЄ на дану ділянку фронту як виявлення турботи про безпеку міжнародних спостерігачів. Або вбили у Луганську «командира народної міліції» Анащенка у внутрішніх розбірках — знову «справа українських диверсантів». І навіть не переймаються тим, що задіяні для демонстрації цього «сліду» полонені українці були захоплені через тиждень ПІСЛЯ вбивства.

І прикладів такого використання «українсько-диверсійної» тематики в інформаційній війні з боку агресора можна наводити ще чимало. Тож різного роду «скрепоносцям» та прихильникам «руского міра» варто бути завжди пильними, бо раптом десь поруч зачаїлася чергова «зловісна українська ДРГ»…

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: