Колишній розвідник запрошує побратимів на роботу

 Вересень 23, 2017

5518_p_16_img_0001Павло Якімчук — ветеран АТО з Києва. Повернувшись  до цивільного життя, він вирішив відновити свою будівельну фірму

Для Павла Якімчука, як і для багатьох українців, переломним моментом у житті стала Революція Гідності, в якій він брав активну участь, добиваючись європейського майбутнього для своєї держави. Згодом із початком антитерористичної операції він приєднався до однієї з громадських організацій і попросився поїхати з ними на Схід України

— Це була Луганська область, місто Щастя. Я подивився, як насправді там усе відбувається, побачив війну, хлопців, таких як я. Коли повернувся додому, мені стало дуже соромно за те, що я тут у теплі, а хлопці гинуть на передовій, — згадує він.

Павло почав активно допомагати військовим, а згодом прийняв рішення піти на передову, до тих хлопців, якими він пишався. У військкоматі йому відмовили, бо в армії він не служив. Тоді Павло вирішив піти в добровольчий батальйон «Айдар», а через деякий час вже був у лавах Збройних Сил України. То був 2015 рік. Спочатку — кулеметником, потім — командиром відділення гранатометників, а пізніше перевівся в розвідку.

За більше як рік у розвідці з ним трапилося багато різних подій та історій. Про більшість із них і сьогодні не можна розповідати.

— Тижнями ми жили в полях і лісах. Переважно розвідували територію, на якій перебував противник, і намагалися зібрати необхідну інформацію, щоб допомогти нашим хлопцям, — каже Павло.

Та про один випадок розповів.

— У серпні 2015-го ми пішли до бойовиків у «гості». Але нас там чекали, ворог влаштував нам засідку і взяв фактично в кільце, відрізавши шлях до відступу. По нам активно почали «працювати» — особливо дошкуляв кулемет, що не давав змоги навіть підняти голову. Тоді я вирішив визвати артилерійський вогонь на себе. Дав координати для нашої артилерії з прив’язкою на відстань до 200 метрів від нас — саме там було гніздо кулеметника. Перша й друга міни влучили дуже близько від нашої групи, одна з них навіть трохи мене зачепила. Три наступні лягли куди треба, — пригадує колишній розвідник.

…Повертатися до цивільного життя Павлу було дуже важко.

— Перші дні сильно хотілося назад, навіть форму не знімав — у голові були думки: раптом зараз зателефонує командир…

Коли повернувся з війська, у мене в активах було лише 20 тисяч гривень. Віддав їх дружині, щоб купити дитині речі до школи. Тоді зрозумів, що грошей на розвиток бізнесу в мене зовсім немає. Але прийшли друзі й допомогли із розкруткою, — каже Павло.

Роботу будівельної фірми Павло зупинив на початку війни, 2014 року. Тому треба було розпочинати фактично з нуля. Саме тоді Павло вирішив набирати в свою команду переважно військових, адже хто, як не вони, розуміють один одного з напівслова.

Демобілізувавшись, він зустрівся з волонтером Романом Сініциним, який написав про нього пост у соціальній мережі. Після цього Павлу почали телефонувати люди, щоб працевлаштуватися у будівельну фірму. Згодом надійшли перші замовлення на ремонт.

Стартапом будівельної фірми Павла став ремонт приміщення вже знаної в Україні піцерії Pizza Veterano. Зараз компанія ветерана АТО «Віп-електрик» веде дев’ять об’єктів, чотири з яких уже завершені (загалом це приватні приміщення). У майбутньому Павло планує й надалі розвивати власну справу і працевлаштовувати колишніх військовослужбовців, які пройшли крізь пекло війни. Умова лише одна — відсутність поганих звичок.

Олена КРУГЛЄНЯ

Схожi записи: