Чи може пихатість педагога виховати в дитині патріота?

 Вересень 23, 2017

5518_p_15_img_0001Деякі українські освітяни досить своєрідно розуміють зміст та сутність патріотичного виховання молоді

В одній із шкіл Київської області на святі першого дзвоника сину загиблого героя Дениса Поповича, який віддав життя, захищаючи нашу країну, не дозволили вручити подарунок від військових, хоча сама школа носить ім’я полеглого бійця. Тому військовий комісар був змушений вітати першокласника з початком навчання за рогом навчального закладу

Формальним приводом до виникнення такої ситуації стала ініціатива батьків, які вирішили, що першокласникам навряд чи потрібно на святковій лінійці слухати нудні промови високопосадовців, де «офіційні дяді й тьоті» розповідають дітям про досягнення влади, про ремонти, підвищення зарплат учителям та інші малоцікаві дітям речі. Так з’явилося рішення провести святкові лінійки у школах урочисто, але «без будь-яких посадовців». У більшості навчальних закладів України вказівку виконали, в деяких не взяли її до уваги…

Але наш випадок — безпрецедентний. Адже військовий комісар не є «типовою офіційною особою», та й метою його візиту на святкову лінійку до школи було зовсім не виголошення промови. Він хотів вшанувати загиблого героя, вручивши його дитині подарунок, щоб хлопчик знав, що його батька пам’ятають і поважають.

Замість того, щоб потішити таким чином малого, який прийшов на свято із нагородами свого батька, директорка школи вирішила, що такий вчинок не буде коректним стосовно решти дітей і завдасть травми їхній психіці через те, що вони залишаться без уваги та подарунка, тому не дозволила офіцеру нагороджувати сина героя публічно.

У зв’язку із цим випадком кореспондент «Народної армії» вирішила провести невеличке опитування в київських школах, щоб з’ясувати, на яких же героїчних прикладах нині виховують школярів і як загалом сьогодні здійснюється військово-патріотичне виховання у навчальних закладах столиці.

Ситуація виявилася неоднозначною. Так, у більшості шкіл столиці педагоги активно займаються патріотичним вихованням учнів. Але чи робиться це щиро, від душі, а не формально, для звіту? Ось в цьому є певні сумніви. Наприклад, в одній зі шкіл Києва педагоги навідріз відмовилися якось коментувати цю тему. То що ж вони приховують, чому не бажають розповісти про виховання ними юні? Що в цьому процесі «стидного» або «таємного»? Можливо, просто немає про що розповідати?

Між тим на стіні закладу, в якому працюють ці «законспіровані» педагоги, висить меморіальна дошка на честь героя АТО, який навчався в цій школі та загинув, захищаючи країну і наше мирне життя. Може така «таємничість» педагогів школи обумовлена тим, що наявністю дошки й обмежене військово-патріотичне виховання молоді у стінах цього закладу? Дуже показово, що на зауваження журналістів та прохання принаймні розповісти про випускника школи — героя АТО пролунала репліка: «И что, что висит?..» Здається, педагогічні працівники цієї школи… помилилися країною або заблукали в часі. Чи то вплив посольства РФ, розташованого неподалік, дається взнаки?

Також нас обурило ставлення до цієї теми керівника іншого навчального закладу. Директорка ще однієї київської школи, витримавши журналістів майже годину у приймальні, нарешті заявила у своєму ошатному та великому кабінеті, що інформація про патріотичне виховання учнів є «закритою» (незрозуміло, правда, на якій підставі і з яких причин), тож щоб її отримати потрібно «спеціально акредитуватися у Міністерстві освіти та науки України», а також уточнити час та місце прийому «офіційними особами школи» представників державних засобів масової інформації. Не знаючи ані законів України (наприклад, «Про інформацію» або «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»), ані бодай основ увічливого спілкування, ця «офіційна особа» навряд чи є гідним організатором патріотичного виховання дітей. Чого вона може навчити юнь — пихатості та зверхності у спілкуванні з людьми?

На щастя, є й позитивні приклади. Приміром, у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Шевченківського району Києва №70 часто проводяться зустрічі учнів з героями АТО, учасниками Революції гідності, влаштовуються різні заходи та творчі конкурси, присвячені цій тематиці. На таких заходах школярі співають патріотичні пісні, пишуть твори та вірші. Окрім цього, випускають шкільну газету, в якій публікуються матеріали про захисників країни.

Своєю чергою заступник директора школи з виховної роботи Ліна Штипа зауважила, що діти постійно цікавляться подіями, які відбуваються у країні. Учні також їздять у військовий госпіталь провідати поранених військовослужбовців, щоб подякувати їм за мужність, героїзм та звитяги. Дійсно, таке ставлення працівників цього навчального закладу заслуговує на повагу.

Загалом хотілося би, щоб наші освітяни, зокрема й у Києві, зрозуміли одну просту річ — патріотичне виховання у школах країни не може бути вибірковим або відбуватися від нагоди до нагоди. Адже таке виховання спрямоване на прищеплення дітям любові до своєї Батьківщини, тому це слід робити не за принципом «на і відчепись», а постійно та вдумливо. Тим більше неприпустимо доручати цю вагому справу байдужим, зверхнім чи пихатим людям. Зрештою, байдужим потрібно нагадати, що їхнє мирне столичне життя залежить від тих хлопців та дівчат, які проливають кров на Донбасі. І ці герої заслуговують набагато більше, ніж зневажливе: «И что?..»

Богдана ДЕРЕШ

 

Чи не звернутися по досвід у регіони?

На думку представників ГО «Учасники АТО міста Старокостянтинова», найбільш патріотичним навчальним закладом міста є школа №8, педагоги та учні якої з перших днів війни долучилися до допомоги армії. У цій школі навчався і «кіборг» Ігор Білик, боєць 90-го окремого десантно-штурмового батальйону, який загинув, рятуючи побратимів у донецькому аеропорту, і нагороджений за свій подвиг орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

— З початком війни це було просте інтуїтивне збирання коштів, а після канікул з вересня 2014-го спочатку вчителі, а за ними й учні долучилися до активної волонтерської роботи. На зібрані колективом школи кошти воїнам купували і речі, і продукти харчування, і планшети для потреб артилеристів, — говорить директор навчального закладу Тетяна Стрижевська.

У школі постійно виготовляються маскувальні сітки для потреб захисників України. Діти за прикладом вчителів долучаються до цієї важливої роботи після уроків та у вільний час. Тут найактивнішим є Любомир Первак, учень другого класу, батько якого, лейтенант Петро Первак, уже четвертий рік боронить Україну на Сході.

Серед випускників школи та батьків є багато учасників бойових дій. Деякі з них залюбки відвідують рідну школу та беруть активну участь у патріотичному вихованні юні.

Шкільна команда є переможцем міського, районного та призером обласного етапу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл — Джура».

Активне патріотичне виховання учнів, участь школярів у волонтерських акціях надихнула десятьох випускників школи стати курсантами військових вишів, а двоє дев’ятикласників вступили до військового ліцею з надією та бажанням стати до лав захисників держави.

Сергій ЖМУРКО

Схожi записи: