Борщівська сорочка з узором ріллі, і кров’ю окроплена доля її

 Вересень 17, 2017

5517_p_24_img_0001Борщівщина — унікальний край, особливістю якого є сорочка, вишита чорними нитками, яка стала своєрідною візиткою краю. Борщівська вишивка є унікальним і неповторним народним мистецтвом, а слава про неї вже давно полинула по всьому світові. Чим же особлива борщівська вишиванка та якою легендою її овіяно?

Яскраві борщівські вишиванки почали виготовляти понад п’ятсот років тому на заході Тернопільщини. Фантастично красиві, густо вишиті квітковими та геометричними візерунками, здебільшого чорного кольору, вони вражають унікальністю: двох однакових сорочок практично не буває… Та ще й існує понад п’ятдесят технік шиття, що надає їм справжньої неповторності. Аналогів її немає ніде.

Як розповідає давня легенда, переважний чорний колір борщівської вишиванки пов’язаний із подіями нашої історії. У XV-XVII століттях на борщівський край постійно здійснювали набіги татарські й турецькі завойовники. Вороги безжально спустошували й грабували землі, забирали в полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата й жінки, оплакуючи свою гірку долю, поклялися протягом кількох поколінь носити траур по загиблих оборонцях та вінчатися в сорочках, вишитих чорними нитками.

І дотримали слова. Саме жінки, які вишивали такі сорочки у 20–30-х роках минулого століття, були останнім поколінням, пов’язаним дивною, але благородною клятвою.

І жіночі, і чоловічі сорочки шили з конопляного полотна. Процес виготовлення був трудомістким і тривав практично весь рік, а вишивали жінки й дівчата здебільшого в зимові місяці.

— Учора була субота, сьогодні неділя.

Чом на тобі, козаче, сорочка не біла? —

— Не біла, не біла, та й не буде біла:

Матуся не змагає, сестра не схотіла.

Це слова відомої на Борщівщині народної пісні. А в усній народній творчості існує така приповідка: «У суботу має визирнути сонце, бо сирота на неділю сорочку сушить». Тобто і бідний, і багатий мусив мати вишиту сорочку, аби в неділю бути святково одягненим.

Крім того, на Борщівщині існувало повір’я, що через натільну сорочку можна зняти вроки, причарувати або закохати в себе людину. А чорні сорочки, на яких вишито червоні цяточки, були для дівчат своєрідним приворотом. Якщо хлопець, який сподобався дівчині, у танці торкався руками її вишивки, то після цього вона вдягала сорочку ще дев’ять разів і шукала привід, щоб зустрітися з ним. Після цього він засилав до неї сватів.

Хоч як дивно, але чорна вишивка на сорочці ніколи не видавалася сумною, навпаки, сорочка була й залишається ошатною й дуже колоритною, асоціюючись із родючими чорноземами, одвічною надією на врожай, а отже, і на життя.

Наталія КОЗАК

Схожi записи: