Маленька, але міцна фортеця на лінії зіткнення

 Вересень 7, 2017

5516_p_05_img_0001_1Журналіст «Народної армії» певний час провів на одному з наших ВОПів і познайомився з людьми, завдячуючи яким мільйони українців нині можуть будувати плани на майбутнє у своїй країні

Один зі взводних опорних пунктів на Луганському напрямку очолює лейтенант на ім’я Павло. Він цьогорічний випускник одного з військових вишів, йому всього 21 рік. Наступного дня після випускного Павло замість традиційної лейтенантської відпустки вже приймав взвод. Та на війні дорослішають швидко…

— Взводний опорник — це наш дім, а ми — одна сім’я. — На невеличкому клаптику землі ми живемо місяцями, пильнуємо за ворогом, відбиваємо його обстріли, — каже Павло.

Цей підрозділ контролює одну з важливих трас регіону. І в разі атаки ці хлопці мають зупинити противника й утриматися до підходу підкріплення. Утрата одного ВОПу — це загроза фактично для всієї лінії фронту. На позиціях тримають оборону кілька десятків воїнів, наймолодшому з яких лише 19, а найстаршому вже 57. У багатьох із них чималий бойовий досвід.

Права рука командира — досвідчений головний сержант взводу Валерій. Він на фронті з березня 2015 року, прийшов із четвертою хвилею мобілізації, а нині служить за контрактом. Воював під Зайцевим, Горлівкою, Авдіївкою, в одному з боїв зазнав поранення.

— У нас байдикувати ніколи, — по-діловому виважено та спокійно каже Валерій. — Тут не тил. Служба 24 години на добу й сім днів на тиждень. Ворог за кілометр від нас. Постійно, незалежно від того, чоловік ти чи жінка, старший за віком чи молодший, військові перебувають на бойовому чергуванні на спостережних пунктах, вогневих позиціях. Командири відпочивають хіба що вдень, коли пощастить. Нині в нас набагато тихіше, ніж було в липні — серпні. Тоді спали кілька годин на добу або дві. Часті мінометно-кулеметні обстріли, навідування ДРГ, снайпери спокою не додавали. Крім того, постійно треба укріплювати свої позиції, рити нові траншеї, ходи сполучення, обладнувати й маскувати нові вогневі точки, укриття для особового складу та майна, облаштовувати різноманітні загородження й інші «сюрпризи» для ворога.

Треба постійно дбати також про озброєння, чистити, змащувати, щоб у бою не підвело, ремонтувати техніку…

Особливу увагу командир ВОПу приділяє організації системи вогню, використанню засобів ураження противника. Кожен боєць має чітко знати своє місце на позиціях і професійно діяти за будь-якої ситуації згідно з бойовим розрахунком.

5516_p_05_img_0003_4Командири відділень вінничани Михайло та Олег — рідні брати, щоправда, Михайло старший на рік. Але на захист Батьківщини вони стали майже одночасно під час четвертої хвилі мобілізації. Олег за братом через місяць прийшов добровольцем у військкомат. Служити тоді разом їм не поталанило. Михайло потрапив на Донеччину в протитанково-артилерійський взвод навідником протитанкової гармати «Рапіра», а Олег — у Луганську область старшим розвідником-далекомірником на САУ. Після демобілізації весною 2016-го брати довго не відпочивали: у вересні вирішили повернутись у військо, правда, з єдиним проханням — служити разом, в одній частині. Тож нині вони є командирами відділень на СПГ.

На цьому ВОПі служать дві представниці прекрасної статі — Олена й Аліна. Їхнього запалу та оптимізму вистачає на всіх. Старший стрілець Олена експансивна й швидка, як вогонь, у руках у неї все горить. Найсмачніший борщ — справа її рук, а інколи, як є час, то й запашними пиріжками може почастувати чоловіків. Аліна — мила дівчина, але з характером, дуже відповідальна та уважна. Коли стоїть на чатах, хлопці спокійні, ворог не пройде непоміченим. Аліна за освітою медик і педагог. Її батько — ветеран війни в Афганістані, мама й сестра — військовослужбовці. Хлопці кажуть, що з такими жінками служити на передовій легше й набагато веселіше.

5516_p_05_img_0002_3— Надзвичайно важливу роботу в підрозділі виконує 36-річний санінструктор Роман, який хоч і прийшов на службу недавно, у травні, та вже встиг урятувати життя трьом бійцям. Під час одного обстрілу було поранено сержанта численними осколками РПГ в обидві руки та ногу. Професійними й швидкими діями він не тільки врятував життя людині, а й зберіг йому кінцівки, адже до санчастини добиратися було неблизько.

Ось такі опорники на всій лінії розмежування з противником. Ці люди цілодобово в постійному напруженні та з ризиком для життя, іноді по коліно у воді або на лютому морозі виконують важку солдатську роботу. Вони міцно там обороняють усього якихось 400 метрів, але дорогої ділянки української землі.

Олександр ПАРІЙ

 

Закарпатець «проміняв» свій ресторан на опорник

5516_p_05_img_0004_5За всю розмову він лише раз відвів погляд. І то через запитання про його родину. Бо не слід чужій людині бачити сум командира за рідними та мирним життям. Традиційна закарпатська гостинність — філіжанка (так-так, саме маленька філіжаночка з порцеляни, привезена з дому, бо справжні закарпатці не п’ють каву аби з чого) ароматної, обов’язково щойно змеленої кави. До речі, відстань до терористів тут вимірюється навіть не сотнями метрів. Тому намагаємося не говорити голосно. За кілька хвилин розмови спостерігач доповідає, що ворог теж почав щось готувати на своїй кухні. Командир легенько всміхнувся, бо запах закарпатської кави викликає в російських окупантів шлункові спазми. Тут це знають.

До війни цей мудрий чоловік мав свій ресторан в одному з гірських туристичних міст. Сам розробляв меню і готував. Йому подобається робити людей щасливими. Та коли Україна повстала проти кремлівського ставленика-президента, він пішов на Майдан. А звідти — на фронт. Сьогодні ж він командує на одному зі взводних опорних пунктів. Його підлеглі мають різний вік — від молодого до дуже зрілого, але в командира до кожного є свій підхід. А головне — підрозділ вірить йому. І знає, що його накази слід виконувати без вагань, бо вони обґрунтовані. І тоді зайвий раз ніхто не наражатиметься на небезпеку.

Нині хлопці докладають багато зусиль для обладнання свого опорника. Готуються до зими. І холодна погода не заскочить їх зненацька, бо в них є і де просушитись, і де відпочити.

Усій Україні просили передати, що закарпатці традиційно мужні і вправні воїни. І свою позицію вони ніколи не віддадуть ворогу.

Тарас ГРЕНЬ

Схожi записи: