«Туризм» по-російськи, або Як останнім часом змінилася методика протидії проросійським ДРГ з боку ЗС України на Донбасі

 Вересень 7, 2017

5516_p_04_img_000124 червня нинішнього року в районі села Жолобок Луганської області розвідувальний підрозділ однієї з механізованих бригад Збройних Сил України під час засідки знешкодив диверсійно-розвідувальну групу з шести бойовиків-терористів із так званої ЛНР, знищивши двох ворожих диверсантів і взявши чотирьох у полон. Як з’ясувалося, серед полонених місцевих терористів, жителів Сєверодонецька та Ровеньків, «випадково» затесався такий собі громадянин Росії — Віктор Агєєв

За детальнішого вивчення особистості цього «борця за світле майбутнє Донбасу» українські військовослужбовці з’ясували, що це кадровий російський військовик контрактної служби у званні єфрейтора, який достатньо довго воював у складі розвідувально-диверсійного підрозділу однієї з «мотострілецьких бригад народної міліції» фейкової «ЛНР». Але водночас він залишався не просто російським військовослужбовцем, а й військовиком елітної 22-ї гвардійської окремої бригади спеціального призначення Головного розвідувального управління генерального штабу збройних сил Російської Федерації (її постійне місце дислокації — місто Батайськ, розташоване як мінімум за 150 км на схід від найближчої української території). Своєю чергою російська сторона, зрозуміло чому, повідомила, що це доброволець-найманець, який за власним рішенням прибув на Донбас захищати тамтешніх жителів від «фашистів і карателів».

Однак присутність російських військовиків у складі цієї окупаційно-терористичної ДРГ не обмежилась Агєєвим. Серед двох бойовиків, які не захотіли скласти зброю та яких убили українські розвідники в ближньому вогневому бою, опинився ще один «заблуканий» їхній російський колега — Олександр Щерба у званні армійського капітана, який, власне, і командував цією ДРГ. До речі, він і був головною ціллю українських розвідників, які планували захопити живим цього путінського озброєного «туриста». На жаль, не склалося. «Турист» чинив запеклий збройний опір українським військовикам до останньої миті, прикрившись іншим загиблим бойовиком, доки його не було знищено. Усе це переконливо свідчило про наявність у цього «мирного шахтаря або металурга» зовсім не аматорських навичок і вмінь щодо поводження зі зброєю та у веденні ближнього вогневого бою, чого логічно було очікувати від російського спецпризначенця, а не від «простого народного ополченця».

Особа цього російського капітана вже тривалий час привертала увагу українських компетентних органів. Олександр Щерба не тільки особисто брав участь у бойових діях з українськими військами в районі АТО, а й займався підготовкою та тренуванням диверсантів-розвідників з-поміж місцевих бойовиків. Він був відомий серед них як «інструктор Алекс». І викладав він місцевим прибічникам «руского міра» явно не сольфеджіо…

Та будьмо відверті, присутність російських кадрових військовиків у районі конфлікту та їхня безпосередня участь у бойових діях на боці так званих народних республік не є ексклюзивною новиною. Ще 2014 року, коли в полон до українських військових у районі бойових дій на Донбасі зі зброєю в руках потрапили перші російські десантники з 98-ї дивізії ВДВ, усі питання й сумніви на цей рахунок зникли. Стало зрозуміло, що в агресії проти нашої країни Росія активно застосовує свої регулярні збройні сили.

За даними Президента України Петра Порошенка, які він виклав нещодавно на спільній прес-конференції з Міністром оборони США Джеймсом Меттісом під час візиту останнього в Україну, на сьогодні таких замаскованих «ополченців» із Росії, яких потайки відкомандирувало їхнє командування з лав російського війська до складу різноманітних формувань «народної міліції», «ополчення» та інших окупаційних банд, налічують на Донбасі 3-3,5 тис. осіб.

Упродовж усього часу війни на Сході нашої країни ця цифра суттєво коливалася, доходячи іноді до показника у 8–8,5 тис. російських військовиків. Але була одна особливість, присутня протягом усього терміну російської агресії, що триває й понині. Вона полягає в тому, що одне із чільних місць у складі цього немаленького «гуманітарного загону» російського війська завжди займали та продовжують займати представники російських диверсійно-розвідувальних підрозділів, простіше кажучи, російського «спецназу». Саме ці «спеціальні» терористи й диверсанти напряму причетні до таких сумнозвісних явищ у районі АТО, як широкомасштабна мінна війна, снайперські обстріли українських військ і мирних жителів, захоплення заручників, а також прямі диверсійні напади на підрозділи ЗС України безпосередньо в районі АТО. У цьому сенсі дуже показовим став випадок, що трапився навесні 2015 року.

16 травня 2015 року під час перестрілки перед мостом через річку Сіверський Донець, за кілька кілометрів від міста Щастя Луганської області, бійці однієї з механізованих бригад Збройних Сил України затримали громадян РФ Олександра Александрова та Євгена Єрофєєва. Обидва під час стрілянини, яка виникла, коли група бойової охорони українського підрозділу виявила ворожу ДРГ, дістали важкі поранення, і їх покинули їхні товариші (група диверсантів налічувала 12–14 осіб), що відступили під прикриттям мінометного вогню.

Уже 19 травня СБУ опублікувала відео допиту Александрова та Єрофєєва, де вони заявляли про свою належність до військ спеціального призначення РФ. Як з’ясувалося, вони служили в російській 3-й окремій бригаді спецпризначення ГРУ (місце дислокації — місто Тольятті) у званнях сержанта й капітана. За місяць до затримання їх було відправлено за наказом їхнього командування в Луганську область у складі загону з 220 російських військовослужбовців, і вони дислокувалися в Луганську, звідки виїжджали на бойові завдання. У бою, що зав’язався, за словами росіян, під час чергового завдання, яке полягало в здійсненні розвідки бойових порядків українських військ та скоєнні проти них диверсій, їх було поранено й взято в полон.

Як бачимо, між першим і другим випадками — принаймні два роки, а звички російського армійського «спецназу» на окупованих теренах українського Донбасу майже не змінилися: диверсії, диверсії та ще раз диверсії. Проте досить суттєво змінилися обставини, за яких ці «добродії» потрапили в руки українських військових. Якщо в першому випадку ці добре озброєні та натаскані «туристи» Путіна, які, безперечно, перебувають на Донбасі зовсім не задля ознайомлення з його краєвидами та пам’ятками, самі потрапили в засідку українських розвідників, то в другому — лише пильність і професіоналізм українських вояків дали змогу відбити диверсійний напад ворога та захопити самих диверсантів у полон. Тож можемо констатувати: методика протидії ворожим диверсантам із боку українських військовиків змінилася з пасивної оборони від ворожих ДРГ до полювання на них. І на сьогодні в умовах позиційної війни на Донбасі ці зміни є вкрай актуальними для нашого війська.

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: