На «семи вітрах» у режимі 24/7

 Серпень 20, 2017

5513_р_18_img_0002

Сьома ранку. На узбіччі неподалік військового містечка діти військовослужбовців чекають на автобус, щоб їхати до шкіл та дитсадків. Очолює дитячу «делегацію» п’ятнадцятирічна Влада, донька офіцера пункту наведення авіації. Та через певний час стає зрозуміло, що автобуса сьогодні не буде. І одразу ж, немов по тривозі, підхоплюються батьки — військовики частини. Вони мали б відпочивати після бойового чергування, але тепер мусять везти дітей до школи власним транспортом. Кілька хвилин — і автомобілі з дітьми вирушають «уперед до знань». Приблизно такий вигляд має початок дня в одному з віддалених військових гарнізонів України.

Ізмаїльський радіотехнічний підрозділ — найпівденніша військова частина Повітряних Сил Збройних Сил України. До районного центру — кілька десятків кілометрів, до обласного — понад 200. Із пункту спостереження на півдні видніється Дунай, а за ним простягаються вже румунські землі. Тут немає ні шкіл, ні дитсадків, із транспортом також проблема: ні залізниці, ні рейсових автобусів. У таких умовах служать і живуть захисники українського неба.

5513_р_19_img_0002

Військове містечко розташувалось у невеликій улоговині — саме там, де 1790-го згруповував свої війська й планував штурм турецької фортеці Ізмаїл Олександр Суворов. За кілька кілометрів посеред мальовничого південного українського степу стоять радіолокаційні станції, де й несуть бойове чергування військовослужбовці підрозділу.

Життя у відриві від цивілізації містить у собі чимало труднощів. Дітям потрібно відвідувати дитсадки, школи, розвиваючі гуртки, секції. Раніше до Ізмаїла їх возив автобус військової частини, але потім, угледівши в цьому прояви корупції, цим транспортом возити заборонили. Щоб вирішити виниклу проблему, командування домовилось із місцевою владою, і тепер по дітей приїжджає автобус із найближчого села. Проте, на жаль, він курсує нерегулярно, тому в разі його відсутності військовим доводиться по черзі возити дітей до школи власним транспортом. Інакше ніяк…

Візит журналіста в частині сприйняли зі щирим подивом, бо навіть старожили військового колективу подібного не пам’ятають.

— На моїй пам’яті ви перший, а я ж тут служу вже 12 років, — говорить заступник командира майор Олександр Литвиненко.

5513_р_19_img_0001

«на «цифру» Перейшли менше ніж за місяць»

Моя робота в ізмаїльському радіотехнічному підрозділі співпала з масштабним навчанням, до якого залучили всі підрозділи частини. На командному пункті кипить робота. У розпалі тренування з розрахунками, які несуть щоденне бойове чергування в загальній системі протиповітряної оборони України. Навчанням керує майор Олексій Блізнак — молодий перспективний офіцер із бойовим досвідом, продовжувач військової династії. Він залишився за командира…

— Увага по розрахунках! Ціль номер 63 — порушник державного кордону! Виявити, супроводжувати, видавати в першу чергу з характеристиками 9/1/100! Об’єктивний контроль увімкнути!

— Виявлена нова ціль 20 на 100, постановник активних перешкод метрового діапазону середньої інтенсивності, проводка можлива.

— Ціль номер 07, видавати за даними радіолокаційного вузла!..

Кілька годин — і шалений ритм стихає. Тренування закінчилося, КП повертається до звичної роботи, командири підбивають підсумки і вказують підлеглим на недоліки.

— Подібні тренування в складі військової частини ми проводимо щотижня, — пояснює майор Олексій Блізнак. — До них залучаються всі підпорядковані нам підрозділи. Крім того, черговий, який заступає на бойове чергування, щодня протягом півгодини проводить тренування зі своєю обслугою.

Офіцер пояснює, що такі тренування цілком відповідають загрозам сьогодення. Повітряна обстановка моделюється за допомогою імітаційної апаратури. До системи вводяться найрізноманітніші дані: напрямки основних ударів з повітря, тактика сучасного бою, масовані повітряні атаки ворога. Обстановка постійно змінюється, незмінним залишається тільки район відповідальності підрозділу. Збільшити швидкість і точність видачі радіолокаційної інформації — ось головна мета. За допомогою подібних тренувань особовий склад готується до всіх можливих ситуацій і відточує до автоматизму набуті навички.

Цей підрозділ одним із перших в Україні отримав новітню радіолокаційну станцію вітчизняного виробництва. Майор Олексій Блізнак говорить, що техніку зроблено якісно, і вона дуже ефективна в роботі: здатна виявляти повітряного противника на чималих відстанях, із найвищою точністю визначати його координати і передавати отриману інформацію в режимі реального часу.

За словами офіцера, для того, щоб «пересадити» фахівця з аналогової станції на цифрову, знадобилося набагато менше часу й зусиль, аніж очікувалося. Люди сприйняли такий перехід не просто як нововведення, а як неминучу необхідність, викликану прогресом, що постійно наступає. Щоб вижити, потрібно еволюціонувати. Навіть немолоді фахівці, що прослужили по 15–20 років на техніці старого парку, почали активно опановувати нові технології. Відтак, менше ніж за місяць підрозділ повністю освоїв «цифру». Офіцер згадує, що перехід здійснювався в онлайн-режимі під час бойового чергування. Що поробиш — така специфіка. Бойове чергування не припиняється ні на хвилину. 24 години на добу, сім днів на тиждень підрозділ несе бойове чергування, сканує небо України й утримує недоторканими її повітряні кордони.

— Ми — як повітряна ДАІ, — з посмішкою говорить офіцер. — Наша робота — стежити за тим, щоб літаки над країною літали без порушень. На особливості роботи саме нашого підрозділу впливає близькість до кордону. Буквально за кілька кілометрів на південь проходить кордон із Румунією, неподалік і Молдова. Враховуючи цю особливість, мусимо тісно взаємодіяти з підрозділами, що не відносяться до Збройних Сил. Ми виступаємо в ролі такого собі центру, куди надходить інформація з різних джерел, обробляється та відправляється далі для прийняття рішень на вищому рівні.

На запитання, чи намагаються контрабандисти потрапити в Україну повітряним шляхом, майор Олексій Блізнак говорить, що за роки його служби в частині таких випадків не траплялося, принаймні в районі їхньої відповідальності.

— Кордон щільно закритий прикордонниками і технічними засобами наших підрозділів, — запевняє офіцер. — Ми бачимо все: і маленькі літачки румунських фермерів, які працюють у полях практично над самісінькою землею, і невеликі вертольоти прикордонників та «надзвичайників», що патрулюють місцевість. Якщо хтось раптом подумає прослизнути через кордон повітрям, зробити це буде вкрай важко.

Український «французький легіон»

Українська Бессарабія — багатонаціональний край, у якому проживають найрізноманітніші етноси. Ця особливість регіону наклала свій відбиток і на Ізмаїльський радіотехнічний підрозділ, у якому служать військовослужбовці шістьох національностей: українці, болгари, румуни, росіяни, молдавани і навіть гагаузи. Це своєрідний «французький легіон», тільки український. Цікаво спостерігати за тим, як після вечірнього шикування військовослужбовці невеликими групами покидають плац, спілкуючись між собою різними мовами. Цих людей об’єднує любов до землі, яка прихистила їхніх предків. На ній вони народилися, виросли і вступили до війська, щоб її захищати.

Тут добре пам’ятають початок 2014-го, коли Одещину трусила сепаратистська лихоманка. Кілька разів проросійські агітатори і провокатори намагалися порушити спокій віддаленого військового містечка. Тоді в частині вчасно створили своєрідний антикризовий підрозділ: де все було по-дорослому: каски, бронежилети, автомати й кулемети. Саме він, піднятий по тривозі, робив дієве «щеплення» заїжджим «козачкам» від розповсюдження сепаратизму. Після кількох таких «тривог» інтерес останніх до цієї військової частини зник.

Із початком війни на Сході України із частини було відряджено в районі проведення АТО радіолокаційний взвод, який за принципом ротації особового складу перебуває там уже третій рік. Зрозуміло, що безпосередньо в бойових зіткненнях він участі не бере. У радіотехнічних військ своє завдання — стерегти небо від посягань ворога. На Донбасі вони працюють спільно з підрозділами зенітних ракетних військ.

Попри віддаленість від лінії зіткнення, на жаль, без втрат не обійшлося. За період війни колектив двічі ховав загиблих побратимів. Один із них — майор Олександр Світличний. Коли виходили з Іловайського котла, в УАЗ, в якому їхав Олександр, влучив ворожий снаряд. Вдома залишилася дружина, донька та щойно народжений син. За особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Указом Президента України Олександра Світличного нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Світлана, дружина загиблого офіцера, зараз проходить службу в цій же частині. Син Давид уже підріс і ходить у дитсадок. Жінка зізнається, що без коханого їй дуже важко, а без допомоги і підтримки всього колективу навряд чи впоралась би з двома дітьми.

Коли сусід — ворог

Близькість до одразу кількох європейських країн не завдавала стільки клопоту нашим локаторникам, скільки завдає одна «братня» країна. З окупацією Криму Росія отримала багато аеродромів і за три роки війни передислокувала туди велику кількість військових літаків, які зараз літають поблизу наших повітряних кордонів. У підрозділі говорять, що роботи в них побільшало в рази, адже російські пілоти поводяться дуже нахабно, демонструючи відверту зневагу до повітряних кордонів України та ЄС. До того ж постійно кружляють розвідники. Та локаторники запевняють, що здатні їх побачити на достатньо великій висоті й значній віддаленості, як би вони не хотіли цього уникнути і які б перешкоди не ставили.

На запитання, чи застосовувала ворожа авіація новітні системи РЕБ, якими так хизуються росіяни, майор Олексій Блізнак говорить, що досі радіолокаційні станції працювали без збоїв. Дію розпіарених засобів придушення чи постановки перешкод, які, наче б то, здатні заглушити абсолютно все, і кращих немає в цілому світі, не відчували.

— Для того, щоб нас «придушити», потрібні засоби дуже великої потужності. Їхні літаки таких не мають. Звичайно, вони можуть поставити якісь загородження на певному напрямку, але ж ми працюємо не одні, є підрозділи, які хоч і розташовані в інших районах, але перекривають і наш сектор. Звичайно, нам можна заважати, відволікати, але паралізувати нашу роботу неможливо, — стверджує офіцер.

Як одна велика військова родина

В ізмаїльській радіотехнічній частині пишаються рівнем підготовки особового складу і не нарікають, якщо командир вирішив провести додаткове тренування. За підсумками роботи колектив неодноразово виборював звання Кращий підрозділ радіотехнічних військ.

Кадрового голоду в частині не відчувають. Тут пояснюють це дружньою, згуртованою атмосферою в колективі та конкурентоспроможністю професії захисника вітчизни на місцевому ринку праці. Нині за рівнем доходу вона програє хіба що морякам. Тож завдяки суттєвому підвищенню грошового утримання 2016-го на брак кадрів не скаржаться.

Увесь житловий фонд підрозділу — це кілька двоповерхових будинків, побудованих іще в 50-х роках минулого століття спеціально для військовиків, що несуть тут службу. Багато квартир зайняті військовими пенсіонерами, які й досі чекають на власне житло, тому молодим фахівцям, яких направили для проходження служби в частині, доводиться винаймати житло в Ізмаїлі. Вартість його оренди як для райцентру досить висока, а компенсація за піднайом покриває лише половину коштів. А все через великі статки цивільних моряків, яких у місті багато.

Але більшість сімей військових мешкають одразу за КПП частини — у двоповерхівках. Живуть як одна велика родина, де один за всіх і всі за одного. Разом несуть бойове чергування й виконують завдання у районі проведення АТО, будують дитячі майданчики і відпочивають. Їм під силу здолати будь-які труднощі.

Олександр ОЛЕХНОВИЧ

Схожi записи: