«Промка» — територія, де «цукерки» особливі

 Серпень 17, 2017

5513_р_05_img_0003— Що з машиною? Зробив? — запитує командир підрозділу.

— А я що, її ламав, — віджартовується солдат на ім’я Микола.

— Пожартуй мені ще, — продовжує командир, — ми навіть без води тут зможемо протриматися кілька днів, а без машини — точно ні.

— Та звичайно полагодив, ви ж мене знаєте, — ніби ображаючись, каже хлопець.

Миколі Стогнієнку всього 21, але він майже рік у складі бригади бере участь в обороні промзони. Кількість боїв він не рахує, бо там, де майже не стихає гуркіт мінометів і кулеметів, у цьому нема сенсу.

— Зараз треба відійти, бо ворог прострілює з «Утеса», — говорить Микола так спокійно, ніби пропонує випити кави.

Звісно, кулеметнику Миколі та його побратимам буває страшно. Страшно було й у січні, коли ворог застосовував і артилерію, і танки, і «Гради». Тоді бій тривав майже три доби, спали рідко. Але ворог теж отримав «море вражень». Для нього вони — «Чорна бригада», яка ніколи не відступає. В боях під Авдіївкою бригада неодноразово підтвердила свою грізну назву.

Втрата товаришів — найскладніше з випробувань на цій війні. Тут пам’ятають кожного, але сумувати нема часу, бо підступність окупантів відома всім: щодня вони провокують наших воїнів, тому потрібно бути максимально зібраним. Та за кожного вбитого чи пораненого нашого героя ворог рано чи пізно своє отримає.

— Мені не дає спокою те, що я не зміг розібрати останні слова друга. Він пересувався на позицію, коли в нього влучили з ДШК. Пробило легеню і влучило в серце. Без шансів, — із сумом згадує Микола Стогнієнко.

Про своє поранення він говорить просто:

— Наскрізне кульове у праве плече, три тижні лікування, реабілітація та повернення на передову.

— А чому про друге поранення не згадуєш? — запитують товариші на позиції.

— Та там же дрібниця, осколкове дотичне, тільки шрам на голові залишився, — показує Микола. — Я навіть від шпиталю відмовився. Чого там лежати просто так?

Російські окупанти кожного дня обстрілюють позиції наших військових під Авдіївкою, тільки іноді зменшуючи інтенсивність, ніби намагаються приспати їхню пильність. Але, звісно, в них нічого не виходить. Тоді, буває, вони вдаються до хитрощів.

— Інколи до позицій противника не більше 20 метрів. Кричать нам: «Укропы, сахар есть?» Ми, українці, не жадібні, тож, якби вони додали бодай «пажалуйста», ми перекинули б їм цукру. Може, в них там важкі часи? — сміється Микола. — Але сепари, відомо, народ нечемний, тому, не дочекавшись нашої відповіді, одразу відкрили вогонь із кулемета. Нам здалося, що їм дуже кортить солоденького, то ми кинули декілька «цукерок» — РГД-5. Більше в той день вони нічого не просили. Може, зуби заболіли?..

Можливо, в ОРДЛО і є проблеми з цукром, але, скоріш за все, ворог намагався спровокувати наших бійців засвітити свої позиції. Гранати — це хороша зброя як для наступальних дій, так і для захисту. І ми маємо повне право їх застосовувати, коли виникає загроза життю наших бійців.

Тож «цукерки» на «промці» особливо неслухняним сепарам роздають…

Дмитро ЗАВТОНОВ

Схожi записи: