Творець ракетних двигунів із музичною освітою

 Серпень 13, 2017

5512_р_19_img_0001

Під орудою уродженця Одеси було створено першу в світі орбітальну станцію «Мир»

Двигуни академіка Глушка підіймали в космос кораблі «Восход» і «Союз», станції «Салют» і «Мир», автоматичні зонди до Місяця й інших планет, їх досі успішно використовують у різноманітних ракетних проектах. І це далеко не все, що було створено під керівництвом видатного вченого, який завжди говорив про себе:«Я — українець!»

У своїй автобіографії Валентин Глушко писав: «В Одесі я народився й провів половину дитинства, в цьому близькому моєму серцю місті, на Ольгієвській вулиці, в будинку номер 10 пройшло моє отроцтво та юнацтво, тут склалося все, що визначило мету мого життя».

Іще юнаком Валентин Глушко визначив для себе амбітні цілі — забезпечити космічний розвиток людства, освоїти Місяць і планети Сонячної системи. Таку мету майбутній академік поставив перед собою тоді, коли не те що ракети, а навіть аероплани були неабиякою екзотикою.

У 1919 році Валентина було зараховано до Реального училища імені святого Павла. Одночасно він навчався й в Одеській консерваторії по класу скрипки у професора Столярова (пізніше його перевели до Одеської музичної академії). Він вважав, що наука й техніка просто неможливі без естетики і мистецтва. Згодом скрипка та професія слюсаря відкрили йому шлях до вищої освіти й науки: Ленінградський університет — газодинамічна лабораторія в Ленінграді — Реактивний науково-дослідний інститут у Москві.

У середині 1930-х розпочалася тривала співпраця Глушка з Сергієм Корольовим, наслідком якої через багато років став запуск першого в світі штучного супутника Землі й перший політ космонавта. А до того був 1937 рік, коли одного за другим заарештовували вчених. До Валентина Глушка черга дійшла 23 березня 1938 року. Після двох днів неймовірних знущань у підвалі Луб’янки він підписав зізнання в участі в антирадянській організації та шпигунстві на користь Німеччини. Чекісти були задоволені: зламали інтелігентика!
Та згодом 30-річний учений відмовився від усіх свідчень і почав боротьбу з системою. Серед адресатів його листів — Вишинський, Сталін, Берія. Останній віддав наказ переглянути справу, пом’якшити вирок і використати вченого в одній із «шарашок». Його перевели до авіамоторного заводу в Тушино, а згодом у Казань, де йому довелося працювати з теж засудженим Сергієм Корольовим. Лише в серпні 1944 року науковця було звільнено та скасовано його судимість.

Улітку 1945 року Валентина Глушка разом із його колегами відрядили до Німеччини вивчати трофейну ракетну техніку. А вже у жовтні 1948-го РД-100 — копія двигуна «Фау-2» — підійняв у повітря Р-1 — радянську копію цієї ракети. А потім двигун конструкції Глушка підняв у космос перший штучний супутник і став основою для багатьох подальших модифікацій. Загалом під керівництвом Валентина Петровича до 1988 року було створено понад 50 рідинних ракетних двигунів і їхніх модифікацій, які застосовували й застосовують нині на 17 моделях бойових і космічних ракет.

У травні 1974 року Валентина Глушка було призначено директором і генеральним конструктором науково-виробничого об’єднання «Енергія». Він став другим після Корольова загальновизнаним формальним і неформальним лідером радянської космонавтики. На цій посаді він займався вдосконаленням пілотованих орбітальних станцій «Салют» і транспортного корабля «Союз», розробкою вантажного корабля «Прогрес». А паралельно з цим розробляв конструкцію велетенського носія «Енергія», що мав виводити на орбіту космічний літак «Буран». Зрештою, під орудою академіка Глушка було створено першу в світі багатомодульну орбітальну станцію «Мир».

Усе життя дивлячись у небо, займаючись ракетами та космосом, Валентин Глушко як справжній одесит не міг не любити море. Знаходячись від нього далеко, академік придбав чотири картини Айвазовського. Він не був колекціонером, просто любив мистецтво. Ці картини він заповів любимому місту. Кілька років тому його син Олександр урочисто передав громаді Одеси полотна великого художника.

Схожi записи: