Медики дістали з тіла прапорщика Пустовойта 63 осколки

 Серпень 9, 2017

пустовойт 1

На поранених ногах «Павук» здолав майже кілометр

Майстер спорту міжнародного класу з кікбоксингу, колишній розвідник-десантник Руслан Пустовойт (позивний «Павук») до війни працював тренером. Із початком подій на Донбасі він сформував із товаришів-спортсменів загін добровольців «Патріот» і вирушив на Схід країни. Нині кавалер двох бойових орденів та недержавного ордена «Народний Герой України» прапорщик Пустовойт служить командиром розвідувального взводу в одній із частин ЗС України

5512_р_07_img_0002Червень 2016-го. Маріупольський напрямок. Напередодні розвідвиходу «Павуку» наснилося щось недобре. За два роки війни він уже звик не пропускати повз увагу такі тривожні «дзвінки» підсвідомості. Знав: розвідник, який не довіряє власній інтуїції, передчуттям, приречений на найгірше. Рано-вранці Руслан знову взявся за аналіз наявної інформації.

Учора Пустовойту наказали знищити ворожий блокпост, який недарма називався «Зухвалий». Російські окупанти частенько безбоязно здійснювали звідти вилазки на нейтральну полосу та прицільно били по наших позиціях із мінімальних дистанцій. Блокпост мав вигідне положення на місцевості, ще й був добре прикритий артилерією.

Руслан розмірковував над тим, що його бентежить, і раптом зрозумів: днями характер дій ворога дещо змінився. Він без усяких видимих причин знизив свою активність. «Зухвалий» мовби ненароком підставлявся під удар, а це означало, що на штурмову групу, скоріш за все, буде очікувати пастка.

Війна привчила «Павука» ще до однієї речі — завжди передбачати найгірший варіант розвитку подій. Часто до дрібниць продумані дії завершувалися поразкою або через недооцінку ворога, або переоцінку власних сил, тому перед тим, як повести бійців на знищення «Зухвалого», Руслан вирішив провести ще одну розвідку місцевості. За кілька годин до початку штурму він разом із чотирма досвідченими побратимами рушив у хащі.

За задумом «Павука», він ішов у невеликому відриві від товаришів у ролі живця, перевдягнутий у форму ворога. Побратими ж його страхували й повинні були діяти за обставинами.

Якоїсь миті за спиною пролунав очікуваний тихий оклик, і в голову Руслана вперся ствол автомата. Розвідник повільно повернувся й побачив, як навколо нього збираються російські окупанти. Далі події розвивались дуже стрімко.

Пустовойт голосно гримнув на того, хто стояв найближче: «Ти, собако, на кого автомат підняв?! Старший хто? Швидко до мене командира!  «Я командир», — почулося. «Офіцер? Іди-но сюди!», — продовжував тиснути Руслан і вчинив тому справжній рознос.

Молодий іще офіцер розгублено виправдовувався, а українець чекав на підхід побратимів. Ті не забарилися — постали перед ворогами, наче з-під землі виросли: у нашій формі, із наставленою на них зброєю. Троє російських окупантів схопилися за автомати, тоді Руслану довелось застрелити офіцера, а хлопці розібрались іще з двома. Вісьмох, які залишилися, розвідники змусили лягти на землю й швиденько їх «сповили» скотчем.

«Павук», поки вони не прийшли до тями, почав допитувати полонених «по-гарячому». Ті в один голос говорили, що цим «секретом» під назвою «Білка» командує сержант, а застрелений Русланом офіцер прибув сюди для контролю над ними.

У цей час у командира «Білки» задзвонив телефон. «Павук» звелів йому з’єднатися й увімкнути гучний зв’язок. «Це у тебе, «Білко», стрілянина?» — «Ні» — «Та не бреши, я ж чую».

Одразу після цього короткого діалогу з рації російських окупантів у ефірі почулося: «Пацани! Із усіх стволів валимо по «Білці»! Там «укропи!»

Тільки-но розвідники відвели полонених метрів на 300, як позицію «секрету» накрило мінометним вогнем. Як пізніше з’ясувалося, таких «секретів» навколо «Зухвалого» було декілька. За задумом ворога, вони мали брати наші штурмові загони або розвідувальні групи в оточення й наводити на них вогонь артилерії. Кожен «секрет» контролювали кадрові російські офіцери. Серед тих, яких затримав «Павук», їх було двоє.

5512_р_07_img_0001Листопад 2016-го. Маріупольський напрямок. Руслан щойно повернувся в частину після поранення. Його призначено командиром розвідувального взводу. Більшість підлеглих воюють разом із ним не перший рік, випадкових людей у взводі немає. Професійність та високий бойовий дух тут на вагу золота. Як то кажуть, росіяни нас змусили воювати, а от ми їх до нас лізти зі зброєю відучимо.

Між Широкиним та Саханкою «Павук» із сапером «Борцем» та ще одним бійцем потрапили в засідку. На виході із «зеленки» Руслан помітив у траві протипіхотну міну. Він тільки встиг трохи підвестися й побачити, що від неї тягнеться кабель управління, як метрів із 20 по них ударила кулеметна черга. Сапер, отримавши легке поранення, боком покотився в посадку, другого розвідника вбило на місці. Тут же рвонула міна.

Пустовойту кулями поранило ліву руку й обидві ноги, на ньому запалав одяг. Він упав на спину й почав відстрілюватися однією рукою. Потім на ліктях відповз із лінії вогню й дістав гранату: патронів у нього вже не було…

Але тут до нього прийшов порятунок — із кущів вийшов поранений сапер. Він наклав командиру джути, і вони, підтримуючи один одного, побігли до своїх.

Пізніше у лікарні «Павуку» сказали, що він біг на перебитих ногах. Загалом медики дістали з нього 63 осколки…

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: