Єдина дівчина в нашій команді нескорених

 Серпень 4, 2017

5511_p_20_img_0001Наразі Катерина Михайлова наполегливо тренується в стрільбі з лука

У вересні команда з п’ятнадцяти осіб захищатиме честь нашої країни на міжнародних змаганнях «Ігри нескорених» у Торонто. Серед них буде й колишній парамедик батальйону «Айдар» Катерина Михайлова, яка під час Національного відбору учасників показала найкращий результат у стрільбі з лука

Стрільбою з традиційного лука дівчина захоплювалася ще до війни. Тоді в Луцьку Катя разом із товаришами створили лучний клуб у замку Любарта. Стріляли самі, навчали дорослих і дітей, влаштовували турніри.

Та настав 2014 рік. Він був переломним у житті Каті. Вона, завжди активна й патріотка, вирушила на Майдан, де надавала допомогу постраждалим у складі медичної сотні. А коли активізувалися події на Сході нашої країни, дівчина одразу вирішила йти на фронт.

— Я не згодна була сидіти в тилу. Зупинила свій вибір на «Айдарі». Крім того, там уже були мої побратими з Майдану, — розповідає Катерина Михайлова.

У травні разом із чоловіком Петром, з яким Катю звела Революція Гідності, вона вирушила в Луганську область.

Перший бій на Сході країни, у якому дівчина брала участь, відбувся під Металістом. Потім були бойові операції зі звільнення Райгородка, Трьохізбенки, Жовтого, Георгіївки, Лутугиного. Весь час Катя Михайлова в складі бойового взводу виконувала роботу на рівні з іншими.

Під час розблокування луганського аеропорту в населеному пункті Лутугине Катя зазнала контузії.

— Тоді підрозділ потрапив у засідку. За одну мить хтось ніби увімкнув сповільнену зйомку. Я бачила, як від вибуху танкового снаряда розкидало моїх побратимів, від наступних вибухів здригалася земля, але я цього не чула. За кілька хвилин почала повертатися до тями. Голова нестерпно боліла, у вухах дзвеніло, і перший, про кого я подумала, був Петро. Не без зусиль підвелася. Дісталася до «Діджея», який стікав кров’ю. Перев’язала його й стала шукати інших поранених. Неподалік побачила Петра, який надавав допомогу бійцю. Відлягло… Одразу кинулася до нього, — пригадує Катя.

Того дня загинули 12 бійців , було багато поранених. Катя надавала допомогу всім, хто її потребував. Але відчувала, що сили майже не залишилося. Змогла протриматися до шпиталю, куди вона потрапила лише наступного дня, де вже і їй надали допомогу.

— На жаль, травма постійно нагадує про себе й сьогодні. Часто болить голова, паморочиться, і досі не повернулася чутливість лівої сторони обличчя, — каже Катя.

Через контузію наприкінці 2015 року їй довелося демобілізуватися. Але вона виявилась не з тих, що падають духом, і знову почала вправлятися в стрільбі з лука. Своїм прикладом Катя довела, що не треба замикатися в собі, залишатися сам на сам із посттравматичним синдромом, депресіями. Треба перемогти насамперед себе. Тепер вона намагається тренуватися майже щодня. Має певні досягнення, тренери помічають динаміку зростання її результатів. Катя впевнена, що комусь може допомогти спорт, а комусь — музика: просто треба шукати, що саме тобі буде до душі. Головне пам’ятати, що життя цікаве й сповнене позитиву. Тож уболіваймо за нашу героїню!

Наталія ЗАДВЕРНЯК

Схожi записи: