«УПА воювала за незалежну Україну й жодним чином не підтримувала загарбників»

 Липень 29, 2017


5509_p_16_img_0001_1Черговий радянський міф про українських колаборантів у роки Другої світової війни розбився об факти архівних досліджень

У Великій вітальні «Народної армії» продовжуємо розмову з кандидатом юридичних наук, доктором філософії в галузі права полковником запасу СБУ Ігорем Вітиком. Тема — дослідження історії українського повстанського руху, яку він відтворив у фоліанті «Українська повстанська армія — гордість української нації»

— Ігоре Романовичу, чому із самого початку існування УПА радянська влада застосовувала проти неї найрізноманітніші засоби дискредитації?

— Сталін боявся, що мало хто захищатиме радянський режим, тому Москва, з одного боку, спровокувала гітлерівську владу до жорстокості, а, з другого — стосовно УПА, яку підтримувало населення України, здійснювала політику дискредитації. Кремль давав чіткі вказівки, що в Україні потрібно досягнути атмосфери суцільної недовіри та ненависті.

З Білорусії на Волинь почали заходити радянські партизани, які зав’язували бої в селах, а згодом фашисти у відплатних акціях палили їх. Для спротиву цим злочинам постала УПА, яка розпочала локальні бої з ворогами. Щоб керувати цим рухом, улітку 1943 року до УПА було приєднано бойові відділи Тараса Бульби-Боровця. На осінь, як стверджують дослідники, кількість вояків УПА завдяки розгорнутій мобілізації досягла майже 80 тис. і близько 100 тис. членів ОУН(б). Уважали, що більше людей не потрібно. Водночас у кожному селі була своя самооборона, на яку передбачалася певна кількість автоматичної зброї та гвинтівок. Будь-якої миті сотня (180–200 багнетів) могла перерости в курінь, тобто батальйон, у якому було до тисячі осіб. А на базі куреня за кілька днів можна було створити дивізію. Однак їх не створювали з огляду на тактичну доцільність, адже зручніше та безпечніше було воювати маленькими відділами.

— Радянська історіографія, а нині й російська, яка глибоко черпає із джерел своєї попередниці, наполегливо переконує, що УПА не воювала з гітлерівськими окупантами. Водночас посилається на німецькі архіви…

— Радянські та російські історики не мали справи з наукою, бо завжди були безмовними виконавцями пропагандистського замовлення, яке спускалося згори. Насправді гітлерівці дуже швидко з’ясували, що в них у тилу створено цілі республіки, які надали сили УПА. На літо 1943 року вона активно діяла вже у дванадцяти областях України, тобто на території завбільшки із середньоєвропейську країну. Щоб її знищити, нацистський режим на чолі з генералом Гінцлером кинув на Волинь шість фашистських і два угорських полки. Українські повстанці їх розбили наголову, хоча й самі зазнали значних втрат.

Другу велику операцію проти УПА гітлерівці розпочали восени 1943 року, тобто вже через кілька місяців. До речі, саме до цього періоду належить героїчна оборона села Загорів. Біля його монастиря, який обороняли 27 українців, було знищено кілька фашистських підрозділів. Ворог для підкріплення кинув туди полк піхоти й навіть авіацію. Закінчилося це тим, що всі упівці загинули, але окупантів було знищено у сім разів більше. Товсті мури монастиря надійно захищали своїх оборонців. Монастир узяли тільки через те, що у вояків УПА закінчились патрони…

Бої, які точилися 1943 року, були дуже жорстокими. Тоді гітлерівці знищили десятки українських сіл. Кидали проти УПА бронепоїзди, танки, артилерію. 4 липня 1944-го командир куреня УПА військової округи «Лисоня» Василь Андрусяк («Різун») зайшов у село Перепічки Львівської області й дістав інформацію, що фашисти разом з угорцями планують каральну операцію проти повстанців. Українці відступили до гори Лопата, і коли гітлерівці вдалися до наступу, вдало зманеврували. Зрештою окупантів було вщент розбито. До них прийшла допомога, але українські повстанці влаштували засідку й знищили її. Є дані, що тоді упівці підбили 14 вантажних автомобілів і знищили кілька сотень окупантів, а півтисячі було поранено. Про цей останній великий бій УПА під командуванням старшини «Різуна» писали повстанські видання. Звістка облетіла всі села та міста й піднесла дух українців.

5510_p_19_img_0001Протягом 1943–1944 років утрати вермахту в боротьбі проти УПА становили понад 12 тис. убитими, що цілком сумірно з їхніми втратами у польській кампанії вересня 1939 року. Українських повстанців полягло близько двох тисяч.

— З огляду на такі воєнні операції, вочевидь, що УПА мала потужний керівний центр…

— Саме так. Було створено Головний військовий штаб, у якому працювало до десятка українських генералів та хорунжих, полковників, які мали досвід Першої світової війни, української війни за незалежність і пройшли вишкіл у німецьких школах.

Окрім головного військового штабу УПА, у кожній військовій окрузі діяв крайовий військовий штаб. Загалом 1943 року УПА організаційно становили великі групи «УПА Захід», «УПА Північ», «УПА Південь». Створювалась «УПА Схід», і лише швидкий наступ радянської армії завадив завершити розпочату там роботу. На сході України діяли тільки окремі військові підрозділи. Також відомо, що УПА здійснювала рейди в Центральну та Східну Україну й зустрічала багато бойових відділів у лісах, створених з українських селян, які провадили стихійну повстанську боротьбу…

— Розкажіть, яким був бойовий шлях першого командувача УПА Романа Шухевича?

— Як я вже зазначав, він народився на Львівщині в українській релігійній сім’ї. Його батько, священик, виховував своїх дітей на патріотичній основі. 1930 року Роман став членом «Пласту», згодом виступив проти полонізації українського населення. Його багато разів кидали в польські в’язниці, звідки Шухевич неодноразово тікав. Воював він добровольцем за Карпатську Україну в березні 1939 року, командував сотнею. Після поразки перебрався в Німеччину, де за наказом керівництва ОУН пройшов вишкіл у німецьких школах, набув досвіду штабної роботи. Він розумів, що без армії Українську державу не побудувати.

Коли формувалися два батальйони — «Роланд» і «Нахтігаль», які мали увійти у Львів та проголосити незалежність України й у такий спосіб обдурити гітлерівців, Шухевич був у командуванні цих підрозділів. А коли українці з батальйонів «Роланд» і «Нахтігаль» відмовилися воювати за фашистів, ці батальйони було розформовано, багатьох офіцерів і солдатів знищили, а решта потрапила в концтабори та перейшла в підпілля. Роман Шухевич працював у Центральному проводі ОУН, а згодом, коли було ухвалено рішення про збройний опір окупантам, очолив УПА. Але це сталося не відразу, а тільки 1944 року, коли було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), що корегувала діяльність «УПА Північ», «УПА Південь» та «УПА Захід».

— Відомо, що УПА протрималася до 1954 року, а, за деякими даними, до 1957-го. Як удалося протистояти каральній системі «совітів», що була на той час найпотужнішою у світі?

— В УПА діяла дуже ефективна служба безпеки (СБ), якою керував талановитий і безкомпромісний Микола Арсенич. Його доля була подібна до долі Шухевича. Він так само вчився в німецьких школах і здобув бойовий досвід. Коли вбили Євгена Коновальця, в ОУН зрозуміли, що без СБ успіху не досягти. Створювати її доручили саме Арсеничу. У цій справі він спирався на польський, німецький та радянський досвід. І не лише теоретичний, а й практичний, адже було піймано не одного німецького агента. Гітлерівці у своїх звітах зафіксували, що через СБ ОУН(б) їм не вдалося впровадити свою агентуру в український повстанський рух. А от резиденти УПА працювали навіть у генеральному штабі вермахту, і про рішення Гітлера українці дізнавалися через лічені години. Відомий факт: агент СБ ОУН(б) був перекладачем в елітному полку Третього рейху «Адольф Гітлер».

— З огляду на організацію УПА, чи можна її назвати армією європейського зразка?

— Цілком. То була європейська армія партизанського типу. Там були військові духівники — капелани, було відповідне господарське та бойове забезпечення. Керівництво розпорядилося навіть створити єдину форму, але це не вдалось утілити повною мірою в життя, оскільки форма швидко зношувалася, тож брали те, що здобували у ворога. Носили однострої радянських, польських, чеських солдатів та офіцерів, але знаки розрізнення завжди були українські. В УПА солдата називали козаком. Діяла своя система старшинських та підстаршинських звань: поручник, капітан, хорунжий, полковник, генерал. Озброєння мали різне, адже ніхто його в УПА не постачав: воювали тим, що здобували в боях. Водночас відомими є факти, що упівці застосовували легкі німецькі танки, гранатомети, гармати… Суворою та жорсткою була й вертикаль влади. Щоб більшою мірою акумулювати сили для боротьби з ворогами, створили не лише УГВР, а й Генеральний Секретаріат — український уряд. Керував УГВР Кирило Осьмак, який був родом із Полтавщини.

УПА здійснила окремі пропагандистські рейди на території Німеччини, Румунії та Польщі. Відомо, що польське некомуністичне підпілля здійснювало спільні з ОУН-УПА операції проти польсько-радянського режиму на Холмщині, Підляшші, Глибоківщині, де проживало понад 500 тис. осіб.

— Чи воювали в УПА уродженці сходу та півдня України?

— Так, зокрема багато хто з вищих командирів УПА були саме зі сходу, Центральної та Південної України. Відомо, що українські повстанці мали свою систему нагород. Найвища називалася «Золотий хрест бойової заслуги» першого клясу. Нині її можна прирівняти до Зірки Героя України. Так ось, перший, кого було нагороджено «Золотим хрестом бойової заслуги», — колишній майор Червоної Армії Вадим Карпенко, уродженець сходу України. Він потрапив у полон до фашистів, а упівці його визволили. Офіцер сприйняв ідеї українського повстанського руху й незабаром очолив цілий курінь УПА. Воював героїчно. Загинув восени 1944 року під час штурму одного з райцентрів Західної України.

— Що робив Сталін, аби дискредитувати УПА?

— Коли Йосип Сталін побачив, що більшість українців не підтримує радянську владу, а бореться за створення своєї незалежної держави, то кинув проти УПА все, що зміг. По-перше, партизанську дивізію Ковпака, до складу якої, як відомо, входили українці. Вони були компетентні в партизанському русі й до 1943 року разом з упівцями воювали проти фашистів. Однак за наказом Москви ковпаківці виступили проти УПА, і їх було вщент розбито. Згодом радянська кінематографія поширила суцільну брехню про героїчний рейд Ковпака…

— Однак найбільше в Україні «хазяйнувало» НКВС. Які сили цієї репресивно-каральної системи було задіяно та якою була їхня тактика?

— 1944 року, коли Ковпак не впорався із завданням Кремля, проти УПА було спрямовано війська НКВС. Щоб було зрозуміло: лише на території Західної України перебувала понад третина всіх спецвійськ НКВС СРСР. І це коли там сформували Прикарпатський військовий округ. Попри все спротив УПА не спадав. Підтверджено факт, що командувач ПрикВО генерал Яременко після наради у Львові, на якій він давав вказівки, як боротися з українським повстанським рухом, потрапив у засідку, і його було взято в полон. Упівці його нагодували, пожурили та відпустили… І ще. 1946 року, коли Микита Хрущов приїжджав у Західну Україну, його машину обстріляли. Компартійця врятував охоронець, прикривши своїм тілом.

1944-го солдати НКВС в Україні нерідко діяли як карателі, а інколи й перевершували їх у жорстокості: спалювали села, убивали дітей і людей похилого віку, ґвалтували дівчат і жінок. Тож українці всіляко підтримували УПА. Радянська влада, зрозумівши, що програє, удалась до агентурно-бойової тактики, аби знищити український спротив. Відповідних «спецпризначенців» почали інтенсивно готувати школи в Саратові та Південній Україні.

Як свідчать архіви, усього діяло 150 агентурно-бойових груп. Енкавеесівці переодягались у форму УПА, заходили в села, знущались над місцевим населенням, убивали партійних активістів, які підтримували радянську владу. Совіти формували ці групи з людей, які виходили з УПА, визнаючи провину. Треба сказати, що радянська влада п’ять разів оголошувала амністію упівцям, «аби лишень здавались, і їм буде прощено всі гріхи». Водночас за вказівками командирів з УПА вийшло з визнанням провини чимало відданих вояків, які згодом легалізувалися, вступили в колгоспи, а дехто з них навіть проник в органи влади. Усе це було зроблено задля продовження боротьби. Загалом амністували близько 70 тис. осіб.

Проте зрадники знали УПА зсередини й дотягувалися до самої її серцевини. Зокрема совіти створювали легендовані проводи: у населений пункт приїжджала людина та оголошувала, що організовує такий-то провід, і набирала патріотично налаштованих людей. Потім їх арештовували й етапували в Сибір або розстрілювали.

Радянські агентурно-бойові групи застосовували отруту, гази, травили криниці та їжу. І навіть за цих умов українські повстанці трималися. Окремі відділи боролись до 1960 року. А за деякими фактами, люди виходили з підпілля аж 1991-го…

На території України йшла справжня війна проти совітів. У радянських архівних документах зазначено, що з 1944-го по 1954-й Москва здійснила десятки тисяч (!) енкавеесівських операцій проти УПА, унаслідок яких убито 150 тис. українських повстанців і 102 тис. оунівців. Якщо порахувати всіх загиблих членів УПА та ОУН, то матимемо цифру в 400 тис. українських патріотів. Радянська влада називала їх бандитами. Але як можна назбирати стільки злочинців за короткий час на невеликій території? Українська повстанська армія стала гордістю української нації!

Записав Руслан ТКАЧУК

Схожi записи: