Український козак, який врятував життя американському президенту

 Липень 22, 2017

5509_p_19_img_0001В історію Сполучених Штатів Америки українець Іван Турчин увійшов як один із героїв Громадянської війни

В англомовній транскрипції його ім’я, щоправда, звучить як Джон Базиль Турчин. І як за життя, так і на надгробку повсякчас разом із його ім’ям промовлялося й писалося слово «козак» — не як звання, адже завжди також підкреслювалося, що він генерал, а наче титул…

Спадковий козак Іван Турчин народився 1822 року на Дону. На той час це вже були землі так званого Війська Донського, проте у козацьких станицях продовжували спілкуватися українською, всі звичаї та обряди також мали українське походження, що й не дивно. Адже прийшли козаки на ці землі, на східні кордони колишнього Дикого Поля, саме з українського козацького краю — Запоріжжя.

Природно, що козацький син і сам став вояком — уже в 30 років полковник Іван Турчин був начальником штабу корпусу. Але після придушення ревoлюції в Угорщині та Кримської війни Іван Турчин подав прохання про відставку. Разом із дружиною Надією, 1856 року він залишив батьківщину. Після кількох місяців перебування у Німеччині, Франції та Англії козацький полковник прибув до Америки, ще навіть не здогадуючись, що попереду в нього, професійного військового в минулому, не мирне життя, а війна…

У Чикаго Іван Турчин як дипломований інженер влаштувався на залізницю — завідувачем технічного відділу Іллінойської центральної залізниці. Паралельно з цим став публіцистом, писав у газети про права і свободи чорношкірого населення, зацікавивши своїми поглядами конгресмена штату Іллінойс Авраама Лінкольна. Особисте знайомство відбулося 1860 року у Спрінгфілді. Під час виступу майбутнього президента представники Півдня влаштували бійку, в якій Турчин, ризикуючи життям, врятував майбутнього президента США.

У рік скасування кріпосного права в Російській імперії, на батьківщині козака, боротьба проти рабства стартувала й у США — розпочалася громадянська війна між расистським Півднем та демократичною Північчю. Полковник Іван Турчин добровільно вступив до армії Півночі й був призначений командиром 19-го полку добровольців штату Іллінойс. Здебільшого це були люди невійськові — вчорашні робітники, шахтарі, фермери, тож полковникові довелося багато працювати, аби зробити з них справжніх солдатів. Він склав збірку настанов для командирів, редагував полкову газету, в якій вказував у статтях на помилки бійців та командирів.

Варто зазначити, що на той час командування також не мало ніякого бойового досвіду, тож у цьому Авраам Лінкольн цілком і повністю поклався на тих небагатьох професійних військових, які були його соратниками. І перший серед них — козацький полковник Іван Турчин. Саме його досвід американське командування почало впроваджувати на всьому фронті. Це, зокрема, і дії піхоти в розгорнутому ланцюгу, і багнетний бій, і дії мобільних кавалерійських частин, концентрація піхоти та артилерії на головних станціях та стратегічних позиціях, будівництво укріплень у місцях складів із боєприпасами та продуктами харчування тощо.

Уже наприкінці того ж 1861 року полковник Турчин став командиром бригади в армії генерала Карлоса Б’юелла. Взимку 1862 року вона здійснила марш у Північну Алабаму. Добре підготовлена кавалерія Південної армії зустріла її несподіваними атаками. Для протидії конфедератам Турчин виставив засідки в місцях імовірної появи ворога, а сам із захопленого паротяга та залізничних платформ зробив, мабуть, чи не перший у світі бронепоїзд, який здійснював рейди в тил «південних». Бригада Турчина однією з перших почала набір чорношкірих новобранців, а військовим польовим шпиталем керувала лікар Надія Турчин. Коли одного дня напад малярії вклав командира у ліжко, солдатів у бій повела мужня козачка.

Очоливши дивізію, генерал Турчин вписав чимало славних сторінок у її бойовий літопис під Гантсвілем, Чикамога, Чатануга, на гірському хребті Місіонери-Рідж та здійснивши знаменитий «марш до океану».

Після громадянської війни генерал Турчин із дружиною кілька років прожили в Чикаго. Він працював там само, де і до війни — у головному управлінні Іллінойської центральної залізниці. Якраз на цей час припала перша хвиля еміграції з країн Східної Європи. І ось Турчини заснували на півдні Іллінойса містечко Радом, першими поселенцями якого були польські родини. Їм генерал допоміг побудувати костел і школу.

Але туга за батьківщиною роками краяла його серце. І ось після двох місяців важкої хвороби він помер у лікарні на руках у дружини. В офіційному повідомленні американського військового міністерства зазначалося: «18 липня 1901 року у віці 79 років помер генерал Турчин, хоробрий козак великої армії республіки США».

Матеріал підготував  Олексій ТРИГУБ

Схожi записи: