«УПА воювала за незалежну Україну й жодним чином не підтримувала загарбників»

 Липень 21, 2017

5509_p_16_img_0001_1Черговий радянський міф про українських колаборантів у роки Другої світової війни розбився об факти архівних досліджень

 

У пострадянському українському суспільстві дуже довго культивували тему про те, що Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА) є ворогами народу, поплічниками нацистів…

Чого лише варта демонізація бандерівців? Кандидат юридичних наук, доктор філософії в галузі права, полковник запасу СБУ Ігор Вітик досліджує історію українського визвольного руху понад 10 років. Днями за його авторства вийшов у світ фоліант «Українська повстанська армія — гордість української нації». До яких висновків дійшов історик, він розповів у Великій вітальні «Народної армії»

— Ігоре Романовичу, почніть одразу про головне: як утворилась Організація українських націоналістів та які завдання вона ставила перед собою?

— Завдяки дослідженням архівних документів я можу стверджувати, що ОУН не постала сама по собі: організація створилася з багатьох українських патріотичних громадських організацій, які прагнули одного — Української держави.

Після закінчення Першої світової війни 1918 року, коли Німеччину було розгромлено, країни-переможниці зробили все, аби розбудовувати Європу. Однак у тих кордонах, які вони визначили у Версальському договорі, Україну як державу, не передбачали…

Україна програла свою війну за незалежність, і Українську галицьку армію та Українську наддніпрянську армію Центральної України інтернували армії країн-переможниць у Першій світовій війні у Польщі, куди вони відступили після того, як українську справу було програно.

5509_p_17_img_0001З метою наведення ладу було вирішено створити із цих військовослужбовців Українську військову організацію (УВО). Вона проіснувала до кінця 20-х років минулого століття. Очолював УВО Євген Коновалець, у минулому командир легіону Українських січових стрільців.

До речі, ще 1919 року, посилаючись на досвід Польщі, коли Юзеф Пілсудський став керівником держави й встановив диктатуру, Євген Коновалець запропонував діяти в такий же спосіб, але керівники Центральної Ради, уважаючи, що це стане загрозою демократії, не підтримали його ініціативу. Урешті-решт поляки відстояли незалежність, а українці — ні. Так от, уже в кінці 1920-х років Євген Коновалець зі своїми побратимами зрозуміли, що для того, щоб продовжити українську справу, потрібна була політична партія, тобто нова організація. Так 1929 року у Відні постала ОУН.

— Відомо, що Євген Коновалець як військовий командир зіграв значну роль у поході 1919 року на Київ, коли українські полки на чолі із Симоном Петлюрою зруйнували державу Скоропадського…

— Так, легіон Січових стрільців, яким командував Коновалець, стрімко атакував противника й зміг так само швидко налагодити оборону. На жаль, втримати владу не вдалося, оскільки білогвардійці під командуванням генерала Брєдова тоді підступно обманули українців та роззброїли їх… Частини Петлюри змушені були відступити. Але там, де командував Євген Коновалець, українці зазвичай не програвали. Людина честі й совісті, надзвичайно доброзичливий, він аж до загибелі мав беззаперечний авторитет.

— Багато істориків схиляється до думки, що історія українського державотворення була б значно успішніша, якби Євгена Коновальця не вбили 1938 року…

— Так, це була історична постать, яку побоювались і Сталін, і Гітлер, адже ОУН набула вельми вагомого впливу в міжнародній політиці. Відомо, що Євген Коновалець організував цілу низку операцій, спрямованих проти комуністичного режиму. Зокрема на початку 1930-х років було зірвано радянський переворот у Литві, коли більшовики хотіли вбити президента цієї держави. Крім того, ОУН не дала змоги французам підписати договір із Радянським Союзом про військову взаємодопомогу, бо цей пакт вів до загибелі української справи. Коли 1937 року міністр пропаганди нацистського рейху Гіммлер прибув на переговори з міністром закордонних справ Польщі Беком, український націоналіст кинув бомбу, яка не вибухнула… Поляки, аби не нагнітати обстановку, заявили, що під час переговорів якийсь божевільний кинув… камінця. А ще було винесено вирок працівнику радянського консульства Майлову 1933 року у Львові. Страту цього, як згодом виявилося, таємного агента НКВС було здійснено на знак протесту проти Голодомору в Центральній та Східній Україні, який організувала радянська влада. Майлов працював у посольстві СРСР у Польщі та чимало зробив для того, щоб іще більше погіршити ситуацію в Україні.

Коновалець був дуже тонким політичним гравцем. Сталін розумів, що він веде справу до незалежності України, і вирішив його знищити. Сталося так, що українець убив українця. Убивця Павло Судоплатов народився в Мелітополі, служив у прикордонному загоні й знав Сталіна особисто. До речі, після смерті «вождя народів» він не один десяток років провів у концтаборах.

— Як сталося, що провідники ОУН побачили союзника саме в тодішній Німеччині?

— Ще на початку 20-х років уперше про можливість відновлення Української держави заявила саме Німеччина. Як відомо, вона втратила чимало своїх територій, колоній і змушена була платити репарації країнам — переможницям у Першій світовій війні (до речі, терміни виплати закінчилися 1987 року). Утративши незалежність, українці зрозуміли, що треба робити ставку на сильного союзника. На цю роль не підходила ні Франція, ні Великобританія, оскільки вони були переможницями в Першій світовій і підписали Версальську угоду, в якій не було передбачено створення незалежної Української держави. Не могла стати ним і Польща, яка окупувала українські землі, а тим паче — СРСР. Союзником могла стати лише країна, яка також програла війну й прагнула реваншу. Такою країною була Німеччина. До речі, стосунки ОУН із Німеччиною налагоджувалися задовго до того, як нацисти прийшли до влади.

На початку 20-х років між українськими військовими та німецькими спортивними організаціями було укладено угоду про співпрацю. Українці проходили вишкіл у німецьких спортивних товариствах. Училися стріляти тощо. Тобто це були угоди тактичного плану, які не передбачали подальших стратегічних цілей. Із середини 20-х років почала набирати силу німецька націонал-соціалістська робітнича партія під керівництвом Гітлера, який наполегливо заявляв: німці не можуть змиритися з тим, що «велика українська шляхетна нація потерпає від насильства більшовиків». Він це повторював під час численних міжнародних конференцій, зокрема в Лондоні одразу після приходу до влади, 1934 року, і це мало дуже благородний вигляд. Тепер зрозуміло, що то був тактичний маневр, але тоді в нього повірили всі, також і знані європейські політики. Щоправда, коли контакти з Німеччиною стали тіснішими, Євген Коновалець зрозумів: насправді відбувається не те, що мало би бути між справжніми союзниками…

— Що стало причиною розділення українського руху за незалежність?

— Майже одразу із загибеллю Євгена Коновальця, 1940 року, ОУН розділилася на мельниківців та бандерівців.

Те крило Організації українських націоналістів, що перебувало за кордоном, часто не розуміло проблем на Батьківщині, тож оунівці на чолі з Андрієм Мельником наполягали на поміркованості й посиленні контактів із німцями. Так тривало до 1939 року, коли постала Карпатська Україна й коли Адольф Гітлер, що обіцяв українцям підтримку, віддав їхню землю своєму союзникові Угорщині. Степан Бандера, який разом із побратимами жив і боровся на Західній Україні, закликав не підкорятися закордонному проводу й створити власну організацію. Так виникло бандерівське крило ОУН.

— Радянська пропаганда створила історичний мем — німецько-українські націоналісти. Що стоїть за ним? Чи коректно ставити знак рівності між німецькими нацистами й українськими націоналістами?

— Українські націоналісти не мали нічого спільного з німецькими ідеологами Третього рейху. Радянська влада зробила все для того, аби дискредитувати борців за незалежність України. Однак їй це не вдалося, і з території Польщі колишні воїни Галицької армії згодом роз’їхалися по всьому світу. Найсильніші осередки ОУН діяли в Чехії, Канаді, Австралії, США, Аргентині. ОУН активно діяла по всьому світу.

Уже перед війною, у квітні 1941 року, ОУН звернулася до німецького політичного керівництва з меморандумом про взаємодію. У той час вже відчувалося, що розпочнеться радянсько-німецька війна. Відповіді на цей меморандум німецьке політичне керівництво не надало. Тоді члени політичного проводу ОУН(б) звернулися до німців удруге. Це сталося за кілька днів до вторгнення фашистів у СРСР і було фактично ультиматумом: якщо німці не виконають своїх обіцянок, то українське населення й ОУН розглядатиме Німеччину беззастережно як супротивника. На це Гітлер також не відреагував. Успіхи війни запаморочили йому голову: «Німеччина настільки сильна, що сама може всіх перемогти й досягнути панування, і не тільки в Європі, а й у цілому світі без українців».

— Але ж Гітлер уже показав свій хижацький оскал у Західній Європі… На що сподівався Мельник, який продовжував уперто йти за Гітлером?

— Скажу більше, коли гітлерівці вторглися на територію СРСР, похідні групи ОУН(м) та ОУН(б) рухалися за німецькими частинами й встановлювали в захоплених населених пунктах не німецьку, а українську владу. Німцям це було корисно, адже саме на них тримався порядок, саме вони забезпечували їх продовольством.

Поділюся в цьому плані досить закритою свого часу інформацією. Ще коли служив в українській спецслужбі, прочитав протокол майора Штольца, якому було доручено налагодити особистий контакт Мельника з Бандерою. Він зустрічався з ними особисто перед радянсько-німецькою війною й хотів їх помирити. Ось його характеристика Мельника: це колишній полковник армії УНР, досить розумна, поважна людина, на яку вони можуть вплинути, щоб використати у своїх інтересах. Що стосується Бандери, то це український патріот, упертий націоналіст, у якого переважають такі риси характеру, що будь-які угоди з ним неможливі. Він безкомпромісно стоїть за Українську незалежну державу.

На що розраховували українці в умовах, коли Гітлер укладав договір зі Сталіним, ділячи Польщу, Прибалтику та інші країни? Останній командувач УПА Василь Кук авторитетно стверджував: його побратими добре розуміли, що воювати з німцями безглуздо, тож думали їх обманути. Узяти Львів, проголосити українську владу й відродити Українську самостійну державу. Допоки групи Бандери й Мельника йшли до Львова, у селах і містечках проголошували українську владу. Вони розраховували на те, що німці будуть зайняті війною із «совітами» і їм буде не до українців. Нічого не зможуть зробити й будуть змушені із цим погодитися. Усе було розраховано точно. Уже наприкінці червня 1941-го українську владу було проголошено в більш як 200 містах і містечках України, не враховуючи сіл.

До речі, так і сталося. Після того, як Ярослав Стецько в червні проголосив створення Української держави, німці витримали паузу. Та коли на п’ятий день вторгнення вони взяли Мінськ, а це третина відстані до Москви, уважали, що на 15-й візьмуть Москву та що українці як союзники їм більше не будуть потрібні. Політика різко змінилася. Німецькі спецслужби з кінця червня до початку липня наполягали на відкликанні Акту проголошення самостійності, а коли Бандера й Стецько відмовилися це зробити, їх відразу кинули в тюрму, а згодом у концтабір. Батальйон «Нахтігаль» хотіли послати на фронт, але українці, які становили його абсолютну більшість, відмовились, і їх розформували. Багато цих вояків пройшли концентраційні табори, когось було знищено, деякі перейшли в глибоке підпілля. У серпні 1941-го ОУН(б) вжила заходів до конспірації й почала готувати зброю до відкритої боротьби з німцями. Мельниківці ще до кінця 1941-го — початку 1942 року співпрацювали з окупантами, виправдовуючись тим, що оберігали українське населення від винищення.

Ставку робили на те, що коли німці підтримають, тоді українці виграють, а коли — ні, то обманути німців. Попри всі ризики, план мав чималі шанси. До речі, німці навіть не сподівалися, що українці можуть сформувати похідні групи, які йтимуть і проголошуватимуть самостійність. Деякі групи доходили аж до міст на Чорному й Азовському морях. Осередки ОУН було закладено навіть у Криму.

— Як сталося, що українці опинились у німецьких батальйонах «Нахтігаль» та «Роланд»?

— Радянсько-німецька війна мала запалати, і в ОУН це зрозуміли. Так само, як і те, що для того, щоб здобути незалежність, треба мати власну армію. Кістяком її мали бути вишколені кадри, яких не вистачало. Тому вирішили, що в німецьких розвідувальних та диверсійних школах мають пройти підготовку українці-добровольці, які вже здобули вищу освіту й були готові покласти голову за Україну. Саме так було створено ці два батальйони, до речі, «Нахтігаль» у перекладі українською мовою — «Соловей». Передбачали, що коли почнеться німецько-радянська війна, ці частини увійдуть у Львів, проголосять радянську владу й автоматично стануть командирами самооборони, яку організовували на місцях. Тобто за лічені тижні або місяці мала постати українська армія. Власне, так і сталося, коли рештки цих підрозділів пішли в підпілля.

— Тепер щодо УПА. Як постала вона? Які завдання ставили перед нею її керманичі?

— ОУН(б) з кінця серпня 1941 року перейшла в глибоке підпілля, а гітлерівські спецслужби на початку вересня видали документ, у якому було зазначено, що українські націоналісти готують збройний виступ проти Німеччини, тому потрібно їх виявляти й знищувати «як грабіжників». Нацисти боялися, що населення підтримуватиме патріотів, бо вже в серпні 1941 року їм стало зрозуміло, що українці не здадуться. Тому спробували дискредитувати їх також і перед світовою громадськістю, називаючи не інакше як бандитами, але це їм не вдалося.

Водночас почалися масові арешти. Зокрема у Києві тоді закрили українські школи, театр, усе, що встигли відродити націоналісти. Багатьох представників ОУН(м) посадили в буцегарні. Знищили їхнього проводира поетесу Олену Телігу. Водночас діяли збройні відділи мельниківського крила. Найпотужніше — під командуванням Бульби-Боровця. Він свого часу був у німецьких підрозділах поліції, яка наводила порядок. Згодом гітлерівці наказали його збройному відділу взяти участь у каральних акціях проти євреїв. Бульбівці відмовилися, і їх було розформовано. Боровець розпустив своїх хлопців по селах, але невдовзі, у вересні 1941 року, їх зібрав і створив так звану Поліську Січ, яка налічувала більше ніж 3500 бійців.

Коли у відповідь на діяльність білоруських партизанів німці почали палити українські села, стихійно розпочався український збройний спротив. До речі, насправді сіл в Україні було знищено набагато більше, як у Білорусії. (Це ще один міф радянської влади). Наприклад, рідне село Павла Тичини Майдан фашисти знищили разом із його жителями… Хто знає про це?

Ще один «герой» епохи — Еріх Кох, який був причетний до знищення чотирьох мільйонів українців. Під час Нюрнберзького процесу він таємно зник. Його впізнали 1949 року в Західному Берліні, і німці видали його СРСР, а Москва передала Польщі. Його судили за вбивство 400 тисяч поляків, а не за чотири мільйони українців. Не розстріляли! Посадили в комфортабельну тюрму, де він дожив до глибокої старості…Чому? Є підозра, що Кох працював не лише на нацистів й на «совіти».

Для того, аби українці взялися захищати радянський режим, треба було, щоб німці почали нищити українські села. І вони таки запалали, коли з Білорусії на Волинь стали приходити радянські партизани й зав’язувати бої в населених пунктах. Фашисти потім випалювали ці села, бо вважали, що це опір українського руху. Тоді, 1942 року, у відповідь на цей жах було стихійно створено два відділи ОУН(б) під командуванням Григорія Перегійняка («Коробки») та Сергія Качинського («Остапа»), які почали боронити українське населення. Зростав їхній авторитет, і провідники ОУН(б) закликали переходити до збройної боротьби. Розпочалося створення українських відділів. На Волині відкрили дві школи для підготовки керівного складу й три школи для підготовки нижчого командування. Із 1942-го по 1944 рік було випущено 1500 старшин. УПА розросталася, здійснювала локальні бої з фашистами. На осінь 1942 року повстанська армія набула реальної сили, але піком її можливостей стало літо 1943 року. Офіційною датою народження УПА вважають 14 жовтня саме того року — День Покрови Пресвятої Богородиці.

— А як стосовно першого командувача УПА Романа Шухевича? І понині ця постать у нашому суспільстві, хоч як дивно, доволі контроверсійна…

— Це результат тієї ж радянської, а нині й кремлівської пропаганди. Справді, Роман Шухевич також проходив вишкіл у німецьких військових школах. До того воював за Карпатську Україну. Але ніколи не був знайомий з Адольфом Гітлером, про що рябіють фейкові сторінки в Інтернеті, так само як його ніколи не було нагороджено залізним хрестом і він не воював на боці гітлерівців. Усе це брехня та нісенітниця.

Роман Шухевич ріс у релігійній сім’ї. Батько, український священик, змалку прищепив йому любов до Батьківщини. Накази «Гребінки» (один з його позивних) вояки УПА виконували беззастережно, адже вірили йому та надзвичайно шанували. Знали про непідкупність командувача й глибоку відданість українській справі.

Далі буде

Записали Руслан ТКАЧУК, Анна КОСТІНА

Схожi записи: