Фактори стримування російського агресора

 Липень 13, 2017

5508_p_06_img_0001_1Початок гіпотетичних широкомасштабних дій Кремля проти України стане для нього початком катастрофи…

Ще у травні нинішнього року, доповідаючи Сенату Сполучених Штатів Америки про можливий розвиток подій у збройній боротьбі на Донбасі, американська розвідка дійшла одностайного висновку, що найближчим часом (малися на увазі 2017–2018 роки) війна на Сході України навряд чи зазнає якихось кардинальних змін за своєю сутністю та змістом. На думку американських розвідників, у нас (України) попереду тривала і виснажлива позиційна збройна боротьба, принаймні у найближчі 1–2 роки

Зокрема директор Спеціального агентства військової розвідки Міністерства оборони США (Пентагону) генерал-лейтенант Вінсент Стюарт, виступаючи перед сенаторами — членами Комітету Сенату США з питань збройних сил, зазначав:

— Конфлікт на Сході України між підтримуваними Росією сепаратистами та українським урядом, ймовірно, збережеться протягом як нинішнього, так і, можливо, наступного року, тоді як надії на повну імплементацію Мінських угод дедалі більше стають примарними.

Пан Стюарт також сказав, що «…треба при цьому мати на увазі, що Росія навряд чи відмовиться від дестабілізуючих дій на Донбасі протягом найближчого часу». Щодо перспектив суто збройних зіткнень у районі бойових дій, то подальший їх розвиток в цьому сенсі американська розвідка також змалювала доволі чітко:

«Інтенсивність бойових дій уздовж лінії зіткнення, ймовірно, буде залишатися обмеженою до рівня невеликих боїв тактичного рівня, хоча нинішній владний режим Росії буде, безумовно, зберігати готовність до різкої ескалації конфлікту та нарощування розмаху і масштабів війни». Певна частина так званих експертів та «пророків», які регулярно віщують у вітчизняних ЗМІ, істерично репетують, що найближчим часом на Україну посуне майже суцільна кремлівська орда, яка розчавить не тільки усе те, за що люди виходили на Майдан, а й країну загалом. Особливо ці крики активізувалися після анонсованої Секретарем РНБО України Олександром Турчиновим зміни формату реінтеграції окупованих районів Донбасу до складу нашої держави.

Адепти цього напрямку схильні до утрируваного сприйняття навколишньої реальності. Путінські танки за дві години домчать до Києва, усе пропало, навколо зрада, ворог ось-ось почне широкомасштабний наступ — регулярно доноситься з телеекранів, шпальт газет та численних сайтів у мережі Інтернет. У таких випадках ці «обізнані та тямущі» пророки зазвичай оперують вражаючими цифрами щодо розгортання біля наших кордонів угруповань російських військ, лякають кількістю танків у складі окупаційних формувань на Донбасі та іншими показниками, здатними до глибини душі вразити якусь домогосподарку або ветерана офісних баталій, але навряд чи викликати хвилювання в українських військовиків, які нині тримають міцну оборону на Донбасі. Цікаво, що всі ці експерти зовсім не замислюються над тим, що ж досі заважало Путіну розпочати цей горезвісний повномасштабний наступ? Що його зупиняло і дотепер зупиняє? Чому «мирні шахтарі та металурги», які познаходили завдяки нинішньому кремлівському режиму в шахтах Донбасу та придбали у російському воєнторзі купу важкого озброєння, донині не «взяли Лондон», як вони люблять базікати в ефірі різноманітних телевізійних каналів? Де обіцяний та широко розрекламований вихід або принаймні спроба виходу «до кордонів Донецької та Луганської областей»?

Звісно, головна причина краху всіх цих планів та сподівань добре відома — дії Збройних Сил України. Саме вони та їхня здатність чинити організований військовий опір агресору стримували і сьогодні стримують Кремль від того, аби дійсно перетворитися на стихійну завойовницьку орду. Очевидно, що перш ніж мріяти про «штурми Берліна та Лондона», окупаційним військам варто було би спромогтися відбити хоча б північну частину села Зайцеве на північ від Горлівки або відсунути бодай на кількасот метрів українські війська від Ясинуватської розв’язки біля Авдіївки.

Замість цього адепти «руского міра» продовжують вибудовувати плани «підкорення Марсу і Британського королівства», не маючи жодних підстав сподіватися на їх реалізацію. А разом із ними й деякі вітчизняні експерти схильні вбачати найближчим часом заміну позиційної війни на Донбасі так званим «широкомасштабним наступом російських військ» або принаймні різкою ескалацією бойових дій.

Водночас у цьому сенсі війна на Сході України має низку особливостей, які, власне, і стримують кремлівський режим від продовження агресії саме військовим шляхом. Більше того, багато в чому встановлення на фронті певної рівноваги мало не тільки військові причини, а й зовнішньополітичні та фінансово-економічні. І саме під таким кутом треба розглядати перспективи та можливості відновлення активних бойових дій оперативно-тактичного масштабу на Донбасі у найближчому майбутньому.

А ситуація в цій сфері для агресора чим далі, тим більше стає катастрофічною. По суті, він через окупацію Криму та гібридну агресію на Донбасі опинився у ролі такого собі «крокодила», який ухопив шматок, більший за той, який здатний проковтнути. І виплюнути він його також з певних причин не може…

Звісно, цей кремлівський «крокодил» у відчаї від усвідомлення неминучого фатального кінця може спробувати атакувати. Але що з того вийде?

З військового погляду, це буде дуже дорого для Кремля. Причому в усіх сенсах — і за ймовірними людськими і матеріальними втратами, і за фінансовими вкладеннями в підготовку та проведення такої кампанії. І навіть у випадку більш-менш швидкого розгрому регулярного українського війська (що, зрештою, зовсім не є очевидним навіть у разі застосування ворогом ядерної зброї, особливо в контексті набуття ЗС України протягом останнього часу високого рівня боєздатності) і, відповідно, припинення існування як цілісної системи української держави, це зовсім не гарантує Путіну і його компанії кінцеву перемогу в Україні. Адже й тоді українці навряд чи припинять чинити опір агресору, перевівши боротьбу з ним із конвенціональної форми в асиметричну. Отже, традиційно схильні, вправні та вмілі у веденні боротьбі в підпіллі та партизанськими методами українці отримають значний шанс зрештою знесилити ворога та розгромити його. А коли пригадати, що окуповану 40-мільйонну країну доведеться «утримувати» та «годувати», то шанси на російську окупацію стають і зовсім примарними (достатньо пригадати, що навіть сьогодні захоплену третину Донецької та Луганської області російський бюджет ледве тягне).

З позицій зовнішньої політики, яка нерозривно пов’язана з фінансово-економічною кон’юнктурою в самій Росії, широкомасштабна агресія проти України, як і будь-яке масштабне загострення в районі ведення бойових дій, безумовно, стане для путінського режиму катастрофою. Щоб це зрозуміти, достатньо оцінити в ракурсі макроекономічних категорій ефект, який чинять на російську економіку та фінанси вже запроваджені міжнародні санкції за гібридну агресію у Криму та на Донбасі. Навряд чи у випадку її розширення або переведення в конвенціональну форму ці санкції будуть зняті чи бодай полегшені. Вони радше перетворяться на суцільну політичну та фінансово-економічну ізоляцію країни-агресора, а рух українського спротиву, безумовно, отримає всебічну, також і військово-технічну, підтримку світової спільноти. Окрім того, не слід забувати про активи нині владарюючої російської еліти, які переважно «складовані» на Заході. Як кажуть у таких випадках, один необережний рух — і ці активи дуже швидко перетворяться на пасиви.

Отже, підбиваючи підсумки, можна визнати, що американська військова розвідка, доповідаючи у травні цього року своїм сенаторам про найближчі прогнози відносно агресії РФ проти нашої країни, значною мірою мала рацію. Об’єктивних причин для розширення саме у військовому сенсі поки що немає. Останні теракти, організовані російськими спецслужбами в Україні проти офіцерів вітчизняних спеціальних служб та Сил спеціальних операцій, це опосередковано підтверджують. Образно кажучи, замість танка та гармати кремлівський режим в агресії проти України вирішив застосовувати плащ та кинджал.

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: