Командири, за якими бійці ідуть у вогонь і воду

 Червень 28, 2017

5506_p_09_img_0001Свого часу доля звела мене з двома непересічними офіцерами. Нині вони вже ротні. Костянтин Руденко та Богдан Гарнага зараз тримають оборону на Авдіївському напрямку.

— Руденку скоро 40, Гарназі трохи більше 20. У них різна освіта, незрівняний життєвий досвід, але їх ріднить три дуже важливі якості: вони талановиті військові. В силу офіцерської честі та високих людських якостей обоє винятково бережуть своїх підлеглих. І нарешті ці офіцери — яскраві представники абсолютно нової формації українських командирів, — говорить заступник командира 72-ї бригади з бойової підготовки. — На початку війни Костянтин Руденко та Богдан Гарнага вчилися воювати самі та вчили цьому підлеглих і часто йшли у бій першими. Нині вони — бойові командири.

Провівши по кілька діб на нульових опорниках цих ротних, я на власні очі переконався у правдивості цих слів та вирішив обов’язково розповісти про цих офіцерів.

Костянтин Руденко та Богдан Гарнага не відсиджуються на КСП роти. Знаю багато випадків, коли вони, виконуючи складні й небезпечні завдання, були на вістрі своїх підрозділів. У їхньому випадку це не пусте молодецтво, бо кожен свій крок вони прораховують далеко наперед. Ці офіцери там, де найбільш потрібні.

…Цей солдат провоював на шахті «Бутовка» не один місяць. Начебто нічим його вже не злякаєш, бо пережив артилерійські та мінометні обстріли, нічні атаки, диверсійні рейди російських зайд. Він чудово вивчив ротні позиції, місцевість, усі можливі укриття, але в один момент, коли зовсім поруч почали лягати гранати, випущені з АГС-17, запанікував. Політ цих боєприпасів беззвучний, тому вони нерідко більш небезпечні, ніж танковий снаряд. Розгубившися, боєць вискочив на мінне поле, про яке в підрозділі знав кожен. Запанікував настільки сильно, що побіг по ньому навпростець — тільки б подалі від розривів. Через сотню метрів його нога натрапила на ворожу протипіхотну міну…

До краю поля примчали командир роти Костянтин Руденко, санінструктор, побратими з ношами. Ротний зупинив підлеглих, звично підвівши до очей бінокль, і… похолодів. Було видно, що права стопа хлопця відірвана. Кукса рясно кровила, а юнак у шоковому стані безуспішно намагається накласти собі джут. Часу чекати на саперів не було — за кілька хвилин солдат стече кров’ю. Тому Костянтин наказав усім залишатися на місці й уважно спостерігати за обстановкою, а сам направився до пораненого, вже на ходу міркуючи, де б сам позакладав міни, та оминаючи непевні ділянки. Діставшися до хлопця, ротний квапливо наклав джгут і скомандував іншим іти до нього вже второваною стежиною…

…Місяць тому відбулась чергова ротація бойовиків навпроти наших позицій. Ті, хто прийшов на заміну, виявилися дуже зухвалими, та кожного разу отримували таку відсіч, від якої їхній ефір аж стогнав від зойків про допомогу. Проте вони вперто лізли вперед, намагаючись скоротити дистанцію до шахти, і настирливо вишукували в обороні роти вразливі місця.

Костянтин спав лічені години. Днями й ночами із кількома умільцями плазував місцевістю, вивчав розвіддані — готував російським нахабам «сюрприз». І зрештою в одну з ночей дві штурмові групи його роти без жодного пострілу стрімко вийшли на позиції бойовиків. Уже за першої атаки було знищено майже взвод ворога, а протягом наступного тижня — ще до двох відділень рашистів, які за будь-яку ціну намагалися відбити втрачені позиції.

Руденко додав до рахунку особисто знищених ним сімох бойовиків. А найголовніше — у роті обійшлося без втрат!

…Його підрозділ — це міцна родина, у якій брат стоїть за брата до кінця. Демобілізовані бійці, що повертаються на службу вже за контрактом, просяться служити саме до Руденка. Кажуть: «Наш дім там, де воює наш ротний».

5506_p_09_img_0002…Останні кілька ночей для роти Богдана Гарнаги видалися «веселими». З шахти «Бутовка» було добре видно, як позиції підрозділу пухли розривами ворожих мін та снарядів і рясно виблискували пострілами у відповідь.

Коли прибув до хлопців на позицію, було напрочуд тихо. Під ранок Гарнага приліг на годинку поспати, а бійці ходять повз його укриття мало не навшпиньки, бо знають, що ротному треба хоч трішки відпочити. Його світла голова — запорука успішно виконаного бойового завдання та їхніх збережених життів.

Спілкуюся з ветеранами підрозділу. Хлопців приємно слухати, вони дуже пишаються своїм командиром. Тут він — великий авторитет і жива легенда. Розповіли, як він воював під Білокам’янкою на Луганщині. За бойовим статутом, рота обороняє район до 1500 метрів по фронту, а там Гарнага примудрився перекрити 8000, маючи всього 74 бійці. Згодом на п’яти машинах з тією ж кількістю людей він вибив з Білокам’янки дві роти рашистів і зайняв панівну висоту. Усюди діяв у передових групах.

Про визволення Білокам’янки в своїй промові 2016-го на честь Дня незалежності України навіть згадував Президент України Петро Порошенко. Саме тоді Гарнага отримав свій перший орден.

Спілкуючись із Богданом та Костянтином, запитав, що для них за три роки у районі АТО стало головним здобутком. Не змовляючись, обидва майже слово в слово відповіли: «Виконувати бойову роботу без втрат своїх людей».

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: