«Стрибнув під ворожий танк — це був єдиний шанс урятуватись»

 Червень 23, 2017

5505_p_13_img_0001Старший лейтенант Олександр Зозуляк, по тілу якого  двічі проїхав ворожий танк, готується до міжнародних змагань  INVICTUS GAMES («Ігри нескорених»)

Олександр Зозуляк зранку поспішає до нового місця роботи в Нацполіції. Увечері ж він інтенсивно тренується на велотреці, адже міжнародні змагання INVICTUS GAMES вже не за горами. Коли бачиш цього активного і позитивного чоловіка, важко повірити, що в січні 2015 року його двічі переїхав танк, шанси вижити були доволі примарні

Чоловік розповідає, що пройти до тридцятки півфіналістів національної збірної було непросто. До відбору він серйозно готувався у спортивному реабілітаційному центрі параолімпійської збірної за програмою НАТО.

— Зараз готуватися до змагань у Канаді трохи важкувато, — зізнається Олександр Зозуляк. — Працюю до вісімнадцятої, потім — на тренування, додому приходжу десь опівночі. Потрібно ж не просто кілька кіл на велосипеді проїхати. У мене все чітко розписано — кількість кілометрів, швидкість, який пульс при цьому має бути… Та й з протезом є певні нюанси. Він — німецький, якісний, чудово підходить для роботи та побуту, але для занять спортом незручний. Обіцяють, що під час проекту я отримаю спеціальний спортивний протез руки для їзди на велосипеді. Але в будь-якому разі такий насичений графік мені до душі, це значно краще, ніж лежати на дивані і розмірковувати про несправедливість буття.

Олександр розповідає, що жодних попусків на службі йому не роблять, попри те, що замість руки в нього протез. А от про бойовий досвід колеги запитують часто. Та чоловік жартує, що в Нацполіції балакати ніколи, роботи надзвичайно багато. Олександр неохоче пригадує події січня 2015 року, коли, так би мовити, народився вдруге.

— Наприкінці січня ворог тричі атакував наші позиції. Дві атаки ми відбили, а під час третьої в наш бік посунуло п’ять танків і БМП. Нас буквально чавили танками. У мене на очах під гусеницями загинули троє наших хлопців з розвідки, які прийшли нам на допомогу: старший лейтенант, командир взводу і двоє його підлеглих. Все відбулося буквально за секунди, адже танк летів на повному ходу. Інша машина сунула просто на мене. Варіантів залишалось небагато: побіжу вперед — розстріляє, якщо перелізу через окоп, теж шансів немає, бо там їдуть інші танки, за якими йде піхота. Єдиний варіант — плигнути під танк і сховатися в невеликому відступі в бік окопу. Вороги побачили, що я стрибнув під їхню машину, розвернулися і пройшли правою гусеницею по окопу, вирішивши мене задавити. Танк проїхався по моїй лівій руці і нозі, тобто по всій лівій стороні. Моя каска злетіла, чоботи теж. Машина зупинилася і потім задом наїхала на мене ще раз. Я опинився під нею. Гусениця ляскала якраз біля голови. Машину підбили, двигун зупинився, танк залишився стояти на мені.

Причавлений гусеницею, Олександр пролежав на морозі більше години. Після бою його знайшли наші танкісти, звільнили з-під російського танка, врятували. Командир взводу був весь у болоті, скривавлений, ліва частина тіла роздерта… Діагноз невтішний — поламані ребра, таз, ліва нога, рвані рани по всьому тілу, ліву руку буквально перемололо гусеницею, тож її довелося ампутувати…

— Хлопці-танкісти, які врятували мене, не вірили, що взагалі виживу після таких травм, переживали, дізнавались у побратимів про мій стан. Після поранення півроку лежав у госпіталях, — згадує Олександр. — Артемівськ, Харків, Феофанія, військовий госпіталь у Києві, первинне протезування в Україні… Потім вже поставили міоелектричний протез руки в Німеччині (тоді такого в Україні ще не робили). Довго був у депресії, та ще й великі дози знеболювальних давали про себе знати. З часом прийшло розуміння того, що потрібно рухатися далі, працювати, займатися спортом, спілкуватися з друзями, жити повноцінним життям.

За особисту мужність і героїзм, виявлені при виконанні військового обов’язку, Олександра Зозуляка нагородили орденом «За мужність» ІII ступеня.

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

Схожi записи: