Як долі ветеранів війни стали сюжетом для пісень, кінофільмів, книг

 Червень 22, 2017

До Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні на одному з популярних телеканалів пролунали пісні тієї фронтової пори. На концерті були присутні також ветерани, які певною мірою були причетні до створення пісенних творів, без яких і дотепер не обходяться при проведенні військово-патріотичних заходів. Пролунають такі пісні й 22 червня — у День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Наша розповідь саме про таких фронтовиків, долі яких увічнені в піснях, кінофільмах

Героїнею пісні стала синьоока регулювальниця руху в Берліні  9 травня 1945 року

5505_p_20_img_0001На концерті з нагоди Дня Перемоги побувала і Любов Євгеніївна Біленька. Це вона потрапила до документального фільму про взяття Берліна й популярної пісні «Козаки в Берліні». А відбулося це за таких обставин. Єфрейтор Люба Біленька 9 травня 1945 року регулювала дорожній рух біля рейхстагу. Струнка, синьоока, вона віртуозно за допомогою прапорців-жезлів робила цю справу. Несподівано до перехрестя підійшла колона вершників. Це була кавалерійська частина, бійці якої з боями пройшли від Підмосков’я до Берліна. Регулювальниця зупинила рух бойової техніки, піхоти, вигукнула: «Давай, кіннотники, не затримуйтесь!»

Свідком цієї сцени став поет-фронтовик Цезар Солодар, який написав текст популярної пісні «Козаки у Берліні». Є в ній рядки, присвячені Любі-регулювальниці, яка входила до складу 15-го підрозділу 1-го Білоруського фронту, особовий склад якого відновлював автомобільні шляхи, регулював рух на них. У передмісті Берліна єфрейтор Любов Біленька несла службу біля щита з написом «Об’їзд — 20 км». Коли до неї наблизилася танкова колона, вона не зійшла з поста, і одна з бойових машин при розвороті зачепила дівчину і скинула з моста. Коли танкісти допомогли їй піднятися нагору, то запитали, чому не пустила їх на міст. «Так палі підпиляні. Якби ви виїхали на нього, то могли б загинути…»

Про небезпеку служби військових регулювальників свідчить й те, що Люба була двічі поранена, контужена. Адже їй нерідко доводилося виконувати обов’язки під обстрілами. На фронт Любов Біленька потрапила після визволення Сімферополя від гітлерівців. А до цього була підпільницею, розповсюджувала в місті листівки. Одного разу вони врятували життя радянського бійця. Проходячи повз кладовище, Люба із подругою почули з ями, куди фашисти скинули трупи розстріляних євреїв, підпільників, полонених червоноармійців, слабкий стогін. Підійшли ближче і побачили ще живого, але важко пораненого бійця. Витягли його з могили і пізніше доправили до партизанського загону. Після закінчення війни Любов Євгеніївна переїхала до Дніпропетровська, працювала на будівництві нафтогазогонів.

 

«Прообразом «Маестро» був двічі Герой Радянського Союзу Віталій Попков»

5505_p_20_img_0002У Києві я неодноразово зустрічався з Героєм Радянського Союзу, учасником Параду Перемоги 24 червня 1945 року, колишнім льотчиком-винищувачем генерал-майором у відставці Іваном Селіфоновим. Перший бойовий виліт він здійснив у грудні 1942-го, а останній — 9 травня 1945 року. У небо війни командир ланки гвардії старший лейтенант підіймався 375 разів. З них 170 — на розвідку військ і аеродромів, 11 — на штурмування та бомбометання, особисто збив вісім літаків ворога.

Ветеран повідомив, що у його 11-й гвардійській Дніпровській Червонопрапорній ордена Богдана Хмельницького винищувальній дивізії воював двічі Герой Радянського Союзу Віталій Іванович Попков. Він став прототипом героїв кінострічки «У бій ідуть тільки «старики» «Маестро» і «Кузнечика». Обіймаючи посади командира ланки, ескадрильї, Віталій Попков у 117 повітряних боях особисто збив 41 літак ворога.

Багато фактів з бойової біографії героя було покладено в основу кінообразів командира ескадрильї Титаренка і льотчика лейтенанта Олександрова. При цьому останній з призвиськом «Кузнечик» — це Попков у бойовій молодості, а легендарний «Маестро» — у зрілості. Ветерани цього авіаційного з’єднання розповідали, що Віталій Попков створив у своєму підрозділі музичний ансамбль. За це його ескадрилью почали називати співучою. А самого командира — «Маестро». Перед тим у нього був позивний «Конвалія». Коли під час виконання бойового завдання в небі над Харковом підлеглі підбили десять літаків, то вони від радості заспівали в повітрі. У цей час у наушниках командир ескадрильї Віталій Попков почув слова: «Велика вам подяка, маестро!» Поцікавився, за концерт чи за результати бою. З землі відповіли, мовляв, і за те, і за інше. Ось так Віталій Попков став «Маестро» співаючої ескадрильї і отримав нове життя у кінострічці.

Коли тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін вперше побачив її, то зі сльозами на очах промовив: «Так і було…» Це також улюблена кінострічка Івана Івановича Селіфонова, який сказав, що він може тричі підписатися під словами Олександра Івановича Покришкіна. Бо у кіногероях впізнає своїх однополчан: у механіку «Макаричу» — старшого інженера полку майора Альберта Кіма, у «Ромео» — самого себе як «жовторотика» під час свого першого повітряного бою. Ось такою є сила впливу високого мистецького творіння на почуття і помисли людей!

Володимир ЧІКАЛІН

Схожi записи: