Школа «тихої» війни, або Як готують розвідників у навчальному розвідбаті на Львівщині

 Червень 21, 2017

5505_p_04_img_0001_5— 2014 року ми всі були зовсім «зелені». На той час я служив за контрактом у розвідувальній роті «вісімдесятки», але за рівнем своєї підготовки і я, і мої товариші мало чим відрізнялися від тих хлопців, які були призвані до війська за мобілізацією, — згадує інструктор взводу розвідки сержант Володимир Руцинський. — Ціна, яку нам згодом довелося платити за «навчання» в бою, виявилася високою…

Сержант — один із тих, хто три роки тому першими увійшли в луганський аеропорт і тримали його оборону до останнього дня. Тож коли каже про те, що кожна крупиця бойового досвіду, набутого на війні, — на вагу життя, це не перебільшення. І саме тому своїх нинішніх підопічних — курсантів окремого навчального розвідувального батальйону, тут, у глибокому тилу, за сотні кілометрів від фронту, він «ганяє» до сьомого поту.

— Те, що тут, далеко від передової, ми робимо надзвичайно важливу справу, особливо чітко усвідомлюєш, коли з «нуля» телефонують колишні випускники і дякують за науку, — розповідає розвідник й усміхається. — Тож усіх новачків, які прибувають до нас на навчання, я відразу попереджаю: ледарювати не вдасться нікому.

5505_p_04_img_0002_1Власне кажучи, важко уявити, яким чином можна ледарювати, приміром, на «стежці розвідника» — спеціальному тренувальному комплексі, призначеному для набуття особовим складом фізичної витривалості, навичок пересування важкодоступною місцевістю й відпрацювання способів подолання різних перешкод і прийомів нападу на противника. Спостерігаючи за тим, як четвірка бійців навчальної розвідгрупи пересувається «стежкою», на ходу прикриваючи один одного і в шаленому темпі долаючи кожну перешкоду, розумієш: про «сім потів», які щодень сходять з кожного курсанта, інструктор не перебільшував.

Дощатий паркан, цегляні стінки з проломами, напівзруйнована будівля, огорожі з каменю, ходи сполучень, дротяна загорожа зі спіралей, вертикальні стінки, дротяна загорожа на низьких кілках, рів із водою і засобами його подолання, ділянка каналізації тощо долаються групою на одному диханні, за лічені хвилини. На фініші хлопці всміхаються — маршрут пройдено з перекриттям нормативу на «відмінно».

Окремий навчальний розвідувальний батальйон, яким командує підполковник Микола Панасик, було створено на базі навчального центру Національної академії сухопутних військ ЗС України ім. П. Сагайдачного трохи більше року тому. За цей час тут пройшли вишкіл більше півтисячі курсантів, які після випуску були розподілені в розвідувальні підрозділи механізованих з’єднань.

— Професійний рівень підготовки кожного випуску щоразу зростає, — запевняє заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення майор Олег Кузь. — При цьому нам доводиться займатися не лише професійною підготовкою курсантів, а й постійно вдосконалювати матеріальну й навчальну базу батальйону. Спочатку для підготовки курсантів ми здебільшого використовували тренувальні комплекси й можливості Міжнародного центру миротворчості та безпеки. Нині ж поступово вдається нарощувати власну навчальну базу, й незабаром ми матимемо все необхідне для всебічної підготовки армійських розвідників: свої стежку перешкод, стрільбище, ділянку виживання, спостереження, різноманітні тренажери і навіть власний міні-танкодром. Усе, що зараз створюється, облаштовуємо з урахуванням досвіду, набутого в АТО, і тих вимог, які висуваються до підготовки армійської розвідки за натовськими стандартами.

До речі, значна частина сержантів-інструкторів навчального розвідувального батальйону свого часу пройшла курс вишколу за британською та латвійської системами підготовки інструкторів.

— Насправді це був своєрідний обмін досвідом, — розповідає інструктор взводу розвідки сержант Іван Гуцуляк. — Із нього я для себе виніс, що, попри деякі відмінності в тактичній чи спеціальній підготовці, ми сходимося в головному: найперше армійський розвідник має досконало знати військову топографію, вміти орієнтуватися на будь-якій місцевості. При чому робити це не лише за допомогою сучасних пристроїв, наприклад, GPS, а насамперед — за компасом і картою, за місцевими прикметами. У нас «тиха» війна — без галасу прийшов, зробив справу й таким же чином непомітно повернувся. Виконати завдання, не вміючи орієнтуватися на місцевості, неможливо.

Один із прийомів, які використовуються задля мотивації до кращого вивчення саме цієї дисципліни, застосовується під час триденних навчальних розвідвиходів. Напередодні кожного інструктор групи особисто робить у певних місцях схованки із запасом їжі й позначає їх на карті. Таким чином до основного завдання курсантам додається й побічне: аби не залишитися голодними, мусять відшукати продукти…

— А в латвійському досвіді мене вразила та увага, яка приділяється вогневій підготовці, — ділиться враженнями сержант Володимир Руцинський. — На кожного майбутнього розвідника упродовж курсу його підготовки там виділяється сто тисяч набоїв! У нас такого поки що, на жаль, немає.

Утім навчальна програма з вогневої в майбутніх розвідників і без цього досить насичена. Кожен із них по закінченні курсу здатен вести влучний вогонь не лише з будь-якої стрілецької зброї, а й з гранатометів, важких кулеметів, озброєння бойових броньованих машин тощо.

— Підготовка розвідника має бути всебічною, — пояснює тимчасовий виконувач обов’язків начальника циклової комісії з тактико-спеціальної підготовки майор Олександр Соколов. — І наші хлопці отримують максимум знань і навичок не лише з тактики чи вогневої підготовки, а й з інших предметів: інженерної, тактичної медицини, автомобільної і бронетанкової підготовок тощо.

Наприклад, за словами офіцера, кожен розвідник має не гірше за будь-якого сапера встановлювати чи знімати мінні загородження, виготовляти саморобні вибухові пристрої, так само, як і вміти надати першу медичну допомогу пораненому товаришеві.

З офіцером ми розмовляємо на тактичному майданчику, де обладнано навчальні місця для ведення спостереження. Неподалік на галявині помічаю непримітний пеньок. Майор перехоплює погляд і усміхається:

— Так, це дуже схоже на криївку бійців УПА. Як сказав Тарас Шевченко: «І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь». А наші діди також воювали…

Іван СТУПАК

Схожi записи: