Борис Барський: «Усмішки бійців АТО — найбільший комплімент для мене»

 Червень 19, 2017

5504_p_21_img_0001Відомий учасник комік-трупи «Маски-шоу» три роки поспіль допомагає воїнам АТО як волонтер та ставить спектаклі на передовій

Винятковий комедійний актор, мім, поет, драматург, народний артист України Борис Барський переконаний, що всі проблеми вирішуються значно простіше, якщо на них дивитися з гумором. Про це та про деякі цікавинки з життя коміка читайте в нашому інтерв’ю

 

— Борисе Володимировичу, уже понад тридцять років ви — провідний актор театру «Маски-шоу». Як сталося, що фізик-ядерник раптом став відомим мімом?

— Я завжди кажу: від фізика до лірика — один крок. Мабуть, саме цей крок я і зробив. Після Одеського політехнічного інституту, факультету ядерної енергетики, я навіть трохи попрацював у лабораторії. Та поки навчався в інституті, паралельно займався самодіяльністю. Зрозумів, що на сцені мені комфортніше, тому й обрав її. Уже багато років працюю у складі трупи театру «Маски-шоу». Сюди я потрапив, коли в мене вже була сім’я — дружина і двоє дітей. Нас запросили у філармонію на роботу. До того ми три роки працювали там клоунами. Моя мама вважала, що артист — не робота для чоловіка, тому спочатку всім говорила, що я — інженер. А коли нас почали показувати по телевізору і її друзі із захопленням розповідали, що бачили мене, вона таки зізналася, що в «Масках» справді виступає її син. Зараз наша трупа навіть до Книги рекордів Гіннеса потрапила за те, що зберегла незмінний склад упродовж такого тривалого періоду.

— Війна на Сході країні змінила гастрольний графік комік-трупи «Маски-шоу»?

— Звісно, вплинула, як і на всіх українців. Але ми жодного разу не скасовували вистав. В Одесі в нас діє власний театр «Дім клоунів». Ми знаємо: щоразу в залі присутні ті, кому потрібна наша підтримка, заряд енергії, позитиву й оптимізму. Я маю на увазі бійців АТО, сім’ї загиблих, переселенців, тому переконаний, що гумористичні концерти особливо потрібні саме зараз. Необхідно продовжувати виступати, а також їздити до наших хлопців. Пригадаймо війну 1941–1945 років. Тоді працювали всі театри, нічого не зачинялося, артисти їздили і виступали по всій лінії фронту. Нині ми не маємо права перестати усміхатися, дарувати людям радість, так само, як неможливо заборонити молодим закохуватися чи жінкам народжувати дітей, адже в цьому і є сенс життя.

— Як військовослужбовці реагують на ваші вистави?

— Коли ти спускаєшся зі сцени в зал, аби сфотографуватися, поспілкуватися з людьми, досить часто буває, що хтось підходить і намагається до тебе доторкнутися, перевірити, справжній ти чи ні. Це, мабуть, найбільший комплімент для актора. Якось після виступу ветерани АТО розповіли, що за кілька останніх місяців уперше усміхнулися саме в нашому театрі. Для мене це дуже значуще. Я з власного досвіду знаю (був у Афганістані. — Авт.), як важко після пережитого жаху війни адаптуватися в цивільному світі. Для них навіть звичайна усмішка вартує значних зусиль. Кожен ветеран має заново вчитися жити в мирному світі та потребує адаптації до цивільного життя. В цьому дуже ефективно допомагає саме арт-терапія: театр, малювання, музика. Я радий, що завдяки нашому театру і нашій роботі їм хоч на кілька годин вдається відволіктися від війни.

— Вкотре переконуємося, що сміх лікує.

— Безумовно. Скажімо, за кордоном це працює на офіційному рівні. Наприклад, у США та Німеччині в більшості лікарень передбачена штатна посада «клоун-лікар». Це спеціально навчена людина, яка допомагає важкохворим, особливо дітям, подолати стрес і повірити, що життя триває. Для наших бійців, які лікуються і проходять реабілітацію в госпіталях, ми також влаштовуємо таку реабілітацію. Щороку проводимо міжнародний фестиваль клоунів і мімів «Комедіада». Уже третій рік поспіль на запрошення директора нашого «Будинку клоунів» Наталії Делієвої до України з’їжджаються клоуни з усього світу — з Німеччини, Польщі, США та інших країн, аби допомогти нашим воїнам. Щоразу ми сподіваємося, що наступний рік проводитимемо фестиваль уже не в госпіталі, але поки триває війна, поки є поранені, ми продовжуємо відвідувати і підтримувати їх. Також програма «клоун-лікар» працює, щоб підтримати дітей, яким довелося на власні очі побачити жах війни.

— З чого все почалося?

— Після кримських подій у березні 2014-го. Коли наш флот вийшов із Криму, перше, що ми зробили, — запросили моряків до нас у театр на виставу. Вони прийшли сім’ями… В нас професійний театр. Сценарії для п’єс пишемо самі. Репертуар — унікальний.

— Безкоштовний вхід до театру і нині чинний для всіх учасників АТО?

— Так. Коли почалися воєнні дії на Донбасі, ми вирішили, що двері театру мають завжди бути відчинені для наших захисників, їхніх сімей та для тих, хто був змушений залишити свої домівки. Аби потрапити на нашу виставу, їм не потрібно навіть брати в касі якісь безкоштовні квитки чи флаєри, варто просто при вході повідомити про свій статус. І в нас за три роки не було жодної вистави без військовослужбовців.

— А на передову до наших бійців з театром виїжджали?

— Ми були в хлопців під Маріуполем, Мар’їнкою, у Краматорську. Вразила картина, яку побачили майже біля в’їзду в Донецьк: праворуч від нас — бліндажі, понівечена глибокими вирвами земля, а ліворуч колоситься золота пшениця, над головою блакитне чисте небо… Коли перевів погляд на інший бік дороги, чомусь подумав: «Навіщо? Навіщо ворог прийшов і зруйнував нашу землю? Для чого тут гинуть кращі українські сини?»

— Що найбільше запам’яталося під час поїздок у район АТО? Як приймали вас наші військовослужбовці?

— Завжди радісно. У районі АТО доводилося проходити численні блокпости, було приємно, що хлопці з готовністю розписувалися на нашому прапорі. Такі прапори з підписами, позивними (які часто кумедні), а також подяками і побажаннями дарували й бійці, перед якими ми виступали. Усі ці «трофеї» ми зберігаємо в театрі як реліквії. Вони насправді дуже дорогі для нас.

— Крім концертів, як мені відомо, ви також допомагаєте нашим бійцям в АТО як волонтер?

— Як на мене, набагато більший подвиг, скажімо, бабусь, які переказували частину своїх пенсій на потреби передової, або жінок, які ночами плетуть маскувальні сітки для наших захисників. Порівняно з цим те, що робимо ми, — дрібниці.

— Я знаю, що у вас багато друзів серед російських акторів. Як вони ставляться до політики Путіна?

— Більшість моїх друзів відверто захоплюються позицією Макаревича, Ахіджакової та інших. Можливо, хтось не розуміє або не хоче розуміти справжніх намірів Кремля. Живемо в дуальному світі. У ньому є день і ніч, добро і зло, є люди розумні, а є не дуже… Пригадую випадок, який стався ще напередодні анексії Криму. Під час туру в Сочі на наш концерт прийшли лікарі, які з’їхалися на міжнародний симпозіум. Підійшли й господарі — росіяни та сказали, щоб я не хвилювався, вони мене захистять, бо, мовляв, знають, як нас, російськомовних, в Україні утискають… Я їм відповів, що російською мовою не лише розмовляю, хоча українську знаю чудово, в мене в школі навіть була п’ятірка, а й видав сім збірок поезії, п’ять п’єс, які ми граємо в нашому театрі. І нам ніхто ніколи не забороняв їх грати, ніхто не утискав і не гнобив. Більше того, мене визнано спочатку заслуженим, а потім і народним артистом України. Росіяни були здивовані: «Невже все, що ми знаємо про вас, неправда?» Тоді я зрозумів, наскільки сильною є російська пропаганда.

— Що побажаєте нашим захисникам?

— Повертайтеся живими і неушкодженими. І нехай у вашому житті завжди буде місце для гумору та усмішок.

Розмову вела Ольга МОСЬОНДЗ

Схожi записи: