Рятуючи чуже життя, військові медики часто ризикують власним

 Червень 17, 2017

5504_p_13_img_0002(3)…Ворожа осколочно-фугасна граната розірвалася біля траншеї, два морські піхотинці, які знаходилися там, отримали осколкові поранення ніг. Фельдшер Олександр швидко наклав хлопцям джгути вище поранених ділянок, перебинтував їх та разом із товаришами поніс подалі від позиції. З КСП батальйону оперативно під’їхала «санітарка», якою поранених повезли до найближчої лікарні. На щастя, цього разу обійшлося, бо бійцям вчасно було надано першу медичну допомогу, стабілізовано їхній стан і доправлено до військового шпиталю в тилу. Олександр із полегшенням видихнув.

На жаль, не завжди все закінчується добре… В середині травня на позиції поблизу Лебединського снайперська куля влучила матросові в скроню навиліт.

Щойно розвідники запросили по радіо медика, Олександр миттю підхопив сумку з червоним хрестом і помчав. Біля окопу на жовтогарячій приазовській землі лежав поранений боєць. Голову побратими йому вже перебинтували. Медик швиденько встановив пораненому катетер, до якого приєднав крапельницю. Над головою раз у раз свистіли кулі — обстріл не припинявся. Вшістьох вони понесли пораненого з ВОПу. Нести було важко не тому, що поранений хлопчина був у тілі, а тому, що виходили вони з-під обстрілу, тож пересувалися перебіжками, у напівзігнутому положенні. Поки перебігали, зламали крапельницю… Тоді Сашко встановив нову. Коли хлопчину на машині довезли до блокпоста, він ще був при свідомості. Звідти — до госпіталю. Медики тиждень боролися за життя морпіха, та його серце не витримало…

З понад півсотні поранених бійців, яких за два роки участі в бойових діях евакуював з передової санінструктор матрос Олександр Білик, на жаль, не всі доїхали живими до шпиталів. Особливо під час боїв за донецький аеропорт — у тих запеклих баталіях і евакуювати поранених було складніше, і поранення були доволі серйозні.

У мирному житті Олександр працював спочатку фельдшером на машині швидкої медичної допомоги, згодом — медбратом у Миколаївському обласному госпіталі ветеранів війни. У травні 2014 року був призваний за мобілізацією до лав Збройних Сил України та потрапив служити у частину ВДВ. У складі 79-ї бригади воював та рятував поранених під Авдіївкою, у Пісках, Тоненькому та безпосередньо у ДАПі. Найважче було, зрозуміло, в аеропорту…

Після демобілізації Олександр рік жив мирним життям.

— Думав, війна за цей час закінчиться, — невесело посміхається військовий медик, поправляючи шолом на голові. — На жаль, цього не сталося. Тож пішов я до бригади морської піхоти, що була розквартирована у моєму рідному місті, й уклав контракт.

Так з однієї еліти — ВДВ, фельдшер потрапив до іншої — морпіхоти.

Другий рік війни для Олександра минув на приморському напрямку. Рівно рік — із травня 2014-го до травня 2015-го — він був десантником, і рівно рік — із травня 2016-го до кінця травня 2017-го — воював у морській піхоті. Нещодавно Олександр повернувся до рідного міста й нарешті побачив кохану дружину Наталю й трьох дітей — дванадцятирічного Влада, дворічну Кіру та семимісячну Олександру. Обійняв усіх — якийсь час він житиме разом із сім’єю. Поки знову не надійде наказ вийти на передові рубежі оборони.

Олексій ТРИГУБ

Схожi записи: