15 років без Лобановського

 Травень 12, 2017

5499_p_21_img_00027 травня 2002 року в Запоріжжі на останніх хвилинах матчу «Динамо» з місцевим «Металургом» легендарному тренерові киян Валерію Лобановському стало зле

З інсультом Валерія Васильовича з трибун стадіону «Торпедо» доправили у відділення реанімації міської лікарні. За життя видатного тренера боролися найкращі медичні фахівці країни… Увечері 13 травня, попри всі старання лікарів, Валерій Лобановський пішов від нас назавжди. Разом із ним пішла ціла футбольна епоха…

Навряд чи хтось із рідних, близьких або однокласників міг передбачити, що з допитливого білявого хлопчика, який у повоєнному дитинстві розпочав ганяти м’яча з однолітками, вийде яскравий футболіст і видатний тренер. Валерій дуже добре вчився в школі, багато читав, але весь вільний час проводив на футбольному майданчику. Взуття на ньому горіло, м’ячі він розбивав на дрантя, і мама Олександра Максимівна не раз погрожувала порізати «шкіряну кулю» й спалити черевики, які Валерій гордовито називав бутсами.

Однак погрози так і залишились погрозами. Натомість батько майбутнього форварда Василь Михайлович і старший брат Євген усіляко підтримували захоплення Валерія й нерідко бували на баталіях юних футболістів з його участю.

Після закінчення зі срібною медаллю середньої школи Валерій Лобановський успішно подолав навчальну дистанцію в Київському політехнічному інституті. Тут варто зазначити, що такі виші для футболістів були рідкістю. Був час, коли чиновники від футболу колишнього СРСР забороняли тренерам працювати з командами майстрів, коли в них не було фізкультурної освіти. Єдиним фахівцем, який не мав такої освіти, був Лобановський, на той час визнаний тренером «номером один» у радянському футболі. Про заборону тоді «забули».

5499_p_21_img_0001Стартувавши у великому футболі 1952 року, Лобановський через три роки опинився в київській молодіжній футбольній школі, а ще через два — у дублі київського «Динамо».

Високий рудий гравець уражав трибуни глядачів дриблінгом, умінням заплутати суперника, стрімкими проходами флангом і кутовими. Фірмові корнери у виконанні молодого динамівця дивували шанувальників футболу в багатьох містах країни.

Утім майстром кутових Валерій Лобановський став не одразу. Спочатку 22-річний студент політеху виконував розрахунки на папері, а потім — сотні поданих кутових на тренувальній базі в спеку й під дощем. До цих ударів, як і до всього іншого, що робив Лобановський у житті, він ставився серйозно, ретельно розраховуючи кожен крок.

У 29 років Лобановський став тренером команди першої ліги «Дніпро» з Дніпропетровська та вивів її до вищої ліги, у якій дніпряни посіли шосте місце. 1973 року молодому й перспективному тренерові запропонували очолити київське «Динамо». Лобановський погодився й запросив до спільної роботи одноклубника Олега Базилевича. Уже наступного року динамівці виграли «золото» чемпіонату. А 1975-го київське «Динамо» стало першою радянською командою, яка виграла престижний європейський приз — Кубок володарів кубків, а потім і Суперкубок, перемігши у двох матчах мюнхенську «Баварію».

Після тріумфу в Європі Міжнародна асоціація спортивної преси визначила динамівський клуб найкращою командою світу. Футбольна Італія назвала Лобановського полковником, а Німеччина — генералом. Військова термінологія вкотре підкреслювала повагу до команд, які під керівництвом українського фахівця брали участь у найпрестижніших континентальних турнірах. За його роботою ретельно стежили іноземні колеги. Чимало італійських тренерів можуть сказати, що вони виросли із «шинелі Лобановського». Радянським тренерам, що якось приїхали на Апенніни по досвід, відомий італійський тренер Марчелло Ліппі зауважив: «Ваша цікавість до нашої тренувальної роботи зрозуміла, але свого часу ми багато чого навчилися там, звідки ви приїхали. Ми звертали серйозну увагу на те, що робив у київському «Динамо» та збірній СРСР Валерій Лобановський».

Справжній переворот у свідомості іноземних футбольних фахівців спричинили дві команди: «Динамо» (Київ) зразка 1986 року, яке виграло другий Кубок володарів кубків, і радянська збірна, яку очолював Лобановський і яка запропонувала два роки потому на чемпіонаті Європи новий якісний виток тотального футболу. Багатьох вражали тактичні рішення Валерія Васильовича, які були напрочуд точними.

Навіть сьогодні, коли Лобановського немає серед нас уже 15 років, він входить у когорту тих тренерів у Європі та світі, які визначають процес розвитку сучасного футболу.

Коли Лобановський у кінці 1996 року повернувся в «Динамо» з Близького Сходу, де успішно працював зі збірними ОАЕ та Кувейту, від нього сподівалися чуда. Уже за рік після його другого «пришестя» динамівці дійшли до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, а наступного сезону зупинилися лише за крок до фіналу. Він завжди стверджував, що чудес не буває, але за короткий час створив абсолютно конкурентоспроможну в Європі команду, перемістивши її з другої сотні європейського рейтингу на п’яте місце, яке кияни посіли за підсумками сезону 1999–2000 рр.

Лобановський-футболіст здобув для київського «Динамо» перші чемпіонські медалі 1961 року. Лобановський-тренер зробив свій клуб явищем на європейській футбольній арені.

Він гідно працював на тренерській лаві, яку іноді порівнюють з електричним стільцем, рівно тридцять три роки, залишаючись напрочуд сучасним.

 

Неперевершений

Саме так згадують футболісти про свого легендарного тренера

Жоден із десятків київських футболістів, які грали в команді Лобановського і стали згодом тренерами, не можуть сказати на адресу свого вчителя недоброго слова. Хоча під час тренувань він багатьом здавався монстром, який мріяв вичавити з них усі соки й вирвати жили. Фоменко, Буряк, Коньков, Заваров, Михайличенко, Яковенко, Хацкевич, Михайлов, Дем’яненко, Лужний, Лозинський, Ребров, Шевченко — це далеко не весь список тих динамівців, які стали послідовниками великого тренера.

— Валерію Васильовичу власним прикладом, результатами, вмінням самовіддано працювати вдалося заразити багатьох своїх підопічних тренерською професією, — сказав у розмові з кореспондентом «Народної армії» багаторічний капітан київського «Динамо», а потім помічник Лобановського Анатолій Дем’яненко. — Коли я перейшов до «Динамо» з «Дніпра», то відразу відчув різницю в методах тренування. Хоча спочатку було важко, але навантаження мене не лякали. Я розумів, що такий шанс — бути в команді Лобановського — дається раз в житті, тому працював на повну силу. Коли грав, не замислювався про кар’єру тренера, але з наближенням часу, коли треба було вішати бутси на цвяшок, почав пильніше спостерігати за діями та рішеннями Валерія Васильовича. Він, мабуть, і сам помітив мою зацікавленість тренерською професією, коли запросив мене в помічники. Кажуть, що учні повинні перевершити своїх учителів. Але у випадку з Лобановським це поки що не вдалося його учням. Генії, на жаль, не так часто народжуються. Тому Васильович залишається неперевершеним.

Розповідають, що Михайло Фоменко одним з перших серед гравців почав вести конспекти тренувальних занять, він навіть заходив до тренерської кімнати й ставив Лобановському запитання. Серед футболістів так не було заведено. Хтось побоювався кепкувань, хтось просто соромився.

— Я конспекти не вів, але в мене був величезний інтерес до всього, що робив Лобановський та його тренерська команда, — говорить ветеран «Динамо» Володимир Лозинський, який тривалий час тренував київський ЦСКА. — Відверто кажучи, я побоювався Валерія Васильовича з першого дня перебування в команді. Я мав довге волосся. І одного разу в моїй присутності Лобановський запитав когось зі своїх помічників: «Коли ви вже цього волосатика побриєте?» (Усміхається). Не чекаючи «гоління», я наступного дня підстригся й надалі мав більш-менш адекватну зачіску. За всієї своєї зовнішньої суворості Васильович ставився до нас, гравців, як до своїх дітей. Я від нього жодного разу не чув лайливого слова, навіть коли, здається, ми й заслуговували на прочухан після невдалих матчів. Жоден наш тренер не може зрівнятися з Лобановським за спортивними досягненнями. І в жодного не залишалося стільки рубців на серці від безжальної, часто несправедливої критики.

Підготував Олександр ТЕРЕВЕРКО

Схожi записи: