«Нам набагато спокійніше, коли Юля поруч…»

 Травень 12, 2017

5499_p_08_img_0001(1)Юля служить у морській піхоті. На передових позиціях вона опікується здоров’ям наших хлопців, які захищають Україну неподалік від Маріуполя

Позиції цього підрозділу наших морських піхотинців — за лічені сотні метрів од ворога. За противником можна спостерігати без оптичних приладів. Ворог постійно обстрілює наші позиції зі зброї великих калібрів…

Життя дівчини в підрозділі, який займає позиції на передових лініях оборони, може здатися чималій частині прекрасної половини людства дуже аскетичним та суворим. Військовий медик має своє ліжко в бліндажі поруч з іншими. Тут немає окремої вбиральні чи душової кабіни. Так само як інші, вона їсть уже такі набридлі макарони з тушонкою. Але все ж таки відмінності є. На її ліжку лежить м’яка іграшка, яку подарували волонтери, а полички збоку заставлено парфумами. Тому що дівчина навіть під постійним ворожим вогнем залишається дівчиною.

— Не можу сказати, що відчуваю великий дискомфорт. Так, спочатку виникали певні незручності, але хлопці в моєму підрозділі дуже тактовні й завжди уважно ставляться до моїх потреб і прохань. Я всіх їх дуже поважаю, бо вони справжні чоловіки, — розповідає Юля.

Треба сказати, що повага тут взаємна, адже хлопці знають, що за потреби тендітна Юля з важкою медичною валізою за лічені хвилини опиниться на першій лінії оборони в самій гущі подій. І ніякі ворожі обстріли її не зупинять.

Про один випадок Юля розповідає, ковтаючи сльози:

— Тривожний сигнал надійшов із позицій, які щойно обладнали наші хлопці. Наших бійців накрило під час обстрілу. Є два «трьохсотих». Одразу схопила свою валізу, автомат, накинула броник. Прикривати мене пішов командир роти. Бій був у розпалі. У такі хвилини в голові лише думка: «Як там наші хлопці?» Я повинна встигнути, допомогти… Коли примчали на позиції, поранені хлопці були непритомні. Найважчого пораненого відразу евакуювала в тил, потім повернулася по другого. Коли почали його евакуювати, по рації передали, що перший поранений помер, — із сумом каже Юля. — Це був для мене шок. Я зробила все можливе, але… Намагалася швидко опанувати себе, адже треба було рятувати другого хлопця. Я молю Бога, щоб цей випадок був у мене єдиним.

Родом Юля з мальовничого села Улянівка Миколаївської області. Стати медиком вирішила ще в дитинстві. А от чому вона замість білого халата надягнула шолом та однострій?

— Чому я військова? — перепитала Юля. — Хтось же має виконувати цю роботу. Чому не я?

На думку командира роти морської піхоти старшого лейтенанта Петра Олексюка, присутність в його підрозділі дівчини-медика значно дисциплінує всіх. Адже хлопці намагаються стежити за собою, не вживати лайливих слів, бути охайними тощо. А ще — новачкам просто соромно бути боягузами. Коли вони бачать, як Юля під вогнем противника виходить на позиції, у них, так би мовити, відкривається друге дихання. Тож вони впевнені: у разі чого Юля неодмінно прийде на допомогу.

— Нам набагато спокійніше, коли вона поруч, — стверджує командир роти.

Тарас ГРЕНЬ

Схожi записи: