Іспит на чорний берет складають навіть загартовані війною морпіхи

 Травень 10, 2017

5499_p_01_img_0001(1)Для них це щось подібне до священного таїнства посвяти на членство в закритому військовому ордені

Серед військових їх вирізняє чорний берет. Але його треба ще вибороти, склавши важкий іспит на психологічну та фізичну стійкість

5499_p_04_img_0002(4)Здавалось би, що такого в цьому морпіхівському ритуалі. Він начебто актуальний лише в часи, коли в країні мирне життя й армії потрібні додаткові випробування, щоб визначити гідних називатися елітою. Навіщо людям, які тривалий час під шаленими обстрілами обороняють підступи до Маріуполя, якісь додаткові умовності? Адже їхню волю й так перевірено ворожим вогнем. Однак для «чорних беретів» це щось подібне до священного таїнства посвяти на членство в закритому військовому ордені.

— Чорний берет — це не просто елемент військового однострою, — зазначив командир роти морської піхоти капітан Павло Юрчук. — Його потрібно заслужити. Це наша головна розрізнювальна характеристика, й складання іспиту має свою багаторічну традицію. І річ не в тім, воював ти чи не воював, маєш скласти й цей іспит.

5499_p_05_img_0001(5)Сама психологічна смуга перешкод завдовжки має сім-десять кілометрів. Долати її потрібно в складі групи та з повною бойовою викладкою. Бійці біжать у бронежилетах і шоломах. Будь-які хитрощі вважають тут ознакою поганого тону й просто недоречними. Тобто всі бронежилети — з пластинами, а магазини автоматів споряджено повним боєкомплектом. Дозволено тільки допомогу товариша, який може взяти собі зброю слабшого. Бо подолання смуги перешкод — це іспит передусім на вміння працювати в команді, бути одним цілим, уміти виконувати поставлене завдання не індивідуально, а в складі групи.

5499_p_04_img_0001(3)Цього разу маршрут був одним із найскладніших. Одну ділянку в прямому розумінні треба було йти по морю, тримаючи на плечах важку колоду.

Розпочався іспит рано-вранці, адже смугу прагнули подолати чимало морпіхів, які мріють заслужено носити чорний берет. Із кожною групою смугу долав спеціально підготовлений інструктор. Його завданням було стежити за тим, щоб група рухалася чітко визначеними ділянками місцевості. Крім того, перехід між локаціями можливий тільки в складі групи. Тих, що відстають, не повинно бути. Якщо група спробує залишити когось без допомоги, то це автоматично означатиме, що іспит не склали всі. Однак зі смуги можна зійти, коли є таке бажання. Про це постійно кричать інструктори, підганяючи групу. Це такий елемент психологічного тиску. Адже ніхто з тих, хто складає іспит, не знають, скільки ще залишилося дистанції та які випробовування чекають на них попереду. І якщо людина зламається, то наступної спроби скласти такий іспит може й не бути, бо тут до слабкості духу ставляться з більшим презирством, аніж до слабкості тіла.

5499_p_05_img_0005(8)— Психологічно тиснучи на підлеглих, ми не зважаємо на те, хто перед нами: чоловік чи жінка, офіцер чи матрос, — пояснює інструктор Сергій. — Усі мають розуміти, що під час виконання завдання вони тягнуть одного воза.

Цього разу разом із чоловіками іспит складали жінки та навіть військовий капелан частини отець Андрій Зелінський. Він біг в одній із груп, разом з усіма. На ньому так само були броня й каска. Відрізняло його від бійців лише те, що він не мав у руках автомата, а замість нашивки з військовим званням у нього було написано слово «капелан».

5499_p_05_img_0004(7)— Я переконаний, що таким чином зможу почуватися повноправним членом цього славетного військового колективу, — поділився враженнями отець Андрій. — Девіз капеланів — «Бути завжди поруч». А це означає розділяти з воїнами своєї частини і радощі свят, і труднощі служби. Скажу, що після складання іспиту відчуття просто чудові. Відчуваєш, що ти поруч. По-справжньому поруч.

Військовий капелан отець Андрій знає, що каже, адже він разом із військовими вже 11 років. На його особистому рахунку і стрибки з парашутом, і багатокілометрові марші, і каша зі спільного котла, і останній поділений на всіх ковток води у флязі. До іспиту він додатково не готувався, бо щоранку за будь-якої погоди робить багатокілометрову пробіжку, та й армійський досвід стає йому в пригоді. Найсмішнішим для себе в подоланні смуги військовий священик назвав імітацію вибухів та артилерійського обстрілу. Адже за час війни всі морпіхи наслухалися й відчули на собі значно потужніші та цілком реальні вогневі удари.

Так само стійко перенесли всі труднощі подолання смуги перешкод дівчата, які служать у частині. Одна з них — старший лейтенант Олександра Безсмертна. Разом з іншими вона падала в багнюку, евакуювала поранених. Єдиним послабленням для неї стало те, що хлопці не дали їй нести колоду на плечах, тож вона йшла поруч у бойовій охороні.

5499_p_05_img_0002(6)Відразу після подолання смуги перешкод командир батальйону морської піхоти майор Вадим Сухаревський надягнув на кожного чорного берета. Закінчився ритуал посвяти врочистою клятвою морського піхотинця. Її бійці склали в символічному для себе місці — біля підніжжя пам’ятника морякам-десантникам, які загинули під час визволення села Мелекине від німецьких загарбників 8 вересня 1943 року. Разом зі своїми бойовими побратимами врочисту клятву склав і сьогоднішній герой морської піхоти військовослужбовець Микола Сінченко. Під час виконання завдань з оборони Маріупольського плацдарму його було важко поранено кулею снайпера. На щастя, він залишився живий. Після тривалого лікування й реабілітації хлопець зробив усе, щоб повернутись у свій підрозділ. І міцна флотська родина прийняла свого побратима, бо він, як ніхто інший, довів свою стійкість духу та волю до виконання завдань.

Тарас ГРЕНЬ

Схожi записи: