Непереможений український самородок

 Травень 8, 2017

5498_p_15_img_0001У свої 38 років двічі Герой Радянського Союзу генерал армії Іван Данилович Черняховський став наймолодшим командувачем фронту за всю історію найкровопролитнішої війни в історії людства.

Він не дожив до Великої Перемоги всього 80 днів…

За кілька тижнів до загибелі Черняховського на 3-й Білоруський фронт прибули союзники-американці. Помітивши молодого генерала, вони вирішили, що з них кепкують. Не може бути, казав американський офіцер поважного віку, щоб такий молодий, красивий, усміхнений, життєрадісний інтелектуал командував найміцнішим тисячокілометровим фронтом… Дізнавшись, звідки Черняховський родом і як він досягнув командних вершин, американці назвали його українським самородком

Іван Черняховський народився 29 червня 1906 року в селі Оксанина на Уманщині. Його дитячі та юнацькі роки пройшли в селі Вербова Томашпільського району на Вінниччині, куди одразу після народження сина переїхала сім’я. 1919 року Іван утратив батька, а згодом і матір, яких забрав тиф, що лютував на той час на Поділлі. 13-річним юнаком Іван самостійно вже заробляв на життя, випасаючи худобу, потім працював на залізниці й одночасно вчився в школі.

1924 року Іван Черняховський став курсантом Одеської піхотної школи, а наступного року перейшов у київський артилерійський військовий заклад, навчання в якому його більше приваблювало. Та була ще одна причина, чого Іван поміняв навчальний заклад: під час літніх канікул у Вапнярці він познайомився з киянкою Анастасією, і йому хотілося бути ближче до неї. Невдовзі молоді люди побралися.

Після випуску Черняховський став командиром навчального взводу 17-го корпусного артилерійського полку у Вінниці. Молодий офіцер прагнув іще більших знань і вже з посади командира батареї 1931 року вступив у Ленінградську військово-технічну академію. «Іван Данилович був відмінником серед відмінників, — згадував його однокурсник Микола Зінов’єв. — Над деякими теоретичними питаннями або задачами ми іноді думали годинами, а він вирішував їх за кілька хвилин. І, якщо б він обрав не військову, а іншу професію, то все одно був би неабияким спеціалістом своєї справи».

За спогадами інших однокурсників, Черняховський в академії багато уваги приділяв спорту, особливо легкій атлетиці та лижам. Його знали як чемпіона з бігу й стрілецького спорту. Численні нагороди, серед яких були іменні годинники, велосипед, мисливська рушниця, свідчили про його успіхи в різноманітних змаганнях.

Після закінчення академії з дипломом із відзнакою Івана Черняховського призначили на посаду начальника штабу 2-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади в Києві. Нові посади на кар’єрних сходах Іван Данилович здобував своїм розумом, відповідальним ставленням до служби та надзвичайно високим авторитетом серед командирів і підлеглих. У 31 рік він став командиром полку, а перед фашистською навалою, у березні 1941 року, підполковника Черняховського призначили командиром іще несформованої 28-ї танкової дивізії Прибалтійського ОВО.

Молодому комдиву довелося вступити в сутичку з ворогом 23 червня 1941 року. У танкових битвах під Шауляєм з’єднання Черняховського, незважаючи на кількісну перевагу німецько-фашистських військ, завдало поразки 8-й танковій дивізії вермахту, яка входила до складу 16-ї армії під керівництвом генерал-полковника Ернеста фон Буша. До речі, Черняховському впродовж війни ще двічі довелося протистояти фон Бушу, і щоразу перевага була на боці підлеглих Івана Даниловича.

Хоч би яку посаду обіймав Черняховський — комдива, комкора чи командарма — на першому місці в нього завжди була турбота про людей. Показною була його позиція у відстоюванні свого рішення в суперечці з командувачем фронту маршалом Миколою Ватутіним восени 1943 року під час наступу на Київ. Доповідаючи про готовність підпорядкованих військ 60-ї армії форсувати Дніпро північніше Києва, Черняховський зазначив командувачеві фронту, що йому для успішного наступу потрібно ще три дні. Ватутін скипів і почав доводити, що наказ треба поважати й виконувати.

«У мене роти мають недостатню кількість солдатів, — парирував Іван Черняховський. — Запасний полк — на марші. Поповнення я зможу дати в роти, що наступатимуть, буквально ввечері напередодні наступу. Командири рот не встигнуть познайомитися з людьми, яких вони одержать. Не «обнюхаються» між собою солдати, а командир не лише не вивчить новачків, а й навіть не познайомиться з ними. Як же можна так наступати? Можна лише людей утратити й не виконати завдання. Дайте мені три дні. Прийдуть люди, я з ними попрацюю і тоді буду впевнений, що виконаю завдання…» Ватутін відступив.

За виявлені героїзм і мужність під час форсування Дніпра й битви за Київ генерал-лейтенантові Черняховському й 306 його підлеглим одним указом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Колишній начальник Черняховського, а пізніше його колега — маршал одразу двох країн (Радянського Союзу та Польщі) Костянтин Рокоcсовський у своєму «Солдатському обов’язку» згадує: «Знайомлячись із військами 60-ї армії, переданої нам із Воронезького фронту, я уважно придивлявся до генерала Черняховського. Це був чудовий командувач. Молодий, культурний, життєрадісний. Дивовижна людина! Було видно, що в армії його дуже люблять».

У квітні 1944 року Черняховського було призначено командувачем Західного фронту, а згодом 3-го Білоруського. За успіх під час операції «Багратіон», прорив оборони фашистів у районі Вітебська та Орші Іванові Даниловичу було присвоєно звання генерала армії. У липні того ж року наймолодший командувач фронту отримав другу медаль «Золота Зірка».

На початку 1945 року війська 3-го Білоруського фронту блокували східно-прусське угруповання гітлерівців і вийшли на підступи до Кенігсберга. 17 лютого військам Черняховського салютували за оточення й захоплення потужних фашистських пунктів оборони — Вормдітта й Мельзака.

18 лютого дорогою до командного пункту командувача 3-ї армії Горбатова автомобіль Черняховського потрапив під потужний артилерійський обстріл. Величезний осколок снаряда, пробивши задню стінку «Вілліса», пролетів між солдатом-охоронцем та ад’ютантом командувача підполковником Олексієм Комаровим, пройшов наскрізь через тіло Івана Даниловича і застряг у приладовому щитку автомобіля. Поранення було смертельним.

Поховали генерала армії Черняховського 20 лютого 1945 року у Вільнюсі, на центральній площі. У Москві того дня прогриміло 24 залпи зі 124 гармат. До речі, із серпня 1943 року Москва 32 рази салютувала на честь перемог військ під керівництвом молодого талановитого українського воєначальника.

У листопаді 1991 року, на прохання сім’ї, прах Івана Даниловича було перепоховано на Новодівичому цвинтарі в Москві.

22 лютого 2013 року ім’я Івана Черняховського присвоєно Національному університету оборони України.

Підготував Олександр ТЕРЕВЕРКО

Схожi записи: