Під Авдіївкою українці «відмінусували» два десятки бойовиків

 Квітень 27, 2017

5497_p_06_0001 migНа лінії зіткнення ворог припиняє вогонь лише після гідної відповіді

Офіцери на командно-спостережному пункті спантеличені причиною візиту посадовців військової служби правопорядку. За добу в батальйоні загинуло двоє бійців, сімох їхніх побратимів було поранено. А «вееспешники», дещо ніяковіючи, говорять, що їм наказано розслідувати… можливі факти порушення режиму тиші саме нашими підрозділами. Бо представники місії ОБСЄ у Авдіївці стверджують, буцімто батальйон вчора першим відкрив вогонь по окупантах.

А ті відповіли на те з усього наявного в них озброєння, що, мовляв, і стало причиною наших втрат

— Та що вони знову верзуть? — обурено звертається до слідчого один із командирів. — Ми ж отримали дозвіл на відкриття вогню тільки тоді, коли в нас уже було двоє поранених! І цих поранених вивозили із передової буквально повз автівку «обеесєшників»! Вони думають, що ми дозволимо безкарно себе розстрілювати, як мішені в тирі?

Офіцерів ВСП у батальйоні добре знають за їхньою попередньою роботою, їм довіряють. Тож вони відразу приступають до складання необхідних паперів.

Насамперед слідчих знайомлять із журналами ведення бойових дій. Згідно із записами, о шостій ранку ворог вдарив по опорних пунктах батальйону із гранатометів і мінометів усіх систем. Обстріл тривав близько години, але дозволу на відкриття вогню у відповідь підрозділи не отримали. Близько дванадцятої години обстріл повторився. Але тоді вже, окрім мінометів, по батальйону працювали самохідні гаубиці. А дозвіл на вогонь у відповідь було отримано лише після третьої години, коли за 600–800 метрів до «нульових» позицій батальйону нахабно з’явився ворожий танк і почав прямою наводкою розстрілювати наших оборонців…

Поки «вееспешники» фіксують ці дані й показання свідків, старший зараз на КСП офіцер Андрій Верхогляд розпочинає нараду із командирами опорних пунктів.

— У мене гарна новина від розвідників, — каже він після прийому доповідей офіцерів та сержантів. — За їхньою інформацією, у результаті наших вчорашніх дій противник втратив тільки загиблими близько двадцяти бійців. Ну, а подальша статистика вам усім відома: як правило, на одного загиблого має припадати ще троє поранених… До речі, як на мене, галас «обеесєшники» зчинили саме із цієї причини та не без подачі зацікавлених осіб із тієї сторони лінії фронту.

Далі Верхогляд коротко розбирає дії взводів:

— Гранатометний взвод… Миколо, твої хлопці — красунчики! Клали ВОГи в їхню першу лінію окопів ювелірно… Кулеметний взвод… Нуріку, в тебе вчора було «весело». Твої пацани також відпрацювали на «відмінно», сепари не могли підняти голови. Думаю, що чималу частину бійців вони втратили завдяки твоїм кулеметникам… «Бандите», і твої хлопці відпрацювали по цілях бездоганно… Тож дякую всім за чудову роботу, так тримати! А тепер — до планування…

Після наради прошуся на позиції до кулеметників. Офіцер не заперечує, бо «в Нуріка завжди «весело».

— Чому ти взяв собі саме такий позивний? — запитую сержанта, коли ми вирушили з ним до підрозділу.

— А він сам до мене приклеївся, — відповідає він. — Моє ім’я Нурім, скорочено — Нурік. Всі хлопці звикли до мене так звертатися, тому спеціальний позивний просто не знадобився.

Згодом я дізнався, що сорокачотирирічний Нурім до війни працював у російському Заполяр’ї. Обіймаючи інженерну посаду в нафтогазовій компанії, отримував пристойну зарплату. З його слів, він із дружиною та дочкою ні в чому собі не відмовляли. Але, дізнавшись про початок війни, він повернувся із родиною додому.

Цікавлюсь у сержанта, що за постійні «веселощі» відбуваються на його позиціях.

— Ми для сепарів гірші за кістку в горлянці, — широко всміхається Нурім. — Положення в нас дуже вигідне. Взвод не дає їм впевнено вести вогонь одразу по двох ротах. Тож навіть коли в інших відносно спокійно, по мені, наприклад, працюють усі їхні тверезі снайпери. Цього тижня вони знахабніли взагалі. Щодня о шостій ранку по одній із підконтрольних мені будівель б’ють протитанкова рушниця і група снайперів. А от сьогодні зранку тихо. Це означає, що ми вчора плідно попрацювали. Сепарюги визнають та поважають тільки силу, тому й мовчать.

На моє ж запитання про активність ворожих диверсійних груп знову всміхається, але цього разу хижо:

— Донедавна були спроби. У першій їхній групі я «відмінусував» одного бійця. Друга ж група полягла в повному складі. Потім ми взяли під контроль сусідні будівлі та комбіновано замінували всі можливі до нас підходи. Тепер у них нема жодних шансів на успіх. Вони про те знають і тепер до нас не лізуть, хоча у деяких місцях відстань між нами не перевищує півсотні метрів.

Перед будівлею після вчорашнього бою лежать десятки порожніх контейнерів відстріляних одноразових гранатометів. На другому поверсі одна стіна знесена, як мені кажуть хлопці, кількома танковими пострілами. Всі мішки у віконних отворах густо посічені кулями й осколками. Повсюди стоять напоготові кулемети різних калібрів. Загалом зсередини будинок схожий на стародавній бастіон — світло сюди потрапляє лише через крихітні бійниці.

Вечоріє, командир взводу йде готуватися до нічного полювання на снайперів. Виявляється, що Нурік — один із найкращих снайперів бригади, і на його рахунку не один ворожий майстер стрілецької справи. Недарма ж йому презентували один із двох подарованих бригаді американцями на спільних навчаннях нічних прицілів вартістю у кількасот гривень.

Інші кулеметники розповідають про вчорашні події. З їхніх слів, вони «завдали сепарам жару» з усіх стволів, відстріляли всі одноразові гранатомети. У своїй влучності вони не сумніваються, бо били виключно по розвіданих цілях, а дилетантів серед них немає. Ефір після бою був заповнений воланнями бойовиків про медичну допомогу.

З восьмої години вечора і до третьої ночі ворог із дальніх дистанцій майже безперервно обстрілює промислову зону з різних видів зброї. Найбільше дістається сусідній із взводом батальйонній позиції, де о другій ночі ранить уламками великокаліберної кулі двадцятирічного бійця. У батальйоні майже всі один одного знають. Тому кулеметники намагаються з’ясувати ім’я хлопця та засмучені тим, що не мають фактичної можливості підтримати побратимів своїм вогнем. Тому що ворожий великокаліберний кулемет знаходиться для взводу в «мертвій» зоні…

Перед світанком у приміщення чергового по підрозділу повертається змерзлий Нурік.

— І як попрацював сьогодні, командире? — запитує його один із кулеметників.

— Одного снайпера я упустив — обережний і розумний гад попався. А другому поставив крапку в біографії…

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: